Ухвала суду № 42840115, 17.02.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/841/15

Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Виноградової Л.Є.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, виконкому Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу "Ленінський - 33" про визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору дарування спірної квартири, визнання недійсними довідок і свідоцтва про право власності, визнання недійсним реєстрації права власності, стягнення моральної шкоди в розмірі 35 000 ,00 грн.,

встановила:

20 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовними вимогами, які в подальшому неодноразово уточнювала та доповнювала, та в остаточній редакції від 19 травня 2014 року (а.с. 167- 173) ставила питання про визнання квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) об'єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання за ОСОБА_3 права приватної спільної сумісної власності на спірну квартиру, визнання недійсними довідок Житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) "Ленінський - 33" від 17 грудня 2003 року № 195 та про сплату грошових внесків на ім'я ОСОБА_4, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 15 березня 2004 року на ім'я ОСОБА_4, визнання недійсним договору дарування від 17 грудня 2012 року спірної квартири, визнання недійсним реєстрації права власності та скасування даної реєстрації, а також стягнення моральної шкоди в розмірі 35 000 грн.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі з 1987 року по 2003 рік. В спірну квартиру вселилась як дружина відповідача, де проживає по теперішній час. Спірну квартиру отримував відповідач ОСОБА_4, як член ЖБК "Ленінський - 33" він сплачував внески, проте, починаючи з 1988 року по 1992 рік вона сплачувала пайові внески за спірну квартиру.

Також зазначила, що ОСОБА_4- батько її колишнього чоловіка, на підставі довідки ЖБК "Ленінський - 33" № 195 від 17 грудня 2003 року отримав 25 лютого 2004 року свідоцтво про право власності на спірну квартиру. 17 грудня 2012 року ОСОБА_4 подарував своєму сину ОСОБА_5 спірну квартиру на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6 за реєстровим № 1421.

Посилаючись на те, що вона дізналась про зазначені вище обставини тільки в грудні 2012 року та вважає спірну квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а відповідач ОСОБА_5 застосував відносно неї обман, просила її вимоги задовольнити.

Відповідачі та їх представник позовні вимоги не визнали, надали суду письмові заперечення та просили відмовити в задоволенні позову (а.с. 69, 207-208).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року позовну заяву ОСОБА_3 було залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного рішення та ухвалення нового, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про власність", вимоги якого після визнання його втративши силу, були закріпленні в ст. 384 ЦК України та розділами 1 книги третьої Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, так як відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а також регулюються розділом третім главою 84 книги шостої ЦК України. З цих підстав при ухваленні рішення суд має застосовувати норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Ухвалюючи рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 не набула права власності на спірну квартиру, не довела в судовому засіданні обґрунтованість своїх позовних вимог, а тому у суду були відсутні правові підстави для їх задоволення.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, будучи членом ЖБК "Ленінський -33" відповідач ОСОБА_4 на підставі ордеру №504 22 липня 1982 року отримав спірну квартиру на склад сім'ї з чотирьох осіб: він, його дружина, донька та син (а.с.71). Спірна квартира розташована в кооперативному будинку, повний пайовий внесок за квартиру сплачено ОСОБА_4 в липні 1993 року у сумі 9599 руб, в цінах 1981 року (а.с.70).

Свідоцтво про право власності на спірну квартиру відповідач ОСОБА_4 отримав 24 лютого 2004 року, на підставі довідки ЖБК "Ленінський - 33" від 17 грудня 2003 року №195 (а.с.6).

17 грудня 2012 року ОСОБА_4 подарував своєму сину ОСОБА_5 спірну квартиру, що підтверджується договором дарування від 17 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (а.с.22).

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 з 1987 року по 2003 рік. Зареєструвавши шлюб, вона вселилась у спірну квартиру в якості дружини сина відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, в якій разом з сином ОСОБА_7 продовжують проживати по теперішній час, та зареєстровані в ній, що підтверджується довідкою № 312 від 07.05.2014 року (а.с.176).

Таким чином, позивач ОСОБА_3 вселилась у спірну квартиру і зареєструвалась в ній в якості члена сім'ї члена ЖБК "Ленінський - 33" - відповідача ОСОБА_4, в члени ЖБК не вступала, пайових внесків за спірну квартиру не вносила, а тому жодним чином не набула права власності на спірну квартиру.

Так, ст. 15 Закону України "Про власність" передбачалося, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд-продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності, і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

На даний час Закон України "Про власність" втратив чинність.

Відповідно до п.3 ст. 384 ЦК України будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її. У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Отже, з моменту набрання Законом України "Про власність" чинності, відповідач ОСОБА_4 фактично став власником спірної квартири, шляхом подальшого оформлення правовстановлюючих документів.

При цьому слід зазначити, що відповідно ст.15 Закону України "Про власність" член житлово-будівельного кооперативу, що повністю сплатив вартість квартири, набуває право власності на неї.

Позивач обгрунтовувала свої позовні вимоги та апеляційну скаргу тим, що вона сплатила в 1992 році 1/3 частину вартості даної квартири, передавши відповідачу ОСОБА_5 20 000 доларів США для сплати внесків, а тому квартира є об'єктом права спільної сумісної власності її та її колишнього чоловіка - відповідача ОСОБА_5 В свою чергу посилалась на те, що відповідач ОСОБА_4 не може бути власником спірної квартири, оскільки постійно проживав в м. Києві і не міг бути членом ЖБК "Ленінський - 33" в м. Одесі.

Однак, дані доводи позивача ОСОБА_3 є безпідставними і необґрунтованими, оскільки як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 був єдиним членом ЖБК "Ленінський - 33", сплатив вступний пайовий внесок та в подальшому продовжував вносити паєві платежі до повної виплати вартості спірної квартири.

Таким чином, паєві платежі вносились відповідачем ОСОБА_4 в період з 1983 року по 1993 рік, із яких у спірній квартирі позивач ОСОБА_3 проживала в якості члена його сім'ї в період 1988 по 1993 рік.

Разом з тим, матеріалисправи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_3 вступала в члени ЖБК "Ленінський - 33" та того, що сплачувала пайові внески за квартиру.

Безпідставними є також доводи апелянта ОСОБА_3 про передачу нею відповідачу ОСОБА_5 в 1992 році 20 000 доларів США в якості своєї частки у спірній квартирі, для її викупу, оскільки в 1992 році таких цін в іноземній валюті на квартири не існувало (а.с.209-210).

Крім того, як вбачається із довідки ЖБК "Ленінський - 33" № 195, загальна сума сплаченого паю за спірну квартиру склала 9599 руб. в цінах 1981 року, які виплачувались відповідачем ОСОБА_4 протягом 10 років (а.с.70).

Та обставина, що позивач ОСОБА_3 могла сплачувати грошові кошти в якості комунальних витрат, свідчить лише про те, що саме вона зі своїм сином проживає у спірній квартирі, а тому зобов'язана сплачувати комунальні витрати на її утримання та обслуговування. Разом з тим, матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивач ОСОБА_3 вносила в ЖБК "Ленінський - 33" пайові внески за спірну квартиру.

З огляду на викладене, у суду також не було обґрунтованих підстав визнавати недійсними довідку про сплату пайових внесків відповідачем ОСОБА_4, свідоцтво про його право власності на спірну квартиру і договір її дарування на ім'я сина - відповідача ОСОБА_5, а також реєстрацію права власності за останнім.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять належних і допустимих доказів порушення прав позивача ОСОБА_3 з приводу набуття права власності відповідачем ОСОБА_5 на спірну квартиру, правових підстав для задоволення її позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, також немає.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія судів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

Л.Є. Виноградова

Н.А. Кононенко