Рішення № 42892502, 25.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 351/598/14-ц

Провадження № 22-ц/779/525/2015

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Собко В.М.

Суддя-доповідач Проскурніцький П.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

Головуючого: Проскурніцького П.І.

Суддів: Бойчука І.В., Вакарук В.М.

за участю секретаря: Драганчук У.М.

сторін: представника ПАТ КБ "Приватбанк", Рокетської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про виселення з житлового будинку, та за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "Приватбанк", третя особа ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ "Приватбанк" на рішення Снятинського районного суду від 22 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

17.03.2014 року представник ПАТ КБ "Приват Банк" звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 20.03.2008 року ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 176 750 грн. у вигляді кредитної лінії, з кінцевим терміном повернення 20.03.2018 року. В забезпечення виконання зобов'язань, Банк та ОСОБА_3 20.03.2008 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме - житловий будинок загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1. В порушення умов кредитного договору позичальник свої зобов'язання належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість. Рішенням Апеляційного суду від 18.11.2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу. Таким чином,

2

відповідач та усі інші мешканці підлягають виселенню з вищезазначеного житлового будинку.

Просило задовольнити позов, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у будинку, стягнути судові витрати.

15.04.2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою про визнання іпотечного договору від 20.03.2008 року таким, що припинив свою дію з 10.01.2012 року, з моменту укладення Додатоковї угоди від 10.01.2012 року.

Ухвалою Снятинського районного суду від 18.04.2014 року позовну заяву ОСОБА_3 повернуто позивачу для подання до належного суду.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19.06.2014 року ухвалу Снятинського районного суду від 18.04.2014 року скасовано і передано питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Ухвалою Снятинського районного суду від 21.08.2014 року вищезазначені позови об'єднано в одне провадження.

22.09.2014 року представник ОСОБА_3 подав заяву про уточнення позовних вимог. Просив визнати іпотечний договір таким, що припинив свою дію з 10.01.2012 року. Визнати припиненими з 10.01.2012 року зобов'язання за іпотечним договором від 20.03.2008 року. Зняти заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності.

Рішенням Снятинського районного суду від 22.12.2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ "Приват Банк" відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір іпотеки від 20.03.2008 року таким, що припинив свою дію з 10.01.2012 року, з моменту укладення Додаткової угоди від 10.01.2012 року. Визнано припиненим з 10.01.2012 року зобов'язання за договором іпотеки від 20.03.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "Приват Банк" (ПАТ КБ "Приват Банк") та ОСОБА_3 в забезпечення кредитного договору від 20.03.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ "Приват Банк" (ПАТ КБ "Приват Банк") та ОСОБА_4 Знято заборону на відчуження трикімнатної квартири, яка належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ КБ "Приватбанк" подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, за невідповідності висновків суду обставинам справи та чинному законодавству.

3

Вказав, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Таким чином, відповідач та всі інші мешканці підлягають виселенню зі спірного житлового будинку.

Суд першої інстанції не застосував ст.ст. 5, 212, 215, 217, 236, 632, 651 Цивільного кодексу України, які підлягають обов'язковому застосуванню, та дійшов до неправильного висновку. Також судом не було застосовано строк позовної давності.

Вказав, що зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку. Первісний відповідач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто. Також 18.11.2013 року Апеляційним судом ухвалено рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує законність та чинність самого договору іпотеки.

Судом першої інстанції порушені такі норми та принципи процесуального права, як рівність перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність цивільного судочинства, а також ст.60 ЦПК України.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити у повному обсязі, у зустрічному позові відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, вислухавши доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ КБ "Приват Банк" тп ОСОБА_4 уклали кредитний договір у вигляді кредитної лінії у розмірі 176 750 грн. В забезпечення кредиту ПАТ КБ "Приват Банк" і ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, згідно з яким відповідач надав у іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м. Майно належить відповідачу на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним

чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

4

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно якого іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель вправі задовільнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За рахунок предмета іпотеки він має право задоволити в повному обсязі свої вимоги з урахуванням сплати відсотків, неустойки, збитків та іншого. Звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.3 ст.39 Закону України "Про іпотеку", суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відповідно до ч. 1 ст.12 ЗУ "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно п.39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" з урахуванням положень ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 ЗУ "Про іпотеку", іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права

власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

5

Як видно з договору іпотеки, відповідно до п. 2.1.5 цього договору, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених цим Договором, за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством (а.с. 28-30).

Згідно Договору іпотеки, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та ЗУ "Про іпотеку", з інших підстав передбачених законодавством України.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2013 року скасоване заочне рішення Снятинського районного суду від 20.08.2013 року та ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ПАТ КБ "Приват Банк" до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4, про звернення стягнення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Банку 279 266,07 грн. заборгованості за кредитним договором, звернувши стягнення на заставлене майно - квартиру загальною площею 64,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "Приват Банк" з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приват Банк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

10 лютого 2014 року ПАТ КБ "Приват Банк" на адресу відповідача направлялася письмова вимога про добровільне звільнення житлового приміщення, на яку звернуто стягнення як на предмет іпотеки, у тридцяти денний строк з дня отримання даної вимоги, що підтверджується копіями реєстрів поштових відправлень та повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с., а.с. 27-30). У встановлений строк відповідач житлове приміщення не звільнила.

Згідно зі ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законами.

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом. У частинах 2 і 3 вказаної норми закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в

6

іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок, житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч.3 ст.109 Житлового кодексу України.

Таким чином, виселення мешканців житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом, зокрема при вирішенні вказаного питання враховуються вказані вище вимоги ч.2, ч.3 ст.40 Закону України "Про іпотеку". При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов, а саме: у разі, якщо мешканці не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Наслідком звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, за правилами ч.1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку", є виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. При цьому законодавець не передбачив будь-яких обмежень для виселення мешканців у випадку, якщо предмет іпотеки не був придбаний за рахунок кредиту, повернення якого забезпечено іпотечним договором.

Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" саме на мешканців покладений обов'язок звільнити житлове приміщення на письмову вимогу іпотекодержателя після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки також незалежно від того, чи був придбаний предмет іпотеки за рахунок кредиту, повернення якого забезпечено іпотечним договором.

Встановивши, що на письмову вимогу іпотекодержателя відповідач у строк, встановлений законом, не звільнили житлове приміщення - квартиру, яка є предметом іпотеки, і на яке у встановленому законом порядку звернення стягнення, колегія суддів вважає, що правові вимоги про виселення підлягають задоволенню.

Як вбачається із досліджених у справі доказів, відповідач добровільно не звільнив житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом місяця з

7

часу отримання повідомлення про виселення. Інших строків сторонами не було погоджено, а тому він підлягає виселенню без надання іншого житла.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.11.2013 року встановлено, що 20.03.2008 року між ЗАТ КБ "Приват Банк" та ОСОБА_4 було укладено Договір про іпотечний кредит № IFAOGI0000006141, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит в сумі 176 750 грн. з кінцевим терміном повернення 20.03.2018 року, зі сплатою 15% річних (а.с.19-25).

Відповідно до п.8.8, 8.9 Договору про іпотечний кредит від 20.03.2008 року,у випадку, якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, Кредитор має право змінити розмір відсоткової ставки до розміру звичайної процентної ставки, що встановлена у Кредитора для таких видів кредитів. При цьому застосовуються механізми зміни, що вказані в наступному пункті. Сторони домовились, що за умовами цього Договору може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, передбачених цим підпунктом (а.с.10). Тобто, з зазначеного видно, що позичальник дає згоду на зміну відсоткової ставки.

ОСОБА_3, укладаючи іпотечний договір і передаючи в іпотеку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, погодилась з умовами договору, у забезпечення виконання якого вона передала квартиру.

Більше того, вона несе відповідальність перед кредитором тільки в межах вартості предмета іпотеки.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов про визнання договору іпотеки недійсним, неправильно застосував норми матеріального права і виходив з того, що між сторонами було укладено договір поруки, правовідносини за яким регулюються ст.ст.553-559 ЦК України, не звернувши увагу на те, що було укладено договір іпотеки, правовідносини по якому врегульовані ст.ст.575-577, 590 ЦК України, та Законом України "Про іпотеку".

Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявлених позовів та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Снятинського районного суду від 22 грудня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити в повному обсязі.

Виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1, загальною площею 64,90 кв.м., житловою площею 44,50 кв.м., без надання іншого житла.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", третя особа - ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: П.І. Проскурніцький

Судді: І.В. Бойчук

В.М. Вакарук