Постанова № 42884368, 06.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

06 лютого 2015 року Справа № 814/2902/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АКТАНТ-ЮГ", вул. Колодязна, 11, кв.56,Миколаїв,54003

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

третя особиПриватне підприємство Виробничо-комерційна фірма "ЛОРД", пр.Г.Сталінграду. 4-б,Миколаїв,54025 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2014р. № 0015962208, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Актан -Юг» звернулось до суду з позовом до (далі-позивач, ТОВ «Актан-Юг») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ) №0019861501 від 28.10.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова зробила безпідставні висновки про нікчемність правочинів у періоді, що перевірявся, а відтак і податкове повідомлення-рішення винесене на підставі таких висновків є протиправним.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

З 12.08.2014 р. по 18.08.2014 р. контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Актан-Юг» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за 2013 рік та за податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом постачальником ПП ВКФ «ЛОРД» за період травень - серпень 2013 року, жовтень 2013 року та контрагентами-покупцями, за результатами якої був складений акт перевірки № 669/14-03-22-08/38395948 від 26.08.2014 р. (далі-Акт перевірки, арк. с. 32-90).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування при здійсненні господарських операцій з ПП ВКФ «Лорд» та контрагентами покупцями.

На підставі висновків акта перевірки податковою було винесено податкове повідомлення-рішення №0015962208 від 11.09.2014 року, яким збільшено скуму грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість в загальній сумі 303631,25 грн., з яких за основним платежем в сумі 242905 грн.. за штрафними санкціями 60726, 25грн.

Підставою для вказаних висновків контролюючого органу є умовивід відповідача про нікчемність правочинів, вчинених позивачем з ПП ВКФ «Лорд» та контрагентами -покупцями за період, що був предметом перевірки, в зв'язку з наявністю у контролюючого органу відомостей з іншого акта перевірки ПП ВКФ «Лорд» про те, що за перевіряє мий період ПП ВКФ «Лорд» не підтверджено реальність господарських операцій з придбання ПММ.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Cудом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що у періоді, що перевірявся, між позивачем та ПП ВКФ «Лорд» був укладений договір поставки №150413 від 15.04.2013 року, за яким контрагент поставляє нафтопродукти позивачу (арк. с109-110).

Поставку та отримання товару за вищезазначеним договором підтверджено податковими накладними (т. 1, арк. с. 199-228), видатковими накладними (т. 1, арк. с. 140-168), специфікаціями до договору (т. 1, арк. с. 169-198), товаро - транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів т. 1, арк. с. 229-250, т. 2, арк. с. 1-7).

Підтвердженням реальності господарських операцій між позивачем та ПП ВКФ «Лорд» є також те, що придбаний товар був реалізований контрагентам-покупцям через АЗС (договір оренди 23/12 від 15.10.2012 р., договір оренди №15/13 від 01.1.2013 року, договір купівлі-продажу обладнання від 20.12.2012 року, т. 1, арк. с. 94-106), а рух коштів по реалізації придбаного товару підтверджуються банківськими виписками (т. 2, арк. с. 96-162).

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій по реалізації придбаних у ПП ВКФ «Лорд» нафтопродуктів підтверджується договором поставки №6 від 25.04.2013 р., укладений між ТОВ «Актан-Юг» та ПП ВКФ «Лорд», видатковими накладними, податковими накладними (т. 2, арк. с. 8-25); договором поставки №3 від 22.03.2013 року, який укладений між позивачем та ТОВ «Юва», видатковою та податковою накладними (т. 2, арк. с. 28-29); договором поставки №1 від 05.02.2013 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Дикий Сад Лтд», видатковою та податковою накладними (т. 2 арк. с. 30-32); договором поставки №2 від 11.02.2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Бізнес логіка», податковими та видатковими накладними (т. 2, арк. с 34-70), договором поставки №5 від 05.04.2013 року, укладеним між позивачем та ТОВ «Константиновский Бетон», видатковими та податковими накладними (арк. с. 72-84), договором поставки №7 від 17.06.2013 року, укладений між позивачем та ТОВ «Укрспеоборудование», видатковими та податковими накладними (т. 2, арк. с. 85-95).

Таким чином, факт придбання позивачем товару у ПП ВКФ «Лорд» та факт реалізації цього ж товару підтверджується вищезазначеними документами.

Також, до суду було надано видаткові, податкові накладні, договори поставок та банківські виписки третьої особи ПП ВКФ «Лорд» (т. 3, арк. с.173).

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на неналежне оформлення ТТН, з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач має в наявності на підтвердження отримання послуг по перевезенню нафтопродуктів від ПП ВКФ «Лорд» товарно-транспортні накладні із зазначенням номеру ТТН, назви підприємства-постачальника та підприємства замовника, , назву підприємства, що здійснило перевезення, назву пункту навантаження та розвантаження, марку та державний номер автомобіля та причепу, прізвища водія, найменування та кількість нафтопродуктів, прізвища та підписи відповідальних осіб (т. 1, арк. с. 129-250, т. 2 арк. с. 1-7).

Тобто, при дослідженні судом ТТН наданих позивачем, встановлено належне їх оформлення.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, "… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0015962208 від 11.09.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич