Постанова № 42844340, 17.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2015 р. Справа № 914/3681/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ № 14/г-37в від 20.01.2015 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 25.12.2014 року

у справі № 914/3681/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача Комунального підприємства "Стрийтеплоенерго", м. Стрий

про стягнення 89 786,10 грн.

за участі представників:

від позивача: Козак Н.В. - представник;

від відповідача: Панас Ю.А.. - представник

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.12.2014р. у справі №914/3681/14 (суддя Кітаєва С.Б.) позовні вимоги задоволено частково; стягнено з КП "Стрийтеплоенерго" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 47 338,38 грн. пені, 3% річних в сумі 15 292,30 грн., 6 659,85 грн. інфляційних втрат; в решті позовних вимог - відмовлено.

ПАТ НАК "Нафтогаз України» подано апеляційну скаргу №14/2-37в від 20.01.2015р., в якій просить рішення суду скасувати в частині відмовлення у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 20 460,94грн. пені, прийняти в цій частині нове рішення, за яким стягнути з відповідача на користь позивача 20 460,94грн. пені; в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що рішення в цій частині прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження всіх істотних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був об»єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів обох сторін (а не лише відповідача), причини неналежного виконання або невиконання зобов»язання, невідповідності розміру нарахованої пені наслідкам порушення..

Скаржник посилається також на те, що внаслідок недотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних.

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду в цій частині.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу суду не подано. Представник відповідача в судовому засіданні рішення суду просив залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін в судовому засіданні, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.12.2012р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Стрийтеплоенерго" (покупець) укладено договір купівлі - продажу природного газу №13/3580-БО-21 (а.с.18-23).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

Згідно із п. 3.3. договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання - передачі газу. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до вимог п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяці наступного за місяцем поставки газу.

В силу п.9.3 укладеного договору сторонами збільшено позовну давність; строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав встановлено сторонами тривалістю у 5 років.

18.07.2013 року сторонами підписано Додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу природного газу №13/3580-БО-21 від 28.12.2012 року, в якій погоджено з 01.07.2013 року викласти пункти 5.2 і 5.5 статті 5 "Ціна газу" в новій редакції. Так, згідно п.5.5 загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Відповідно до п.2 Додаткової угоди, решта умов договору залишається незмінною і обов"язковою для виконання сторонами.

Додатковою угодою №2 від 01.11.2013 року до договору №13/3580-БО-21 від 28.12.2012 року сторони виклали в новій редакції п.4.1 ст.4 "Порядок обліку газу".

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом 2013р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 9 831 725,17грн.., що підтверджується актами приймання передачі природного газу (а.с.26-37).

Згідно із п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення платежу.

Відтак, у відповідності до п.7.2. договору, оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого газу виконав з значним порушенням встановленого договором строку виконання, за порушення строків виконання грошового зобов"язання за договором, позивачем було здійснено нарахування пені, сума якої згідно розрахунку позивача, становить 67 799,32 грн.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 15 326,92 грн. та інфляційні втрати в сумі 6 659,85грн..(а.с.12-17).

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача із позовними вимогами про стягнення 67 799,32грн. пені, 3% річних у розмірі 15 326,92грн. та збитків внаслідок інфляції у розмірі 6 659,85грн.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалось вище відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого газу виконав з значним порушенням встановленого договором строку виконання.

Відповідно до вимог статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Частинами першою і третьою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем п. 6.1. договору, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми прострочення платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок суми пені, заявленої до стягнення, судом першої інстанції правомірно встановлено, що вимога позивача про стягнення пені підлягає до задоволення в розмірі 67 626,26 грн. (за мінусом 173,06 грн. нарахованої пені по зобов"язаннях за березень 2013 року).

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок суми 3% річних правомірно прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 15 292,30 грн. (за мінусом 3% річних нарахованих в сумі 34,62 грн. по зобов"язаннях за березень 2013 року), та інфляційних втрат в сумі 6 659,85грн.

З матеріалів справи вбачається, що клопотанням від 10.12.2014 р. (вх.№52189/4), відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 50%. (а.с.66-67).

В силу частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 статті 233 цього ж Кодексу закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 83 ГПК України надано господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Крім того, у п. 7 оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ)" від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 зазначено, що положеннями частини першої статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки (пені) господарський суд першої інстанції прийняв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, важливість збереження господарської діяльності відповідача, як підприємства, а також обставини наявності заборгованості населення й інших споживачів газу перед відповідачем за спожиті комунальні послуги. Також, суд врахував те, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" як державне підприємство є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Суд першої інстанції правомірно зазначив. що майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив всі істотні для справи обставини, правильно застосуваав ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України та прийшов до вірного висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення стягнутої суми пені на 30 %, тобто до 47 338,38грн.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв'язку з неналежним виконанням своїх забов"язань, з урахуванням зменшення пені, становить 47 338,38грн. - пені, 15 292,30грн. - 3% річних та 6 659,85грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру пені на 30% тобто до 47 388,38грн., не заслуговують на увагу, оскільки таке право передбачено статтею 83 ГПК України та можливість такого зменшення обгрунтовано в рішенні суду..

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 25.12.2014р. у справі №914/3681/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23.01.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Данко Л.С.

Суддя Орищин Г.В.