Постанова № 42870351, 24.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа№ 910/400/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Олефіренко А.С.

від відповідача - Джиоєва Д.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 (головуючий суддя Сташків Р.Б., Васильченко Т.В., Любченко М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна»

до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення заборгованості,

за зустрічним позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна»

про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення коштів. Відповідач в свою чергу звернувся до позивача із зустрічним позовом про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 позовні вимоги за первісним позовом були задоволені частково, а в задоволені зустрічного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального та процесуального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 10.11.2014 та прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити повністю, а зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 24.02.2015.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій представник зазначив, що рішення суду є правомірним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

29.08.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» та Фірмою «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю був укладений договір фінансового лізингу №L-08-01.

Відповідно до умов договору лізингодавець зобов'язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до даного договору, і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі й загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог, встановлених загальними умовами.

Строк лізингу для цілей цього договору становить 60 місяців.

Згідно із розділом 3 договору предметом лізингу, що передається за договором є тягачі у кількості 3 штук зазначені в специфікації, що є додатком №1 до цього договору.

Вартість предмета лізингу становить разом 321600 євро, що за курсом НБУ на день укладення договору становить 2301852 грн.

В якості продавця предмету лізингу лізингоодержувачем обрано Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна».

На виконання умов договору позивачем 29.08.2008 був укладений договір № М/С/34-08 купівлі-продажу, відповідно до якого позивачем було куплено предмет лізингу та 07.11.2008 передано його лізингоодержувачу (довіреність №ТММ194 на отримання ТМЦ та акт приймання-передачі обладнання №102 від 07.11.2008).

Оплата по договору здійснюється шляхом оплати відшкодування частин вартості предмета лізингу (основного боргу лізингоодержувача), процентів та комісійної винагороди.

Умовами договору, а саме п. 4.3 договору та додатком № 3 до договору, сторони визначили, що авансовий лізинговий платіж сплачується лізингоодержувачем у розмірі 32160 євро в рахунок відшкодування вартості предмета лізингу протягом 10 днів з моменту підписання договору.

Комісійну винагороду за отримання у лізинг предмету лізингу сплачується лізингоодержувачем у розмірі 1447,20 євро протягом 10 днів з моменту підписання договору разом із попередньою оплатою, при цьому у разі припинення договору вся сума комісійної винагороди залишається у лізингодавця.

Пунктом 4.5 договолру фінансового лізингу встановлено, що оплата частини загальної суми лізингових платежів, що залишилася неоплаченою (після оплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і комісійної винагороди) складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу (основного боргу лізингоодержувача) у розмірі 289440 євро та процентів у розмірі 148303 євро - всього 437743 євро.

Загальна сума лізингових платежі за договором 437743 євро.

Перший із зазначених періодичних лізингових платежів повинен бути здійснений: не пізніше першого числа місяця, наступного за місяцем дати передачі предмета лізингу лизингоодержувачу, якщо дата передачі - з 1 по 15 число включно; не пізніше першого числа другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі, якщо дата передачі - після 15 числа місяця.

Наступні періодичні лізингові платежі будуть здійснюватися не пізніше першого числа місяця, на який припадає строк їхньої сплати (п. 4.6 договору).

07.11.2008 сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до якої уточнено загальний графік платежів до договору, за яким лізингоодержувач зобов'язався сплачувати лізингові платежі, загальний розмір яких становить 437743 євро, починаючи з 01.02.2009 відповідно до встановленого графіка.

Відповідно до підписаного сторонами графіку платежів термін лізингу складає 20 періодів.

Згідно з п. 4.2 договору лізингоодержувач сплачує всі платежі, зазначені у договорі, за курсом на дату платежу у національній валюті.

Пунктом 3.4.3 загальних умов лізингоодержувач зобов'язався своєчасно сплачувати лізингові платежі.

По закінченню терміну дії цього договору лізингодавець зобов'язаний передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу у власність і сплатити викупну ціну у розмірі 100 євро (п. 4.7 договору).

Зважаючи на те, що лізингоодержувачем умови договору щодо внесення своєчасно лізингових платежів належним чином не виконувалися, позивач за первісним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача в рамках справи № 34/567 про стягнення заборгованості та повернення предмету лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 у справі № 34/567 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором та зобов'язання повернути предмет лізингу, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто 1509996,44 грн. (що становить 143746, 21 євро по курсу 1050,46 грн. за 100 євро), з яких: 131429, 27 євро (що становить 1380611,91 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) заборгованість по лізинговим платежам, 7453,92 євро (що становить 78300, 45 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) пені, 4863,02 євро (що становить 51084,08 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) 3% річних та зобов'язано відповідача повернути позивачу предмет лізингу.

Зазначене рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2011.

Вказаним рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 34/567 від 23.03.2011 встановлено, що 10.10.2008 відповідачем було перераховано позивачу суму авансу та комісійної винагороди в розмірі 227338,49 грн. (33607,20 євро), а 29.06.2010 та 03.12.2010 сплачено ще 212 439,22 та 227 860,27 грн. відповідно.

Оскільки лізингові платежі відповідачем були здійснені з порушенням строків, то позивачем 30.09.2009 в порядку пунктів 17.2 та 17.3 загальних умов, було надіслано відповідачу відмову від договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 34/567 від 23.03.2011 також встановлено, що станом на час розгляду вказаної справи відповідачем в рахунок погашення лізингових платежів (після оплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і комісійної винагороди) було сплачено 440299,49 грн., що дорівнює 43667,93 євро, тоді як відповідно до графіку лізингових платежів згідно з додатковою угодою №1 до договору, станом на 01.11.2010 відповідач повинен був сплатити 175097,20 євро, тому заборгованість відповідача становила 131429,27 євро.

Крім того, даним рішення суду першої інстанції було встановлено, що враховуючи перевищення строку внесення відповідачем лізингових платежів більше ніж на 30 діб, позивач правомірно відмовився від договору фінансового лізингу, про що, відповідно повідомив контрагента.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду(іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно із наявними матеріалами справи, відповідно до акту державного виконавця, предмет лізингу за договором був повернутий позивачу 31.01.2012.

Позивач за первісним позовом звернувся до суду в рамках даної справи із вимогою про стягнення з відповідача за період з 06.10.2009 (дата відмови від договору) по 31.01.2012 включно (дата повернення предмета лізингу) неустойки (подвійної плати за користування річчю) відповідно до ст. 785 ЦК України в сумі 312539,08 євро.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти такої вимоги позивача, в свою чергу звертається до суду із зустрічним позовом, яким просить визнати недійсним договір фінансового лізингу в частині п. 17.3.2, оскільки він є таким, що укладений в порушенням норм діючого законодавства України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно із ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Наслідки ж неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у ст. 10 вказаного Закону, зокрема у п. 6 ч. 1, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Приписами ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України установлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення неустойки за користування річчю за час прострочення, посилається на приписи ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до якої, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією сторони по справі, оскільки наслідки припинення договору фінансового лізингу, передбачені відповідним законом, мають свої особливості, а тому відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 (справа № 3-68гс12) та від 29.01.2013 (справа № 3-70гс12).

Згідно із ч.1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, господарський суд міста Києва правомірно та обґрунтовано визнав заявлену вимогу позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення незаконною та відмовив у її задоволені.

Заява відповідача про застосування позовної давності до вказаної вимоги позивача, правомірно не була прийнята до розгляду, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про необґрунтованості такої вимоги та відмовив у її задоволені по суті.

Крім того, позивачем заявляються вимоги про стягнення з відповідача за період з 01.11.2010 (дата, до якої було стягнуто раніше нараховані лізингові платежі рішенням суду у справі № 34/567) по 31.01.2012 (дата повернення предмета лізингу) заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 109435,75 євро, що еквівалентно 1772592,23 грн. (згідно курсу НБУ на день сплати судового збору, 02.07.2014, 1619,7561 грн. за 100 євро).

Дана вимога підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 17.3.2 загальних умов передбачено, що лізингоодержувач здійснює сплату лізингодавцю сум лізингових платежів за договором у повному обсязі по дату поверненння відповідного предмету лізингу лізингодавцеві. Обов'язок лізингоодержувача по сплаті іншої частини лізингових платежів за договором припиняється починаючи з відповідної дати повернення.

Сторони погодили, що договір вважається припиненим з дати, коли лізингоодержувач виконав всі свої зобов'язання, передбачені п. 17.3 загальних умов, у яких входить в тому числі п. 17.3.2 загальних умов договору.

Умовами пунктів 17.2, 17.3, 17.3.1, 17.3.2, 18.2, 18.6 загальних умов договору, які не визнані недійсними у встановленому порядку, сторони визначили наслідки відмови лізингодавця від договору, які полягають у виникненні у лізингоодержувача зобов'язання повернути предмет лізингу в строк 5 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги і здійснити сплату лізингодавцеві сум лізингових платежів у повному обсязі по фактичну дату повернення предмета лізингу.

Як убачається з залученого до матеріалів даної справи акта державного виконавця, предмет лізингу за договором був повернутий позивачу 31.01.2012.

Поряд з цим, відповідно до пункту 1.2.31 Загальних умов, лізингові платежі, що виплачуються лізингоодержувачем лізингодавцю за володіння й користування предметом лізингу, окрім відшкодування вартості предмета лізингу, включають авансовий платіж, комісійну винагороду та проценти.

Як зазначалося вище, договір фінансового лізингу містить в собі елементи договору купівлі-продажу та договору оренди.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

А згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони дійшли згоди, що у випадку відмови лізингодавця від виконання договору згідно з пунктом 17.2 загальних умов, лізингодавець повідомить про це лізингоодержувача в письмовій формі.

У зазначеному повідомленні лізингодавець зазначить відповідну підставу розірвання такого договору з переліку, наведеного в пункті 17.2 загальних умов, а також зажадає повернення предмета лізингу із вказівкою дати, місця й способу повернення предмета лізингу, передбаченого таким договором (п. 17.3 Загальних умов).

При цьому, предмет лізингу, передбачений договором, від виконання якого лізингоодержувач відмовляється згідно пунктом 17.2 загальних умов, підлягає поверненню лізингодавцеві відповідно до правил, визначених в пункті 18 загальних умов.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідачу і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Ураховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

З огляду на наведене, Господарський суд міста Києва обгрнутовано та правомірно від заявленої до стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам за договором за період з 01.11.2010 по 31.01.2012 включно по періодам № 9, 10, 11, 12 та 13 згідно з додатковою угодою №1 від 07.11.2008 до договору, відмінусував обумовлене договором відшкодування частини вартості предмету лізингу, яке підлягало сплаті у вказані періоди (71887,35 євро), та задовольнив позовні вимоги в цій частині частково в розмірі 37548,40 євро., що станом на 02.07.2014 (дата подачі позивачем заяви про збільшення позовних вимог в зв'язку з коливанням курсу та доплатою судового збору) становить 608192,50 грн.

Правомірно також місцевим судом не була прийнята до розгляду заява відповідача про застосування позовної давності до вказаних вимог, оскільки трирічний строк, визначений нормами ЦК України по даним вимогам не сплив.

Стосовно заявлених вимог по зустрічному позову, колегія суддів, вивчивши умови договору лізингу, дослідивши докази, надані представниками сторін як підставу своїх вимог та заперечень, дійшла висновку проте, що дійсно п. 17.3.2 договору фінансового лізингу від 29.08.2008 щодо сплати лізингових платежів в частині викупної вартості (частина договору, до якої застосовуються положення чинного законодавства про договір купівлі-продажу)дійсно не відповідає приписам Цивільного кодексу України.

Проте, відповідачем по зустрічному позову подана заява про застосування позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом, яка правомірно була прийнята судом першої інстанції до розгляду, і тому обґрунтовано було відмовлено у задоволені зустрічних позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплинула і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Про зміст умов оскаржуваного договору та додатку до договору - «загальних умов» відповідач дізнався при його укладенні, тобто ще 29.08.2008, тому строк для звернення з даним позовом про визнання договору частково недійсним минув через три роки, 29.08.2011, тоді як позов відповідачем було подано в 2014 році, що спростовує твердження відповідача в апеляційній скарзі, щодо неправомірного застосування судом першої інстанції позовної давності до вказаної вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки апеляційною інстанцією встановлено, що дійсно зазначений пункт договору частково має бути визнаний недійсним, через його невідповідність нормам чинного законодавства України, проте позовна давність по такій вимозі сплила, то в її задоволені варто відмовити саме з підстав пропуску позовної давності.

Таким чином, зважаючи на вище зазначене, п. 17.3.2 договору є чинним.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна» та відмовлено в задоволені зустрічного позову Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю, а тому апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача за первісним позовом.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 у справі № 910/400/13- без змін.

Матеріали справи № 910/400/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов