Рішення № 42903175, 24.02.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/272/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Бершадська О. В.

Категорія - спори, що виникають із договорів позики, кредиту банківського вкладу Доповідач Сукач Т. О.

РІШЕННЯ

Іменем України

24.02.2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Сукач Т.О.

суддів - Кривохижі В.І.

Мурашка С.І.

при секретарі - Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійним кредитного договору, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2014 року і

в с т а н о в и л а :

6 червня 2013 року публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання перед банком за кредитним договором від 2 липня 2008 року № АСkzRX19190258, тому станом на 29 квітня 2013 року має заборгованість у розмірі 45 436 грн. 13 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 8 111 грн. 22 коп.; заборгованості по сплаті процентів 1 031 грн. 03 коп.; заборгованості по комісії 1654 грн. 61 коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань 31 999 грн. 45 коп.; штрафів у сумі 500 грн. і 2 139 грн. 82 коп.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 45 436 грн. 13 коп. заборгованості за кредитним договором.

ОСОБА_3 пред'явив зустрічний позов про визнання недійсним вказаного кредитного договору. В обґрунтування позову послався на те, що він ніколи не укладав спірний договір, до банку з цього приводу не звертався, особисті документи для укладення договору позивачу не надавав, текст договору не підписував, кредитні кошти не отримував. Стверджував, що кредитний договір укладено на підставі раніше втраченого ним паспорту громадянина України. Про існування нібито укладеного між ним і банком кредитного договору дізнався у 2009 році з листів, які йому надіслав банк. Також він вважає, що договір за своїм змістом не відповідає вимогам ст.ст. 628, 630 ЦК України.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Акцент-Банк» відмовлено, зустрічний позов задоволено. Суд визнав недійсним кредитний договір № АСkzRX19190258 від 2 липня 2008 року, укладений між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_3 про надання строкового кредиту на придбання товарів в сумі 8111 грн. 22 коп. , стягнув із ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_3 на відшкодування сплаченого судового збору 465 грн. 90 коп. та 3150 грн. 72 коп. витрат на проведення судової експертизи.

У апеляційній скарзі ПАТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову відповідача. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення зустрічного позову на підставі висновку почеркознавчої експертизи, яка проведена з порушенням норм процесуального права. Крім того, суд неправильно визначив початок перебігу позовної давності за вимогами відповідача та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника банку про застосування позовної давності.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 01.07.2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15.04.2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості і зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання недійним кредитного договору.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.12.2014 року це рішення апеляційного суду скасовано у зв'язку з неправильним застосуванням апеляційний судом норм матеріального і процесуального права, справу передано на новий розгляд до цього ж суду.

Заслухавши доповідача, пояснення представника ПАТ «Акцент-Банк», Науменка В.В., який підтримував доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргуОСОБА_3 та його представника, адвоката ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду та доводи апеляційної скарги у встановлених статтю 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Акцент-Банк» та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов суперечливих висновків, а саме: встановивши, що 02.07.2008 року між ПАТ «Акцент-Банк» і ОСОБА_3 укладено кредитний договір про надання кредит у сумі 8 111 грн. 22 коп., який відповідачем не виконується внаслідок чого станом на 29.04.2013 року утворилася заборгованість за кредитом в сумі 45 436, 13 грн., суд одночасно дійшов висновку, що відповідач не підписував цей кредитний договір, а тому відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України договір є недійсним. Суд також вважав, що відповідач звернувся з позовом в межах трирічної позовної давності, перебіг якої почався після пред'явлення до нього позову позивачем, тобто з 6 червня 2013 року.

Проте з такими висновками у повній мірі погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2008 року від імені відповідача з ЗАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк»,було укладено кредитний договір №ACkzRX 19190258, за умовами якого банк надав кредит у сумі 8 111 грн. 22 коп. на строк з 02.07.2008 року по 02.07.2010 року шляхом перерахування 6500 грн. на вказаний у заяві поточний рахунок за придбання товарів за рахунком-фактурою від 02.07. 2008 року.

За умовами договору на особу, яка підписала договір від імені ОСОБА_3, покладено обов'язок повернути кредит, сплатити відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, одноразову винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 1300 грн. та щомісячну винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 93 грн. 33 коп. Погашення заборгованості має здійснюватися позичальником щомісячно шляхом сплати 479 грн. 78 коп. з 15 по 20 число кожного місяця.

У заяві позичальника зазначено, що ця заява разом із Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (СТАНДАРТ) і Тарифами складає кредитно-заставний договір.

Для укладення кредитного договору позичальником було надано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1, виданий Кіровським РВУМВС України в Кіровоградській області 30 січня 2001 року на ім'я ОСОБА_3 (а.с.13-14,т.1)

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору станом на 29.04.2013 року за позичальником обліковується заборгованість у розмірі 45 436 грн. 13 коп., з яких: 8 111 грн. 22 коп. заборгованість за кредитом; 1 031 грн. 03 коп. заборгованість по процентам; 1 654 грн. 61 коп. заборгованість по комісії; 31 999 грн. 45 коп. пеня; а також штрафи відповідно до пункту 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (фіксована частина) та 2 139 грн. 82 коп. (процентна складова).

За клопотанням відповідача судом було призначено судово-почеркознавчі експертизи.

Висновком № 81 від 04.04. 2014 року додаткової судово-почеркознавчої експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром (далі - НДЕКЦ) при УМВС в Кіровоградській області, підтверджено, що підписи, розташовані у графі «Підпис (один примірник оригіналу договору мною отримано)» у заяві позичальника від 02.07.2008 року №ACkzRX19190258 та на ксерокопії паспорта серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 після слів «Копия верна ОСОБА_3», виконані не ОСОБА_3, а іншою особою ( а.с.145-154,т.1 ).

Доводи апеляційної скарги позивача щодо недопустимості використання як доказу вказаного висновку експерта, оскільки НДЕКЦ при УМВС в Кіровоградській області не мав права проводити таку експертизу у цивільній справі, є безпідставними.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених цим Законом, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров'я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності (ч.2 ст.10 ЗаконуУкраїни «Про судову експертизу»).

Таким чином, НДЕКЦ при УМВС України в Кіровоградській області є належною експертною установою, і експерт сектору технічної експертизи документів та почеркознавчої експертизи цієї установи, Ткаченко І.С., якій безпосередньо доручено проведення експертизи, яка має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення всіх видів криміналістичних експертиз відповідно до свідоцтва № 9226, виданого рішенням ЕКК МВС України 16.05.2009 року, є атестованим судовим експертом, мала право на проведення вказаної експертизи.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків експерта від 04.04.2014 року № 81 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5.

Встановлено, що надані експерту вільні зразки підпису і почерку ОСОБА_3 виконані ним переважно у січні 2009 року, а оспорюваний кредитний договір підписано від його імені в липні 2008 року, отже проміжок часу між виконаними підписами становить шість місяців, що є допустимим та не суперечить положенням п. 1.5. зазначеної Інструкції. Вільних зразків підпису відповідача було достатньо для порівняння і надання експертом категоричного негативного висновку щодо неналежності ОСОБА_3 підпису у заяві позичальника від 02.07.2008 року.

Суд обґрунтовано визнав належним доказом висновок експертизи, і колегія суддів з цим погоджується, оскільки він узгоджується з іншими доказами, що є у справі і були досліджені у судовому засіданні, а саме: довідкою Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області від 20 серпня 2013 року № 1/3-6068 (а.с.38, т.1) про те, що замість втраченого паспорта громадянина України серія НОМЕР_1, виданого Кіровським РВ УМВС України в Кіровоградській області 30.01.2001 року на ім'я ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, йому 02.01.2004 року було видано паспорт громадянина України серія НОМЕР_2, а 12.08.2005 року замість цього втраченого паспорта видано паспорт серія НОМЕР_3. Висновком № 365 від 12.02.2014 року судово-почеркознавчої експертизи, проведеної НДЕКЦ при УМВС в Кіровоградській області встановлено, що рукописний текст розташований на копіях сторінок 1, 2, 3, 10, 11 паспорту серія НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_3 «Копія верна ОСОБА_3 02.07.2008» виконаний не ОСОБА_3 (а.с.38,100-103,т.1).

Отже, установивши, що відповідач не підписував кредитний договір від 02.07.2008 року № ACkzRX19190258, суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення позивач на укладення цього договору, що, як вважав суд першої інстанції, відповідно до ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

При цьому суд не прийняв до уваги роз'ясненнями, що містяться у п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2009 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про те, що суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 10561 ЦК) та враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

У п. 8 постановипостанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Ураховуючи наведене у суду не було передбачених законом підстав для визнання недійсним кредитного договору від 02.07.2008 року № ACkzRX19190258, укладеного від імені ОСОБА_3 з ПАТ «Акцент-Банк».

Відмовляючи у задоволенні позву ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції помилково виходив з того, що між сторонами було укладено кредитний договір, який судом визнаний недійсним.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зокрема, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори та інші правочини ( п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитний договір за своє правовою природою є консесуальним, отже, вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторін з усіх істотних його умов. Передача речей, здійснення дій за цим договором відбуваються з метою його виконання.

На підтвердження доводів укладення договору з відповідачем, представникПАТ «Акцент-Банк» надав до апеляційного суду рахунок - фактуру № 438 від 02.07.2008 року, виданий ПП «ОСОБА_9» платнику ОСОБА_3 на мопед «Сабур ІSO» вартістю 8 000 грн., та меморіальний ордер від 03.07.2008 року про перерахунок ПАТ «А-Банк» від імені ОСОБА_3 на розрахунковий рахунок ПП «ОСОБА_9» 6 500 грн. згідно рахунка - фактури від 02.07.2008 року.

Відповідач категорично заперечував отримання грошових коштів, послуг чи товарів за кредитним договором № ACkzRX19190258 від 02.07.2008 року та, ознайомившись із рахунком - фактурою, не визнав підпис в ній як такий, що вчинений ним.

З огляду на висновки судово-почеркознавчої експертизи № 365 від 12.02.2014 року та додаткової судово-почеркознавчої експертизи № 81 від 04.04. 2014 року колегія суддів вважає обґрунтованими заперечення відповідача щодо непідписання ним рахунку - фактури від 02.07.2008 року № 238 та отримання зазначеного в ній товару.

У порушення вимог ст. ст. 10,60 ЦПК України позивач не надав належних та допустимих доказів (ст.ст.58,59 ЦПК) на підтвердження факту укладення з відповідачем кредитного договору, виникнення у банка права на стягнення заборгованості за цим договором та відповідного зобов'язання відповідача на його погашення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_3 02.07.2008 року кредитний договір № ACkzRX19190258 з ПАТ «Акцент-Банк» не укладав, кредитних коштів за цим договором не отримував, а отже, не набув прав і обов'язків позичальника за цим договором, тому банк не має права вимагати від нього погашення заборгованості за кредитним договором, який не був укладений, вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Оскільки кредитний договір між сторонами не був укладений його юридично не існує, не існує і порушеного права, тому до даних правовідносин не може бути застосовано позовну давність, застосування якої пов'язане саме з моментом порушення права.

Відповідно до положень ч.5 ст.88 ЦПК України з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати в сумі 3 150 грн.72 коп., пов'язані з проведенням судової експертизи.

Керуючись ст.ст.209,307,309,313,314,316 ЦПК України колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічного позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання недійним кредитного договору відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_3 3 150 грн.72 коп. судових витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Судді