Постанова № 42862619, 24.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2015 р. Справа № 914/2041/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Михалюк О.В.

суддів Новосад Д.Ф.

Кравчук Н.М.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергозбереження»

на рішення господарського суду Львівської області від 18.08.2014р.

у справі № 914/2041/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1», м.Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергозбереження», м.Львів

про стягнення боргу в сумі 465 655,20 грн.,

з участю представників :

від скаржника - Лисович І.І.

від позивача - Булик І.І.

В ході судового засідання сторонам права і обов"язки, передбачені ст.22 ГПК України роз"яснені, заперечень щодо складу суду не поступало.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.08.2014р. у справі № 914/2041/14 (суддя Березяк Н.Є.) задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління №1» та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергозбереження», м.Львів на користь позивача 301200,00 грн. основного боргу, 19631,64 грн. пені та 6416,63 грн. судового збору; в решті частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західбуденергозбереження» подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки до матеріалів позовної заяви позивачем долучено специфікацію № 1 від 03.07.2014р., де вказано, що термін поставки товару до 15.08.2013р. Однак, на думку скаржника, це не відповідає дійсності, оскільки наявний у відповідача другий оригінальний примірник вказаної специфікації не містить посилання на термін поставки товару. Як вбачається із укладеного між сторонами договору термін його дії визначено до 31.07.2014р. Відтак, як вважає скаржник, на момент розгляду даної господарської справи у суді першої інстанції не було законних підстав задовольняти позовні вимоги в силу того, що договірні стосунки між сторонами ще тривали і фактично не відбулось порушення договірних зобов»язань.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

03.07.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західбуденергозбереження" (надалі Постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Львівське спеціалізоване будівельно-монтажне управління № 1" (надалі Покупець) укладено договір № 2013-36, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, предметом постачання є товар, перелік і найменування якого зазначається у Специфікаціях до цього Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. п. 3.1, 3.2 Договору, товар, що є предметом поставки за цим договором, поставляється відповідно до умов зазначених у Специфікаціях до даного Договору. В момент поставки, на кожну партію товару, Постачальник надає Покупцю наступні документи: товарну/видаткову накладну; податкову накладну.

Відповідно до п. 6.1 Договору, Покупець оплачує Постачальнику товар за цінами, зафіксованими у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п. 6.4 Договору, після підписання даного договору протягом 10 банківських днів Покупець перераховує Постачальнику аванс у розмірі 50 %. Послідуючі розрахунки здійснюються після поставки товару, при умові поступлення коштів від Замовника - УКБ Львівської міської ради по об'єкту "Реконструкція проспект Свободи (від вул. Городоцької до вул. М.Вороного)".

Відповідно до специфікації № 1 від 03 липня 2013 року, копія якої долучена позивачем до позовної заяви (аркуш справи 8), Постачальник зобов'язується поставити товар на суму - 1 108 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 184 666,67 грн., а саме: плита гранітна повнопилена термооброблена 300х300х40 мм; гранітні півкулі; товар поставляється партіями до 15.08.2013р.

Покупцем було оплачено аванс у розмірі 50 %, що підтверджується платіжним дорученням № 293 від 05 липня 2013 року на суму 554 000,00 грн. та платіжним дорученням № 351 від 17 липня 2013 року на суму 100 000,00 грн.

Згідно долучених до матеріалів справи документів вбачається часткова поставка Постачальником товару Покупцю, а саме: півкулю гранітну (102 шт.) на суму - 142 800,00 грн. згідно видаткової накладної № 1907/1 від 09 липня 2013 року та товарно - транспортна накладна № 09071 від 09 липня 2013 року; півкулю гранітну (150 штук) на суму - 210 000,00 грн., згідно видаткової накладної № 2507/1 від 25 липня 2013 року та товарно - транспортної накладної № 25071 від 25 липня 2013 року. Загальна сума вище зазначених поставок складає 352 800,00 грн.

Однак, Постачальник свої договірні зобов'язання виконав не в повному обсягу, недопоставивши Покупцю товар на суму 301 200,00 грн.

Відповідно до п .п 8.2.1 Договору, позивачем нарахована пеня у розмірі 0,3 % за кожний день прострочки, від вартості недопоставленого товару, яка складає 164 455,20 грн.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов Договору № 2013-36 від 03.07.2013 року, відповідно до специфікації № 1 від 03 липня 2013 року (згідно якої Відповідач зобов'язувався поставити товар на суму - 1 108 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 184 666,67 грн. - плиту гранітну повнопилену термооброблену 300х300х40 мм та гранітні півкулі) та п. 6.4 Договору Позивачем на рахунок Відповідача перерахувано аванс у розмірі 50%.

Факт перерахунку авансу підтверджується платіжним дорученням № 293 від 05 липня 2013 року на суму 554 000,00 грн. та платіжним дорученням № 351 від 17 липня 2013 року на суму 100 000,00 грн., на загальну суму 654 000,00 грн.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов'язання відповідач виконав частково, поставивши лише частину товару, а саме: півкулю гранітну (102 шт.) на суму - 142 800,00 грн. згідно видаткової накладної № 1907/1 від 09 липня 2013 року та товарно - транспортна накладна № 09071 від 09 липня 2013 року; півкулю гранітну (150 штук) на суму - 210 000,00 грн., згідно видаткової накладної № 2507/1 від 25 липня 2013 року та товарно - транспортної накладної № 25071 від 25 липня 2013 року, на загальну суму 352 800,00 грн.

З врахуванням наведеного, суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення 301200,00 грн. основної заборгованості за Договором є підставною та підлягає задоволенню.

Положенням ст.610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частинами 1-3 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків..

Згідно із ч. 1 ст. 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. п 8.2.1 Договору при затримці поставки товару Покупцю понад 5 календарних дня від строку, вказаного в Специфікації до цього Договору, Постачальник сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,3 % за кожний день прострочки, від вартості недопоставленого товару, що не звільняє Постачальника від виконання умов даного Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня за період 21.08.2013 року по 19.02.2014 року в розмірі 164 455,20 грн., проте, згідно проведеного судом розрахунку, з яким погоджується колегія суддів, до стягнення підлягає пеня в розмірі 19 631,64 грн., яка не перевищує подвійної облікової ставки НБУ і заявлена в межах строку позовної давності.

Враховуючи те, що позивачем представлено достатньо об»єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження заявлених позовних вимог, а відповідач не заперечив наявності заборгованості перед позивачем, доказів сплати заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду, викладених у рішенні господарського суду Львівської області від 18.08.2014р. у даній справі.

З огляду на все викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 18.08.2014 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 18.08.2014 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західбуденергозбереження» залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 18.08.2014р. у справі № 914/2041/14 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

6. Повний текст постанови складено « 25» лютого 2015р.

Головуючий суддя Михалюк О.В.

суддя Новосад Д.Ф.

суддя Кравчук Н.М.