Ухвала суду № 42884211, 24.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2015 року Справа № 876/12347/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2006 року позивач - Державне підприємство «Волиньвугілля» звернулося з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області, в якому просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.10.2005 року №0000342301/3, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 3 707 200,00 грн, в тому числі: 1 853 600,00 грн - за основним платежем та 1 853 600,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове-повідомлення рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 4 жовтня 2005 року №0000342301/3 в частині визначення грошових зобов'язань позивачу в сумі 2 747 180 грн. 00 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем правомірно не включено у 4-ому кварталі 2004 року до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг облавтодору. Факт існування кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг Облавтодору підтверджується лише Розшифровками по рахунку 560 «Зобов'язання з позабюджетних платежів» по Шахті №1, Шахті №9 та по Волиньвуглезбутпостач, до якого і включені відрахування до Державного інноваційного фонду та Облавтодору.

Однак, перебіг строку позовної давності може бути визнаний лише по договору. Так як договори були відсутні (були знищені по збігу строку зберігання), то строк позовної давності починається з моменту пред'явлення кредитором своїх вимог до боржника по оплаті поставленого товару.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що кошти, отримані від Міністерства палива та енергетики у розмірі 1281933,96 грн не можна вважати доходом, оскільки позивач використовував ці кошти не на власні потреби, а на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, що було передбачено статтею 87 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Таким чином, отримання коштів з державного бюджету не є доходом позивача, оскільки ці кошти використовувались на погашення зобов'язань держави.

Щодо визначення позивачу убутку та приросту за минулий податковий період, суд вважає, що вони визначені ДПІ правомірно.

В пункті 2.2. акту перевірки відповідачем встановлено завищення загальної суми валових витрат за 2 квартал 2004 року у розмірі 3961100,00 грн, а саме, позивачем в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зайво віднесено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшене по результатах перевірки (акт від 25.06.2004 року № 47) і не відображено в бухгалтерському та податковому обліках.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій за порушення податкового законодавства ДП «Волиньвугілля» були правомірно нараховані штрафні санкції у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів та за декларування об'єктів оподаткування, що призвели до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах накладено штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати.

Крім того, дане порушення позивач визнав під час судового розгляду справи.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Нововолинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Волинській області оскаржила її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт вказує на те, що в 4 кварталі 2004 року позивач не включив до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг, по яких минув строк позовної давності (1095 днів) в сумі 1 470 800 грн, чим порушив пункт 1.22 статті 1, підпункт 4.1.6 - пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Адже факт існування кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг облавтодору підтверджується Розшифровками по рахунку 560 «Зобов'язання з позабюджетних платежів» по Шахті №1, Шахті №9 та по Волиньвуглезбутпостач, до якого і включені відрахування до Державного інноваційного фонду та облавтодору. Акт підприємством був підписаний без зауважень до зазначених розшифровок.

Апелянт вважає, що при донарахуванні податку із суми простроченої кредиторської заборгованості, датою початку перебігу терміну позовної давності є дата відображення в обліку господарської операції. Відповідно податковий орган при перевірці використовував дані податкового обліку підприємства, а суд першої інстанції в порушення норм процесуального права посилається на відсутність первинних документів, що і слугували підставою того ж бухгалтерського, а згодом і податкового обліку ДП «Волиньвугілля». Тому, відповідачем правомірно донараховано податок на прибуток та визначено штрафні (фінансові) санкції за даним порушенням.

Крім того, апелянт зазначає, що в 4 кварталі 2004 року підприємству від Міністерства палива та енергетики України надійшли кошти в сумі 1 349 000,00 грн, призначені для погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Зазначена сума повинна була бути віднесена до складу валового доходу позивача, однак позивач невикористану частину коштів в розмірі 1 281 933,96 грн до складу валових доходів не включив, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 320 500, грн та застосовані штрафні санкції.

Відповідно до протоколу засідання Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві палива та енергетики України від 20.09.2002 року № 1 постановлено в пункті 2 відповідно до Положення бухгалтерського обліку 16: «Витрати» - цільові кошти (державна підтримка вугільних підприємств, бюджетні кошти на погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги шахтарям, бюджетне фінансування...) визнавати доходом від цільового фінансування капітальних інвестицій і відображати за кредитом рахунку 718 «Одержані гранти та субсидії»; цільове фінансування капітальних інвестицій визнавати доходом одночасно з нарахуванням амортизації по придбаних за їх рахунок необоротних активах, по оборотних активах у момент списання їх вартості на витрати.

Щодо твердження суду першої інстанції про відсутність такого доходу з підстави відсутності виникнення в отримувача коштів економічної вигоди апелянт вказує на те, що оскільки зазначені кошти були призначені для погашення зобов'язань ДП Волиньвугілля» і це призвело до виникнення у позивача економічної вигоди у вигляді зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу, то відповідно і суд першої інстанції неправильно застосував пункт 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - не визначивши кошти, призначені для погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, валовим доходом.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що в період з 11.04.2005 року по 11.05.2005 року Нововолинською ОДПІ було проведено комплексну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності ДП «Волиньвугілля» з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004 року по 31.12.2004 року, за результатами якої складено акт від 12.05.2005 року № 39/23-01/32365965.

В процесі проведення перевірки встановлено, що в 4-ому кварталі 2004 року позивач не включив до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг, по яких минув строк позовної давності (1095 днів) в сумі 1470800,00 грн, чим порушив пункт 1.22 статті 1, підпункт 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, позивачем у 4-ому кварталі 2004 року до валового доходу не було включено частину коштів, які були призначені для погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності.

Відповідачем встановлено завищення загальної суми валових витрат за 2-ий квартал 2004 року у розмірі 3961100,00 грн, а саме, позивачем до валових витрат зайво віднесено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшене по результатах перевірки (акт №47 від 25.06.2004 року) і не відображено в бухгалтерському та податковому обліках вказаної суми.

Тобто, на думку ДПІ, ДП «Волиньвугілля» було порушено вимоги пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого не донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у розмірі 1853600,00 грн, в тому числі: за 2-ий квартал 2004 року в сумі 342700,00 грн, за 3-ій квартал 2004 року в сумі 764400,00 грн та за 4-ий квартал 2004 року в сумі 746500,00 грн.

На підставі акту перевірки 04.10.2005 року Нововолинською ОДПІ було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення №0000342301/3, яким ДП «Волиньвугілля» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 3707200,00 грн, в тому числі: за основним платежем - 1853600,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1853600,00 грн.

Щодо не включення позивачем у 4-ому кварталі 2004 року до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг, по яких минув строк позовної давності (1095 днів) в сумі 1470800 грн, колегія суддів зазначає:

Факт існування кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг Облавтодору підтверджується лише Розшифровками по рахунку 560 «Зобов'язання з позабюджетних платежів» по Шахті №1, Шахті №9 та по Волиньвуглезбутпостач, до якого і включені відрахування до Державного інноваційного фонду та Облавтодору.

Первинні документи, на підставі яких відповідачем встановлено порушення пункту 1.22 статті 1, підпункт 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» були знищені по збігу строку зберігання, що підтверджується актом «Про виділення до знищення документів, які підлягають зберіганню» від 12.04.2005 року № 6.

В акті перевірки від 12.05.2005 року № 39/23-01/32365965 Нововолинської ОДПІ відсутні будь-які посилання на договори поставки матеріальних цінностей, по яких можливо визначити термін позовної давності.

В абзаці четвертому підпункту 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під «безповоротною фінансовою допомогою», зокрема, розуміється сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно абз. 2 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 цього Закону валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

У відповідності до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) загальна позовна давність (тобто, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки відсутні договори, то строк позовної давності починається тоді, коли кредитор пред'явить свої вимоги по оплаті поставленого товару, а боржник протягом семи днів не розрахується.

Тобто, твердження податкового органу про закінчення терміну позовної давності та не включення позивачем до складу валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості є безпідставними.

Що стосується висновків ДПІ щодо не віднесення позивачем до складу валового доходу коштів, отриманих від Міністерства палива та енергетики у розмірі 1281933,96 грн, суд апеляційної інстанції зазначає:

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Частиною 2 статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» було передбачено погашення державою в 2004 році в повному обсязі заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2004 року. Таке погашення мало відбуватися за рахунок коштів Державного бюджету України і за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Статтею 87 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» було передбачено механізм виконання державою своїх зобов'язань. Відповідно до цієї норми кошти на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2001 року, у сумі 200000 тис. гривень виплачувались за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Перерахування цих коштів здійснювалося Державним казначейством України на окремі рахунки Міністерства палива та енергетики України шляхом застосування щоденного нормативу відрахувань від доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у розмірі 13,5 відсотка.

Міністерство палива та енергетики України в свою чергу перераховувало зазначені кошти вугільним підприємствам, що мали інформацію стосовно осіб, яким повинна бути погашена заборгованість. Вугільні підприємства використовували отримані кошти виключно за призначенням (здійснювали виплату коштів) та звітували про їх використання.

Факт отримання платником податків коштів не означає виникнення у такого платника податків доходу. Отримання позивачем коштів від Міністерства палива та енергетики України не призвело до збільшення власного капіталу позивача, оскільки зазначені кошти були призначені для погашення зобов'язань не позивача, а держави.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що кошти, отримані від Міністерства палива та енергетики у розмірі 1281933,96 грн не можна вважати доходом, оскільки позивач використовував ці кошти не на власні потреби, а на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, що було передбачено статтею 87 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Таким чином, отримання коштів з державного бюджету не є доходом позивача, оскільки ці кошти використовувались на погашення зобов'язань держави.

В пункті 2.2. акту перевірки відповідачем встановлено завищення загальної суми валових витрат за 2 квартал 2004 року у розмірі 3961100,00 грн, а саме, позивачем в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зайво віднесено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшене по результатах перевірки (акт від 25.06.2004 року № 47) і не відображено в бухгалтерському та податковому обліках.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій за порушення податкового законодавства ДП «Волиньвугілля» були правомірно нараховані штрафні санкції у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів та за декларування об'єктів оподаткування, що призвели до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах накладено штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати.

Тобто, штрафні фінансові санкції в даному випадку відповідачем нараховані правомірно і дане порушення позивачем визнано під час розгляду справи.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 195, п.п.1,2 ч.1 ст.197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року у справі №803/1684/13-а за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник