Рішення № 42891842, 16.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1748/15 Справа № 199/7177/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Подорець О. Б. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 44

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

16 лютого 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненковій Л.А.,

при секретарі - Яловій Ю.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участю третьої особи: Служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпропетровську ради про виселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 05 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №DNG0GA00002179, за умовами якого остання отримала кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 46 640 доларів США зі строком повернення 06 березня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань, взятих за вказаним кредитним договором сторони уклали договір іпотеки нерухомого майна №DNG0GA00002179 від 05 березня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 27,40 кв.м.

В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, тому позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року частково задоволені позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вважає, що після прийняття зазначеного рішення суду про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, однак до теперішнього часу відповідач не звільнила квартиру, у зв'язку із чим, просить суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені (а.с.42-44).

Виселено відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, з квартири АДРЕСА_1.

Відстрочено виконання рішення суду строком на три місяці.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки рішенням суду від 20 грудня 2012 року звернено стягнення на предмет іпотеки та 10 червня 2014 року позивачем направлено на адресу відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_4 вимоги про добровільне звільнення нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1, яка відповідачами в добровільному порядку не виконана.

Проте з висновками суду першої інстанції погодитися не можливо.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05 березня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладений кредитний договір №DNG0GA00002179, за умовами якого позивач надав ОСОБА_2 кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 46 640 доларів США зі строком повернення 06 березня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань, взятих за вказаним кредитним договором сторони уклали 05 березня 2007 року договір іпотеки нерухомого майна №DNG0GA00002179, згідно з яким остання надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 27,40 кв.м.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_2 свої зобов'язання не виконує, допустила прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, внаслідок чого за нею виникла заборгованість, яка не погашена.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10-11).

Згідно із частинами 1,2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 3 статті 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Із системного аналізу положень статті 109 ЖК України, статті 40 Закону України «Про іпотеку» випливає, що всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги у тому разі, якщо іпотекодержатель прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

За таких обставин, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк направляв 10 червня 2014 року на адресу відповідачів письмове повідомлення про добровільне виселення, в якій зазначив стислий зміст порушеного зобов'язання, запропонував виконати його та попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, а також запропонував звільнити іпотечне майно в добровільному порядку (а.с. 12).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_2 відповідного повідомлення.

Викладене свідчить про те, що відсутні передбачені законом підстави для задоволення позову Банку про виселення боржника та членів його сім»ї.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно встановленні обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи та неправильно застосовані норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3, ОСОБА_4 за участю третьої особи: Служби у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м.Дніпропетровську ради про виселення - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова