Ухвала суду № 42882328, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/50944/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуВишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіна постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 07.12.2012 Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013у справі № 2а-3971/12/1070за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс/Україна/»доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мерідіан Плюс/Україна/» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2010 за №0000012600/0, від 26.05.2010 за №0000012600/1.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26.05.2010 №0000012600/1 в частині визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3 146 370,12 грн., з яких: 2 097 580,08 грн. - за основним платежем, 1 048 790грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків: ПП «Азимут-Трейд» за період з серпня 2006 року по квітень 2008 року, ТОВ «Ленд-Плюс» за період з травня по жовтень 2008 року та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси» за період з листопада по грудень 2008 року, за результатами якої складено акт від 05.03.2010 за №397/23-1/32878486;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податкового кредиту за серпень 2006 року - листопад 2008 року на суму 2 328 467 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000012600/0 від 16.03.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 3 391 803,99 грн. (з яких: 2 261 202,66 грн. - основний платіж та 1 130 601,33 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, рішенням відповідача від 21.05.2010 за № 2941/10/25-010/10, вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення, у зв`язку з чим податковим органом, з метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов`язання, визначеного у раніше надісланому рішенні, прийнято податкове повідомлення-рішення за № 0000012600/1 від 26.05.2010.

В обґрунтування заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідач посилається на непідтвердження реальності здійснення господарських відносин ТОВ «Мерідіан Плюс/Україна/» з контрагентами ПП «Азимут-Трейд», ТОВ «Ленд-Плюс», ТОВ «Оптова компанія «Ресурси».

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що господарські операції позивача з контрагентами ПП «Азимут-Трейд» та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси» здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами. Відмовляючи в задоволенні позову в решті позовних вимог, суди попередніх інстанцій, з урахуванням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 в адміністративній справі №2а-3097/10/1070, якою встановлено відсутність фактів поставки ТОВ «Ленд-Плюс» товару на користь ТОВ «Мерідіан Плюс /Україна/» за господарською операцією, право на податковий кредит за наслідками якої досліджувалось судами в ході розгляду даної справи, погодилися з доводами відповідача про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за результатами господарських операцій з ТОВ «Ленд-Плюс».

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності, в тому числі, податкові накладні), суди не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли б мати наслідком дефектності їх форми чи змісту та втрати статусу первинного документа, а позивач та відповідні його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Так, судами не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення спірних господарських операцій з його контрагентами ПП «Азимут-Трейд» та ТОВ «Оптова компанія «Ресурси».

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт поставки товару, його оплату, а також факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих товарно-матеріальних цінностей, а тому колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком щодо товарності господарських операцій позивача з контрагентами ПП «Азимут-Трейд» і ТОВ «Оптова компанія «Ресурси» та правомірності формування спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами їх здійснення.

Між тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 в справі №2а-3097/10/1070 стягнуто з ТОВ «Ленд-Плюс» на користь Державного бюджету України кошти, отримані за нікчемним правочином - договором від 24.04.2008 №09/02-08, укладеним між ТОВ «Ленд-Плюс» та ТОВ «Мерідіан Плюс /Україна/». Так, судовим рішенням встановлено, зокрема, відсутність фактів поставки ТОВ «Ленд-Плюс» товару на користь ТОВ «Мерідіан Плюс/Україна/» за господарською операцією, право на податковий кредит за наслідками здійснення якої досліджувалось судами попередніх інстанцій у ході розгляду цієї справи.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками господарської операції з ТОВ «Ленд-Плюс».

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи в межах касаційної скарги та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування судових рішень, оскаржуваних в межах касаційної скарги .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст., 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний