Ухвала суду № 42845027, 11.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 р. Справа № 876/11702/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по справі № 819/1926/14-а за позовом ОСОБА_1 до Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області про поновлення на роботі, оплату праці за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

02.09.2014 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, яким просила поновити її на посаді начальника відділу ведення державного реєстру виборців апарату Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області та стягнути з Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області на її користь заробітну плату начальника відділу ведення державного реєстру виборців апарату Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області за час вимушеного прогулу з 31 липня 2014 року до дня поновлення на посаді; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 5000 грн..

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

ОСОБА_1 постанову суду першої інстанції оскаржила, подала апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов задоволити повністю.

В апеляційній скарзі покликається на те, що у день звільнення з роботи вона перебувала на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності, виданого Лановецькою комунальною районною лікарнею Тернопільської області. Крім того, заява про звільнення з роботи була написана під тиском голови Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області. Вважає, що її звільнення відбулось незаконно, оскільки заяву писала під тиском голови районної державної адміністрації.

В судовому засіданні позивач надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до розпорядження голови Лановецької районної державної адміністрації від 09 вересня 2010 року була призначена на посаду начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Лановецької районної державної адміністрації Тернопільської області.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, позивачем 22 липня 2014 року на ім'я голови райдержадміністрації, була написана заява про звільнення з займаної посади з 31 липня 2014 року за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.47).

31 липня 2014 року розпорядженням № 64-К голови Лановецької районної державної адміністрації ОСОБА_1 була звільнена з вищевказаної посади з 31 липня 2014 року за ст. 36 п. 1 КЗпП України (за згодою сторін) (а.с.15).

Згідно п.1 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При припиненні трудового договору за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП), на відміну від звільнення працівника за власним бажанням (ст.38 КЗпП), можливості відкликання працівником заяви про звільнення трудовим законодавством не передбачено.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року N 9, судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Дана позиція висловлена в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 13 січня 2010 року (справа №6-18774св09), а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось позивачем, вона власноручно написала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін та вказала в ній термін звільнення 31 липня 2014 року. Таким чином, підстави та строк звільнення були обумовлені нею самою у її заяві.

Зазначені обставини свідчать про те, що сторони домовились про термін та підставу припинення трудового договору і анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це як працівника (позивача) так і уповноваженого органу (райдержадміністрації).

Згоди на анулювання домовленості про припинення договору за угодою сторін районна державна адміністрація не надала, про що свідчить розпорядження відповідача про звільнення позивача.

Стосовно доводів позивача про те, що її незаконно звільнили під час перебування на лікуванні, то відповідно до ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року N 9 правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Однак, позивач була звільнена з посади не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а згідно п.1 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін.

Щодо твердження позивача про те, що заява про звільнення з роботи була написана нею під моральним тиском та погрозами, суд зазначає, що на підтвердження вказаних обставин нею не надано жодних належних та допустимих доказів. Таким чином, факти здійснення на позивача морального тиску та погроз щодо її звільнення зі сторони голови районної державної адміністрації не підтвердились в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що розпорядження голови Лановецької районної державної адміністрації від 31 липня 2014 року № 64-К "Про звільнення ОСОБА_1" винесено правомірно.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2014 року по справі № 819/1926/14-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді Л.П. Іщук

Т.В. Онишкевич