Ухвала суду № 42842592, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/56294/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014у справі №804/10323/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Союзстекло» доНовомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Союзстекло» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 23.07.2013 №0000942202.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 у даній справі, скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.11.2013 від 23.07.2013 №0000942202.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 01.07.2013 по 05.07.2013 була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Алеко Груп» за лютий 2013 року, за результатами якої складено акт від 12.07.2013 №248/221/33905824, згідно висновків якого позивачем порушено вимоги статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та суперечать моральним засадам суспільства; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.7, 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит за рахунок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у лютому 2013 року від ПП «Алеко Груп» на загальну суму ПДВ 58071,60 грн. та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплату до бюджету на загальну суму 58071,60 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що позивач неправомірно сформував податковий кредит по господарським операціям з ПП «Алеко Груп», оскільки, по-перше, господарські операції останнього за висновками акту перевірки ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 18.06.2013 №3352/22-6/34498795 є безтоварними. По-друге, товарно-транспортні накладні на перевезення вантажів (надання робіт, послуг) заповнені з порушенням чинного законодавства, а саме: у рядку «пункт навантаження» відсутня точна адреса пункту навантаження, не заповнені графи 1,2,6,7 з 10 по 14 «відомості про вантаж», відсутні відомості щодо довіреностей на отримання товару, конкретної адреси навантаження та розвантаження ТМЦ, марки автомобіля, невірно зазначені державні номери автомобілів (не зазначена серія номеру). А також, відсутні документи щодо підтвердження навантажувальних та розвантажувальних робіт, так як товар навантажувався насипом. До перевірки не надані подорожні листи, додатки до договору у вигляді заявок або графіків виконання перевезень із зазначенням конкретних адрес пунктів навантаження-розвантаження, в договорах перевезення не наведена інформація про наявність ліцензії на перевезення, відсутній перелік використаних раціональних маршрутів із зазначенням відстані (не наведено кілометраж).

На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.07.2013 №0000942202, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ у загальному розмірі 72589,50 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 58071,6грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 14517,90 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки реальність господарських операцій позивача з його контрагентом не підтверджена первинними документами.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов протилежних висновків, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновки про порушення правил податкового обліку позивачем зроблено з урахуванням акту перевірки контрагента позивача від 18.06.2013 №3352/22-6/34498795, а також виходячи з того, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі первинних документів, які оформлені з порушенням чинного законодавства, тобто у рядку «пункт навантаження» відсутня точна адреса пункту навантаження, не заповнені графи 1,2,6,7 з 10 по 14 «відомості про вантаж», відсутні відомості щодо довіреностей на отримання товару, конкретної адреси навантаження та розвантаження ТМЦ, марки автомобіля, невірно зазначені державні номери автомобілів (не зазначена серія номеру).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ПП «Алеко Груп» за договором від 29.10.2012 №31, предметом якого є поставка склобою, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

Судом апеляційної інстанції були досліджені всі первинні документи, складені на реалізацію вищенаведеного договору, та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту.

А також встановлено, що керуючись положеннями пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України, позивачем сплачено вартість товару з ПДВ та сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних виданих контрагентом, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

При цьому апеляційним судом вірно взято до уваги, що окремі недоліки в оформленні первинних документів, зокрема, і відсутність інформації в договорі про наявність ліцензії на перевезення, не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж та отримання послуг за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій. Обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів.

Відсутність заявок або графіків виконання перевезень, довіреностей на отримання товару, документів на підтвердження навантажувальних та розвантажувальних робіт, також, не є безумовною підставою для відсутності права позивача на формування податкового кредиту. Ненадання зазначених документів не позбавляє платника права на формування кредиту.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, правильним є висновок, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв'язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагента.

Окрім того, суд апеляційної інстанції, оцінюючи висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентом, дійшов вірних висновків про те, що факт нікчемності правочинів або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам ст. ст. 203, 215, 228, Цивільного кодексу України, має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента (ПП «Алеко Груп»), які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідком господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош