Постанова № 42847020, 25.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2015 р. Справа № 920/586/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Кухар В.І.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни, м.Суми, (вх.№4518С/2 від 19.12.2014р.) на рішення господарського суду Сумської області від 14.08.2014р. по справі №920/586/14,

за позовом Дочірнього підприємства «Адідас-Україна», м. Київ,

до фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни, м. Суми,

про стягнення 437647,47 грн. ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.08.2014р. у справі №920/586/14 (суддя Коваленко О.В.) позов задоволено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Скорої О.Ю. на користь Дочірнього підприємства «Адідас-Україна» 249491,95 грн. основного боргу, 26030,88 грн. пені, 45307,73 грн. інфляційних збитків, 116816,91 грн. - 10% річних, 8755,74 грн. судового збору.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Адідас - Україна» в дохід Державного бюджету України 02,53 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та на невідповідність висновків обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 14.08.2014р. по справі №920/586/14 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції всупереч статей 36, 81 Господарського процесуального кодексу України прийняв рішення лише на підставі копій документів і не звернув увагу на невиконання зі сторони позивача вимог ухвали суду, якою витребувались оригінали документів. Крім того, як зазначає апелянт, суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про проведення у справі експертизи та про об'єднання справ №920/586/14 та №920/587/14 в одне провадження, що свідчить про порушення статті 41 та статті 58 Господарського процесуального кодексу України

На думку скаржника, не відповідають обставинам справи висновки місцевого господарського суду про зарахування гарантійного платежу у сумі 113445,00 грн. в якості оплати нарахованих штрафних санкцій, оскільки зазначене зарахування відповідно до п. 3.9.6 контракту повинно відбуватись протягом строку дії контракту, тобто до 30.06.2009р. При цьому, скаржник звертає увагу, що в акті звірки розрахунків станом на 21.05.2010р. складеним позивачем зазначається про наявність гарантійного платежу і він повинен бути врахований в якості оплати поставленого товару.

Також на думку апелянта, невірним є неврахування позивачем 10% знижки відповідачу від роздрібної ціни контракту, у зв'язку з чим суд не дослідив належним чином обсяг заборгованості.

Апелянт наполягає на тому, що господарський суд Сумської області при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував ст. 267 Цивільного кодексу України і визнав причини пропуску строків позовної давності поважними.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014р. апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни прийнято до провадження та призначено до розгляду.

14.01.2015р. від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№605), в якому він просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач наполягає на тому, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права. Доводи апелянта, які ним викладені у скарзі є безпідставними та вчинені ним на довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин. При цьому, позивач зазначає, що скаржник не надає на підтвердження своїх доводів належних та допустимих доказів. Зокрема, як зазначає позивач, при розгляді справи ним до суду були надані оригінали документів для огляду, що спростовує твердження скаржника про порушення норм процесуального права. Не надано скаржником і доказів у підтвердження надання йому за спірним контрактом 10% знижки, як це передбачено відповідними умовами.

Позивач вказує, що суд дослідивши належним чином матеріали справи та надавши оцінку наявним між сторонами відносинам вірно встановив, що строк позовної давності пропущено з поважних причин, у зв'язку з чим правомірно у відповідності норм чинного законодавства України його відновив.

Ухвалою суду від 22.01.2015р. з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного встановлення обставин справи, у зв'язку із необхідністю надання сторонами додаткових пояснень з питань, що виникли в судовому засіданні, розгляд справи було відкладено на іншу дату.

Позивач та відповідач своїх представників у судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 19.02.2015р. не направили, про причини неявки суд не сповістили, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені. У відповідності до штампу вихідної кореспонденції Харківського апеляційного господарського суду (вих.№001820) ухвала про відкладення розгляду справи була направлена 26.01.2015р. у кількості двох примірників, що підтверджує належне надіслання копій процесуальних документів - ухвали про відкладення розгляду справи від 22.01.2015р. учасникам судового процесу.

Ухвалою суду від 22.01.2015р. суд попереджав сторони, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання витребуваних судом документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

15.08.2008р. між Дочірнім підприємством «Адідас-Україна» (постачальник, позивач у справі) та ФОП Скора О.Ю. (покупець, відповідач у справі) укладено контракт на поставку товару №20091-PAGDA-CR-09000, відповідно до п.1.1. якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача, а останній - прийняти і оплатити товари торгової марки «АDIDAS» колекції Весна-літо 2009 («товар») на умовах даного контракту. Кількість, асортимент, ціни на товар визначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього контракту.

Згідно п. 3.9.2. контракту позивач на момент його підписання встановив відповідачу рейтинг «В».

Пунктом 3.10.1. контракту встановлено, що розрахунки за товар, що відвантажений на умовах попереднього замовлення за цим контрактом здійснюються на умовах відстрочення платежу, при цьому, якщо покупець має рейтинг «В», то він має право отримати товар на умовах відстрочення оплати на суму, що не перевищує 30% від суми контракту в оптових цінах. Крім того, він зобов'язаний розрахуватися за товар, отриманий на умовах відстрочення оплати, не пізніше ніж через 45 днів з дати відвантаження.

Зі змісту п. 3.11. контракту вбачається, що відповідач зобов'язаний проводити щомісячну оплату товарів не пізніше 27 числа кожного місяця та провести остаточний розрахунок не пізніше 25.06.2009р.

Відповідно до п. 3.2. контракту оплата товару здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок позивача згідно з додатком №2 (Графік поставок і платежів). Датою виконання зобов'язання відповідача є дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно п. 3.5. контракту позивач надає відповідачу право на придбання товарів колекції 2009 року на умовах попереднього замовлення зі знижкою у розмірі 45,00% від роздрібної ціни по кожному артикулу, зазначеної у додатку №1. Така ціна далі називається оптовою ціною по попередньому замовленню та включає ПДВ.

У п. 4.4.1. контракту сторони погодили, що відповідач зобов'язаний оплатити товар в строки, передбачені цим контрактом та додатками до нього.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до контракту від 15.08.2008р. №20091-PAGDA-CR-09000 виконав, а саме, передав відповідачу у власність товар на загальну суму 322698,20 грн. Факт поставки товару підтверджується: накладними №SI0159350 від 12.05.2009р., №SI0163813 від 09.06.2009р.; довіреністю серії ЯПО №873859 від 11.05.2009р. і №873861; товарно-транспортними накладними №092629 від 12.05.2009р. та №090554 від 10.06.2009р., які містяться в матеріалах справи.

Відповідач виконав своє зобов'язання частково, а саме, розрахувався за отриманий товар у сумі 73206,25 грн. Залишок суми боргу в розмірі 249491,95 грн. відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою по даній справі.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором поставки на суму 249491,95 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №20091-PAGDA-CR-09000 від 15.08.2008р. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 249491,95 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача з приводу того, що розмір останнього платежу в сумі 35232,79 грн., здійсненого відповідачем 29.07.2009р. було погоджено з позивачем як остаточну оплату, а залишкова сума боргу в розмірі 249491,90 грн. була погашена за рахунок гарантійного внеску та наданої відповідачем позивачем додаткової знижки, колегія суддів відхиляє.

Так, зі змісту п. 3.9.1. контракту вбачається, що на підтвердження замовлення товару, який буде розміщуватись на виробництві та на підтвердження зобов'язання отримати замовлений за попереднім замовленням товар у повному обсязі відповідач зобов'язаний не пізніше 25.12.2008р. внести гарантійний платіж у розмірі 9% від суми контракту у оптових цінах.

Відповідачем було внесено гарантійний платіж в розмірі 113485,00 грн. згідно платіжного доручення №53 від 16.01.2009р. та квитанції №1 від 16.01.2009р.

Пунктом 3.9.4. контракту передбачено, що в разі виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим контрактом у повному обсязі, сума гарантійного платежу зараховується у рахунок платежів за останньою поставкою товарів. Таке зарахування відбувається у момент виконання відповідачем зобов'язань за цим контрактом у повному обсязі. У разі порушення відповідачем зобов'язань за цим контрактом з суми гарантійного платежу позивачем без погодження з відповідачем погашаються суми грошових зобов'язань відповідача перед позивачем у наступній послідовності: 1) штрафи, передбачені контрактом; 2) пені, збитки та неустойки; 3) заборгованість за цим контрактом, що виникла найдавніше; 4) інша заборгованість.

15.01.2009р. між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду до контракту, якою додано пункт 3.15. в розділ 3 контракту, згідно якого в разі виконання покупцем зобов'язань по даному контракту у повному обсязі та виконання всіх умов, передбачених контрактом, позивач має право надати відповідачу додаткову знижку у розмірі 10% від роздрібної ціни відвантажених товарів. База нарахування знижки розраховується як сума всіх поставок товарів, перерахованих у роздрібних цінах без врахування будь-яких знижок та з урахуванням офіційного курсу долара США на кожну дату поставки, але не нижче ніж 07,00 грн. за 1 дол. США. База для нарахування знижки визначається позивачем в односторонньому порядку. Позивач має право надати додаткову знижку при відвантаженні товарів по контрактам, які будуть укладені між сторонами на колекцію осінь-зима 2009р. шляхом підписання додаткових угод до контрактів про надання додаткової знижки.

Матеріалами справи підтверджується наявність фактів порушення відповідачем грошового зобов'язання по контракту, що додатково підтверджується листом-вимогою №1747 від 21.12.2009р., адресованим позивачу, де останнього було повідомлено про численні факти порушення умов контракту, а також про те, що сума гарантійного платежу в розмірі 113485,00 грн. зараховується в рахунок погашення нарахованих штрафних санкцій.

Крім того, у матеріалах справи відсутні додаткові угоди, які б свідчили про надання додаткової знижки у розмірі 10%, що передбачено пунктом 3.15. контракту.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.2. контракту зазначено, що у випадку порушення покупцем строків оплати товарів, встановлених цим контрактом, постачальник має право вимагати від покупця сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період такого прострочення, від простроченої суми заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань припиняється з дня наступного за днем надходження платежу на рахунок продавця.

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі вищевказаних норм права та умов договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення 26030,88 грн. пені.

Враховуючи те, що відповідач був зобов'язаний у належні строки передбачені умовами договору поставки здійснити оплату за товар, проте сплата у повному обсязі та у відповідні строки не відбулась, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши нарахування позивача, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо застосування строків спеціальної позовної давності та про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 26030,88 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 7.7. договору поставки передбачено, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочить виконання грошового зобов'язання, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10% процентів річних від простроченої суми.

На підставі вищевказаної норми закону та умов договору позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача 45307,73 грн. інфляційних втрат та 10% річних у розмірі 116816,91 грн.

Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції перевіривши нарахування позивача зробив правомірний висновок щодо стягнення

45307,73 грн. інфляційних втрат та 10% річних у розмірі 116816,91 грн. з відповідача на користь позивача.

Щодо посилання апелянта про необґрунтовану відмову місцевого господарського суду у задоволенні клопотання про призначення експертизи колегія суддів зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза, згідно статті 1 Закону України «Про судову експертизу», це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як свідчать матеріали справи, розмір заборгованості вбачається з умов укладеного договору, накладних за замовленням, довіреностей на отримання товару та товарно-транспортних накладних, а тому визначення розміру заборгованості не потребує спеціальних знань.

Отже, колегія суддів дійшла до висновку, що вирішення даного спору не потребує спеціальних знань судового експерта.

Щодо посилання апелянта на безпідставність відмови про об'єднання справ у спільне провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позов ДП «Адідас-Україна» стосується стягнення заборгованості з відповідача ФОП Скора О.Ю. за контрактом на поставку товару від 15.08.2008р. №20091-PAGDA-CR-09000.

Відповідно до статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, зв'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами. Таким чином, дозволяється об'єднувати вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Відповідно до пункту 3.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського кодексу судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки). Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ДП «Адідас-Україна» та ФОП Скора О.Ю. виникли за двома абсолютно незалежними один від одного контрактами від 15.08.2008р. №20091-PAGDA-CR-09000 та від 01.01.2009р. №20091-FAGDA-NT-09000, та підтверджуються різними доказами. Слід зазначити, що суд може, а не зобов'язаний об'єднувати вимоги, пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Тобто, така процесуальна дія є правом, а не обов'язком суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо правомірності відмови відповідачу у задоволенні клопотання про об'єднання справ.

Щодо посилання апелянта на пропуск строків позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки.

Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 цієї ж статті встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У свою чергу, позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про визнання причин пропущення строків позовної давності поважними, яка судом розглянута та задоволена.

У відповідності до п. 7.1 укладеного контракту сторони мають вжити всіх заходів для вирішення спорів, що можуть виникнути у зв'язку з цим контрактом шляхом переговорів. У випадку, якщо згоди не буде досягнуто, всі спори та розбіжності підлягають вирішенню в господарських судах у відповідності до вимог матеріального та процесуального права України.

16.02.2009р. між сторонами була укладена додаткова угода до Контракту, пунктом 3 якої пункт 7.1. контракту від 15.08.2009р. викладено в наступній редакції: «Всі спори та суперечності, які виникають в зв'язку з цим договором, підлягають вирішенню сторонами шляхом переговорів. Відносини між Сторонами, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України. Якщо згоди не було досягнуто, спір передається на розгляд до постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у складі одного судді. Формування суду, який розглядатиме спір, здійснюється головою третейського суду в порядку, встановленому регламентом третейського суду».

Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2011р. Дочірнє підприємство «Адідас-Україна», керуючись третейським застереженням, звернулося за захистом свої порушених прав до постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» з позовною заявою про стягнення заборгованості за контрактом на поставку товару №20091-РАGDА-СR-09000 від 15.08.2008р.

Рішенням Третейського суду при товарній біржі «Санвест» від 25.10.2011р. у справі №7/ПТС-11 позов про стягнення заборгованості за контрактом задоволено в повному обсязі.

28.10.2011р. у відповідності до статті 56 Закону України «Про третейські суди» Дочірнє підприємство «Адідас-Україна» звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про видачу виконавчого документа (наказу) на виконання рішення третейського суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.11.2011р. у справі №5023/8977/11 заяву ДП «Адідас - Україна» про видачу виконавчого документа на виконання рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. задоволено та видано відповідний наказ про примусове стягнення заборгованості за контрактом.

У лютому 2012р. ФОП Скора О.Ю. звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ДП «Адідас-Україна» щодо визнання пункту 3 додаткової угоди від 16.02.2009р. до контракту на поставку товару №20091-РАGDА-СR-09000 від 15.08.2008р. недійсним (справа №5023/1052/12).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.03.2012р. передано матеріали позовної заяви №5023/1052/12 за підсудністю до господарського суду м.Києва.

У березні 2012р. ФОП Скора О.Ю. звернулася до господарського суду Харківської області із заявою про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. (справа №5023/1119/12).

23.03.2012 р. ухвалою господарського суду Харківської області у справі №5023/1119/12 у задоволенні заяви представника ФОП Скора О.Ю. про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. відмовлено.

15.05.2012р. постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №5023/1119/12 апеляційну скаргу ФОП Скора О.Ю. задоволено частково: ухвалу господарського суду Харківської області від 23.03.2012р. у справі №5023/1119/12 скасовано; у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження по справі до вирішення справи №5023/1052/12 за позовом ФОП Скора О.Ю. до ДП «Адідас-Україна» про визнання недійсною третейської угоди відмовлено. У задоволенні заяви ФОП Скора О.Ю. про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» від 25.10.2011р. у справі №7/ПТС-11 відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду від 02.07.2012р. у справі №5023/1052/12 апеляційну скаргу ФОП Скора О.Ю. на ухвалу господарського суду Харківської області від 01.03.2012р. залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 01.03.2012р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2012р. у справі №5023/1119/12 касаційну скаргу ФОП Скора О.Ю. задоволено частково. Ухвалу господарського суду Харківської області від 23.03.2012р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2012р. скасовано, а справу передано на новий розгляд у іншому складі суддів.

05.11.2012р. ухвалою господарського суду Харківської області у справі №5023/4055/12 у задоволенні заяви ФОП Скора О.Ю. про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. відмовлено.

28.01.2013р. постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №5023/8977/12 у задоволенні апеляційної скарги ФОП Скора О.Ю. на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.11.2011р. про видачу виконавчого документа відмовлено.

26.03.2013р. постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №5023/4055/12 апеляційну скаргу ФОП Скорої О.Ю. задоволено, ухвалу господарського суду Харківської області від 05.11.2012р. по справі №5023/4055/12 скасовано. Заяву ФОП Скорої О.Ю. про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. задоволено. Рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. скасовано.

В подальшому, постановою Вищого господарського суду України 09.04.2013р. у справі №5023/8977/11 касаційну скаргу ФОП Скорої О.Ю. залишено без задоволення. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2013р. у справі №5023/8977/11 залишено без змін.

11.06.2013р. ухвалою господарського суду Харківської області у справі №5023/8977/11 в прийнятті заяви про перегляд ухвали господарського суду Харківської області від 30.11.2011р. про видачу виконавчого документа за нововиявленими обставинами відмовлено на підставі того, що вона не підлягає оскарженню.

02.09.2013р. постановою Харківського апеляційного господарського суду у справі №5023/8977/11 ухвалу господарського суду Харківської області від 11.06.2013р. у справі №5023/8977/11 скасовано. Справу №5023/8977/11 передано на розгляд господарського суду Харківської області.

11.10.2013р. ухвалою господарського суду Харківської області у справі №5023/8977/11 скасовано ухвалу господарського суду Харківської області від 30.11.2011р. про видачу виконавчого документа за нововиявленими обставинами та відмовлено в задоволенні заяви ДП «Адідас-Україна» про видачу виконавчого документа на рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р.

При здійсненні вищевказаних проваджень, майновий спір між сторонами не розглядався. ФОП Скора О.Ю. не спростовувала факт наявності у неї заборгованості перед ДП «Адідас-Україна». Позивач же намагався вирішити спір у спосіб, передбачений сторонами у контракті. Рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі «Санвест» у справі №7/ПТС-11 від 25.10.2011р. було скасоване з підстав допущення процесуальних помилок при винесенні рішення, а, отже, таких, що безпосередньо не залежали від ДП «Адідас -Україна».

Пунктом 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» вказано, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Зважаючи на тривалість вищевказаних проваджень, позивачем було пропущено строки для звернення до господарського суду з об'єктивних причин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що твердження апелянта щодо необґрунтованості пропуску позивачем строків позовної давності спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі за контрактом на поставку товару №20091-PAGDA-CR-09000 від 15.08.2014р.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Скорої О.Ю. не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 14.08.2014р. по справі №920/586/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Скорої Олени Юріївни залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.08.2014р. по справі №920/586/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2015 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.І. Кухар