Постанова № 42842306, 10.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2015 р. м. Київ К/800/28647/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ситникова О.Ф.(суддя-доповідач),

Малиніна В.В.

Швеця В.В.

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року позовну заяву в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації за період з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року залишено без розгляду.

Постановою цього ж суду від 13 лютого 2013 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов`язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь позивача в сумі 71966,65 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року залишено без змін постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року.

Державна судова адміністрація України, не погодились з постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року, і звернулись до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року та прийняти нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню в повному обсязі, на підставі наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлені наступні обставини по справі.

Позивач з 16.07.1982 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримувала заробітну плату, розмір якої на її думку не відповідав положенням чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

Питанням даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.

Вирішуючи спір суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач мав право на отримання заробітної плати у відповідності зі статтею 44 Закону України «Про статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці суддів».

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції не погоджується судова колегія Вищого адміністративного суду України, на підставі наступного.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканність суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України "Про статус суддів".

Згідно статті 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 3 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться. Такі зміни були внесені до постанови від 3 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, зазначені нормативні акти не суперечать вимогам Закону України "Про статус суддів", а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено. При цьому, касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України "Про статус суддів", прийняті в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

До того ж, судами не враховано, що згідно статті 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Відповідно до частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.

Частиною 5 статті 51 зазначеного кодексу встановлено, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься і Державна судова адміністрація України, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України» та Бюджетним кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися (частина 6 вказаної статті).

Статтею 96 Конституції України визначено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня.

У зв'язку з викладеним позовні вимоги ОСОБА_4 із заявленими нею підставами задоволенню не підлягають.

За правилами частини першої статті 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Так як обставини справи встановлені повно і правильно, але судами попередніх інстанцій порушені норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 травня 2013 року касувати

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: О.Ф. Ситников

В.В. Малинін

В.В. Швець