Ухвала суду № 42870381, 26.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 лютого 2015 рокусправа № 804/1193/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Прокопчук Т.С.

суддів: Божко Л.А. Лукманової О.М.

за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року по справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Поліпласт» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство «Поліпласт» (далі - ПрАТ «Поліпласт») звернулося до суду з позовом до відповідача Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровська ОДПІ), в якому просить визнати нечиними та скасувати прийняті 09.12.2013 року Дніпропетровською ОДПІ податкове повідомлення - рішення №0005262202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 522 258 грн. та податкове повідомлення - рішення №0005292202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємців в сумі 720 717 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року позов задоволено, визнані протиправними та скасовані прийняті 09.12.2013 року Дніпропетровською ОДПІ податкове повідомлення - рішення №0005262202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 522 258 грн. та податкове повідомлення - рішення №0005292202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємців в сумі 720 717 грн., на користь позивача стягненні судові витрати в сумі 4588 грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Дніпропетровською ОДПІ подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про день розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно ст.41 КАС України не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 31.10.2013 року по 06.11.2013 року Дніпропетровською ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «Поліпласт» з питань взаємовідносин з Приватним підприємством «Полюс» (далі - ПП «Полюс») за період вересень - грудень 2011 року, за результатами якої складено акт №243/22-02/24424934 від 13.11.2013 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем п.п. 135.5.4 п. 135.5. ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України, а саме занижено податок на прибуток на суму 480 478 грн. в т.ч. за III квартал 2011 року в сумі 92 240 грн., за ІV квартал 2011 року в сумі 388 238 грн.; п.198.6, п.п. 198.3 ст. 198 ПК України, а саме завищено податковий кредит на суму 348 172 грн. у т.ч. в тому числі по періодам: 1) за вересень 2011 року в сумі 66 840 грн.; 2) за жовтень 2011 року в сумі 47 237 грн.; 3) за листопад 2011 року в сумі 99 773 грн.; 4) за грудень 2011 року в сумі 134 322 грн.; ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України ПрАТ «Поліпласт» не має права на включення у майбутніх періодах до складу витрат сум отриманих від продажу товарів побутового призначення пластмаси, начебто придбаних у ПП «Полюс» у вересні - грудні 2011 року по ціні придбання сумі 1740861,04 грн.

Позиція податкового органу про недійсність даних у податковій звітності позивача ґрунтується на акті перевірки іншим податковим органом контрагента позивача ПП «Полюс», згідно якого встановлені порушення ст. 185 ПК України в частині оподаткування ПДВ безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті 09.12.2013 року податкове повідомлення-рішення №0005262202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) в сумі 522 258 грн. та податкове повідомлення - рішення №0005292202 про стягнення з ПрАТ «Поліпласт» нарахованого грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємців в сумі 720 717 грн.

Відповідно до приписів пп.134.1.1 п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2, 138.4 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу; та витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Із матеріалів справи вбачається, що між ПрАТ «Поліпласт» та ПП «Полюс» укладено договори поставки №90911 від 09.09.2011 року та №11211 від 01.12.2011 року, відповідно до яких ПП «Полюс» зобов'язано передати у власність ПрАТ «Поліпласт» продукцію у кількості, асортименті і по цінах, зазначених в додатках (специфікаціях) або видаткових накладних на умовах і у порядку передбачених договорами, а ПрАТ «Поліпласт» прийняти товар та сплатити.

Виконання позивачем договору з вищезазначеним контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV(далі - Закон № 996-XIV), а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товаротранспортними накладними, платіжними дорученнями тощо.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного періоду суми вартості придбаних товарів та мав необхідні розрахункові, видаткові, та інші документи, підтверджені відповідними первинними бухгалтерськими документами, що є підставою для відображення таких документів в бухгалтерському та податковому обліку, та включення витрат до складу валових витрат відповідного податкового періоду.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковими накладними.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із матеріалів справи вбачається, що виконання договорів поставки з контрагентом ПП «Полюс» підтверджується вищезазначеними первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону №996-XIV, позивачем по виписаним контрагентом податковим накладним сформовано податковий кредит за перевірений період.

В ході проведення перевірки посадовим особам відповідача зазначені податкові накладні були надані та досліджені, їх невідповідність вимогам чинного законодавства не встановлена, що підтверджується змістом Акту перевірки.

Суми ПДВ позивачем правомірно включені до складу податкового кредиту зазначеного періоду, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Матеріалами справи доведений факт дійсного виконання позивачем та його контрагентом договорів, позивач не мав підстав вважати діяльність зазначеного контрагента протиправною, так як на час дії угод контрагент позивача був зареєстрований в установленому порядку як платник ПДВ, мав право виписувати та надавати податкові накладні, не був виключений із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивач виконав передбачені чинним податковим законодавством умови щодо підтвердження свого права на податковий кредит та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по операціям з контрагентом ПП «Полюс».

Приймаючи до уваги викладене, враховуючи те що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та їх відповідність нормам діючого законодавства України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення №0005262202 та №0005292202 від 09.12.2013 року є протиправними та правомірно скасовані судом.

Судом першої інстанції з дотриманням приписів ст. 94 КАС України на користь позивача стягненні понесені ним документально підтверджені судові витрати в сумі 4588 грн.

Доводами апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовуються.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалене рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Т.С. Прокопчук

Суддя: Л.А. Божко

Суддя: О.М. Лукманова