Постанова № 42862002, 25.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2015 р. Справа № 922/3851/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М., суддя Гончар Т. В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників:

позивача - Родич С.В. за довіреністю б/н від 01.06.2014 року.

відповідача - Мухітдінов Р.Д. за довіреністю б/н від 12.12.2014 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік - Агро" м. Харків (вх. №4277 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014 по справі №922/3851/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод", м.Київ

до ТОВ "Антік - Агро", м. Харків

про стягнення 831145,89 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2014 по справі №922/3851/14 (суддя Т.В. Інте) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" на користь Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" штраф в сумі 791510,00 грн., інфляційні втрати в сумі 25298,46 грн., 3% річних в сумі 3308,02 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 16402,32 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2014 по справі №922/3851/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову в частині стягнення штрафу відмовити та застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 791510,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 12 лютого 2015 року.

09.02.2015 позивач надав додаткові пояснення по справі, а також документальні докази щодо поважності обставин, які заважали йому заявити про сплив позовної давності в суді першої інстанції, посилаючись при цьому на те, що в період з 20.05.2014 п. 24.10.2014 директор ТОВ "Антік-Агро" - Бусяк А.Ю. знаходився під вартою в Харківському слідчому ізоляторі та не мав можливості бути присутнім у судових засіданнях, а також отримувати поштову кореспонденцію.

12.02.2015 позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на те, що суд першої інстанції при розгляді справи повно і об'єктивно встановив обставини та прийняв правомірне рішення про стягнення штрафних санкцій у відповідності з умовами договору. Позивач також вважає, що відповідачем невірно застосовується поняття позовної давності, оскільки, на думку позивача, з урахуванням норми п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України штраф підлягає стягненню у межах трирічного строку позовної давності за період фактичного невиконання зобов'язання, але не більше ніж за один рік. Позивач стверджує, що про порушення права він дізнався з моменту набрання чинності рішення суду щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості, а саме: 25.11.2013.

В судовому засіданні 12 лютого 2015 року оголошено перерву до 19 лютого 2015 року.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи 03 січня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Київський маргариновий завод" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" (відповідач, постачальник) було укладено договір поставки № 1 ВУ-12 (далі - договір), відповідно до умов якого, відповідач зобов'язався передати у встановлений строк у власність позивача товар, згідно специфікацій, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за вказаним договором щодо поставки товару, 12 березня 2013 року позивачем була подана позовна заява до господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 229986,00 грн. за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 року.

15 липня 2013 року господарським судом Харківської області прийнято рішення по справі № 922/1371/13, відповідно до якого, позов позивача було повністю задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 229986,00 грн. заборгованості, 4599,72 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2013 року по справі № 922/1371/13 апеляційну скаргу відповідача частково задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

25 листопада 2013 року Вищий господарський суд України скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18 вересня 2013 року по справі №922/1371/13, а рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року залишив в силі.

20.05.2014 відповідач сплатив суму заборгованості в розмірі 229986,00 грн. за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012.

Оскільки відповідач затягнув процедуру повернення коштів позивачу, ПАТ "Київський маргариновий завод" просив стягнути з ТОВ "Антік - Агро" штраф в сумі 791510,00 грн., інфляційні втрати в сумі 27983,58 грн. за період з травня 2012 року по травень 2014 року, 3% річних в сумі 14177,19 грн. за період з 01.05.12 р. по 20.05.14 р. та збитки (витрати на відрядження) в сумі 6756,65 грн.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з того, що визнав встановленим факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №1ВУ-12 від 03.01.2012 щодо поставки товару позивачу на загальну суму 229986,00 грн., в зв'язку з чим, на підставі п. 5.6 договору, задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 791510,00 грн. штрафу.

Разом з цим, враховуючи, що рішення господарського суду Харківської області по справі 922/1371/13 набрало законної сили 25.11.2013, а 20.05.2014 відповідач оплатив суму заборгованості в розмірі 229986,00 грн. за договором поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012, суд першої інстанції вважав вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат такими, що підлягають частковому задоволенню за період з 26.11.2013 р. по 19.05.14 р. в сумах 3308,02 грн. та 25298,46 грн. відповідно.

Щодо вимоги позивача про стягнення збитків (витрат на відрядження) в сумі 6756,65 грн., місцевий господарський суд відмовив в їх задоволенні, зважаючи на відсутність підстав для віднесення до складу збитків витрат на відрядження, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру, не відносяться до обов'язкових платежів, та не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення інфляційних та 3%, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 229986,00 грн., виходячи з наступного.

Так, під час розгляду справи № 922/1371/13, судом встановлено, що відповідно до п. 3 специфікацій, укладених між позивачем та відповідачем до договору поставки №1ВУ-12 від 03.01.2012, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар на загальну суму 4195031,30 грн. у строки, визначені в підписаних між сторонами специфікаціях. Таким чином, суд дійшов висновку, що строк поставки товару за договором настав. Однак, в порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання виконав неналежним чином, товар, за який отримав передплату, поставив частково на загальну суму 3965045,30 грн.

Таким чином, господарським судом підчас розгляду справи № 922/1371/13 встановлено, що відповідач недопоставив позивачу товару на загальну суму 229986,00 грн.

За приписами ч.2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже було зазначено, рішенням господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2013 року по справі 922/1371/13, позов позивача було задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача передплату за договором поставки №1ВУ-12 від 03.01.2012 в сумі 229986,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено в п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.02.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення суми авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, за своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 у справі №921/266/13-г/7), тому нарахування інфляційних та річних на суму передоплати є безпідставним.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно частини другої статті 625 ЦК України.

Однак, в даному випадку підставою позову у справі № 922/3851/14 є стягнення суми штрафу, інфляційних та 3% річних в зв'язку з тим, що відповідач затягнув процедуру повернення коштів та не сплатив вчасно позивачу заборгованість у вигляді перерахованої суми передоплати за договором. При цьому, нарахування інфляційних та 3% річних здійснено позивачем за період з 01.05.2012 по 20.05.2014 на суму 229986,00 грн., тобто саме на суму неповернутої попередньої оплати за товар, який не був поставлений позивачу, а отже пов'язано з неналежним виконання умов договору поставки №1ВУ-12 від 03.01.2012, а не з невиконанням прийнятого у справі рішення господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2013 року по справі 922/1371/13.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 25298,46 грн., 3% річних в сумі 3308,02 грн. є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 791510,00 грн., колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В даному випадку факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №1ВУ-12 від 03.01.2012 щодо поставки товару позивачу встановлений рішенням господарського суду Харківської області від 15 липня 2013 року залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2013 року по справі 922/1371/13.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України). В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно п. 5.6 договору, за порушення строків поставки за договором відповідач одноразово сплачує позивачу штраф в розмірі 10 % від суми договору.

Згідно п. 3.1 договору поставки №1ВУ-12 від 03.01.2012 загальна сума договору формується у відповідності з доданими до нього специфікаціями. Зміна загальної вартості договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін специфікацій на додаткові партії товару.

До договору поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 сторонами було укладено 8 специфікацій на загальну суму - 7915100,00 грн. Таким чином, загальна сума спірного договору складає 7915100,00 грн.

Враховуючи викладене, у відповідності з умовами договору позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 791510,00 грн. штрафу.

Разом з цим, згідно ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодеком.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ч. 2 ст. 258 ЦК України позовні давність один рік застосовується зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, відповідач просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 791510,00 грн. та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Як зазначено в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної позовної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Норма ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. До поважних причин пропуску позовної давності відносяться обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Висновок щодо поважності причин пропуску строку позовної давності може бути зроблено лише на підставі встановлених судом обставин, що призвели до пропуску строку, та їх оцінки. На встановлення поважності причин пропуску строку позовної давності поширюються загальні правила доказування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався без участі представника відповідача. Направлені на його юридичну адресу ухвали суду повернулись з позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Проте, відповідач на підтвердження обставин, що унеможливили заявити про сплив позовної давності в суді першої інстанції зазначив про те, що в період з 30.05.2014 по 24.10.2014 директор ТОВ "Антік - Агро" - Бусяк А.Ю. знаходився під вартою в Харківському слідчому ізоляторі та не мав можливості бути присутнім у судових засіданнях, а також не міг фізично отримувати поштову кореспонденцію, так як про судовий розгляд даної справи нічого не знав. На підтвердження вказаних обставин відповідачем надана до суду копія ухвали Ленінського районного суду м. Харкова від 24.10.2014 про зняття запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою директора ТОВ "Антік - Агро".

За таких обставин, колегія суддів вважає, що викладені відповідачем обставини свідчать про документальну обґрунтованість поважності причин пропуску позовної давності щодо заявлених позивачем вимог про стягнення штрафу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу заявлені на підставі п. 5.6 договору поставки № 1ВУ-12 від 03.01.2012 року за порушення строків поставки товару.

Під час розгляду справи № 922/1371/1, господарським судом встановлено, що відповідно до п. 3 специфікацій, укладених між позивачем та відповідачем до договору поставки №1ВУ-12 від 03.01.12р., відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу товар на загальну суму 4195031,30 грн. у наступні строки:

- за специфікацією № 1 від 11.01.12р. - по 23.01.12р. включно;

- за специфікацією № 2 від 19.01.12р. - по 31.01.12р. включно;

- за специфікацією № 3 від 27.01.12р. - по 04.02.12р. включно;

- за специфікацією № 3/01 від 27.01.12р. - по 04.02.12р. включно;

- за специфікацією № 4 від 03.02.12р. - по 07.02.12р. включно;

- за специфікацією № 5 від 09.02.12р. - по 16.02.12р. включно;

- за специфікацією № 6 від 14.02.12р. - по 26.02.12р. включно;

- за специфікацією № 7 від 14.03.12р. - по 19.03.12р. включно.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а згідно ч. 5 цієї статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, позивач був обізнаний про порушення свого права ще в кінці березня 2012 року та був не позбавлений права заявити позовні вимоги про стягнення штрафу за порушення строків поставки товару в межах справи № 922/1371/13 при зверненні з позовною заявою про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 229986,00 грн. за невиконання останнім своїх зобов'язань з поставки товару за договором №1ВУ-12 від 03.01.12р.

Посилання позивача на те, що про порушення права він дізнався з моменту набрання чинності рішення суду щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості, а саме: 25.11.2013, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначені твердження спростовуються приписам статті 261 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Отже, виходячи з положень ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність щодо стягнення штрафу за порушення відповідачем строків поставки товару закінчилась в кінці березня 2013 року, тоді як позивач звернувся з даними вимогами у вересні 2014 року.

Згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 791510,00 грн. за спливом позовної давності.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 791510,00 грн., інфляційних втрат в сумі 25298,46 грн., 3% річних в сумі 3308,02 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік - Агро" м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.11.2014 по справі №922/3851/14 в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 791510,00 грн., інфляційних втрат в сумі 25298,46 грн., 3% річних в сумі 3308,02 грн. та витрат по сплаті судового збору в сумі 16402,32 грн. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (код ЄДРПОУ 00333581, 03039, м. Київ, пр. Науки,3, п/р 26001441398 в КРД Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Антік-Агро" (код ЄДРПОУ 24126065, 61098, м. Харків, вул. Старокримська, 9, п/р 2600901303604 в АТ "БМ Банк" м. Харків, МФО 380913) витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 8201,16 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів..

Повний текст постанови підписано 24 лютого 2015 року

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гончар Т. В.