Рішення № 42835007, 18.02.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Заводян К.І., Бреславського О.Г.

секретаря Давньої Я.А.

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 грудня 2014 року,

встановила:

ОСОБА_1 у жовтні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Зазначав, що уклав з ОСОБА_3 договір позики 30 березня 2011 року, за яким передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60000 доларів США та 50000 Євро, а останній зобов»язався повернути грошові кошти до 30 вересня 2011 року.

Також вказував, що 14 квітня 2011 року надав ОСОБА_3 позику в сумі 20000 доларів США на строк до 14 червня 2011 року.

Посилаючись на невиконання ОСОБА_3 зобов»язання, поважність причин пропущення позовної давності, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в сумі 1857000 грн.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 грудня 2014 року у позові відмовлено.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 грудня 2014 року скасувати та

№22ц-111 2015 рік Головуючий у 1 інстанції Круглюк В.Г.

Категорія: 19/27 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення грошових коштів задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів, суд першої інстанції керувався правилами, передбаченими ч.4 ст.267 ЦК України, та зазначив про сплив позовної давності.

Водночас суд першої інстанції вважав недоведеним поважності причин пропущення ОСОБА_1 позовної давності

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна повністю.

На підставі ст.213 ЦПК України рішення сулу повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалено з порушенням наведених норм.

На підставі ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики 30 березня 2011 року, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60000 доларів СШа та 50000 Євро, а останній зобов»язався повернути грошові кошти в строк до 30 вересня 2011 року.

Також ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вчинено договір позики 14 квітня 2011 року, відповідно якого ОСОБА_3 одержано від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 20000 доларів США на строку до 14 червня 2011 року.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Верховний Суд України в постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

З приєднаної до матеріалів справи розписки від 30 березня 2011 року вбачається, що ОСОБА_3 отримано від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 60000 доларів США та 50000 Євро (а.с.19).

За змістом розписки ОСОБА_3 від 14 квітня 2011 року ОСОБА_1 надано ОСОБА_3 позику в сумі 20000 доларів США (а.с.20).

Наведене спростовує доводи ОСОБА_3 про те, що грошові кошти не були одержані від ОСОБА_1

На підстааві ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одним із видів порушення зобов'язання є невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з розписки ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року сторонами визначено строк виконання зобов»язання 30 вересня 2011 року (а.с.19).

Відповідно розписки ОСОБА_3 від 14 квітня 2011 року строк виконання зобов»язання 14 червня 2011 року (а.с.20).

Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов»язанями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Правило ч.5 ст.261 ЦК України є спеціальною нормою стосовно ч.1 ст.261 ЦК України.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, у даному разі початок перебігу позовної давності має обчислюватися зі спливом строку виконання.

Позов ОСОБА_1 було подано до суду у жовтні 2014 року, тобто після спливу встановленого строку позовної давності.

За правилами, встановленими частинами 3 та 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування спливу позовної давності (а.с.21).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Разом з тим судом першої інстанції неповно з»ясовано обставини поважності причин пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.

Тому судове рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі ч.4 зазначеної норми суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи: роз»яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов»язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Посилаючись на поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 вказував на утримання у Івано-Франківському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області з 24 червня 2011 року по 27 червня 2014 року, стан здоров»я та скрутне матеріальне становище.

За змістом ч.3 ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

За договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від14 квітня 2011 року початок перебігу позовної давності має обчислюватися з 14 червня 2011 року.

На підставі довідки Івано-Франківського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року №2/3/3-2015 ОСОБА_1 утримувався у Івано-Франківському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області з 24 червня 2011 року по 27 червня 2014 року (а.с.12).

З огляду на положенням п.4 Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2013 року №460/5, ОСОБА_1 був позбавлений можливості звернення до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від14 квітня 2011 року в межах строку позовної давності.

Тому причини пропуску строку звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від14 квітня 2011 року слід визнати поважними.

За таких обставин підлягає захисту право ОСОБА_1 на стягнення грошових коштів за наведеним договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від14 квітня 2011 року.

Натомість, за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року позовна давність спливає з 30 вересня 2011 року.

Однак, обставини хвороби ОСОБА_1 самі по собі не свідчать про позбавлення останнього можливості звернення до суду з позовом протягом з 27 червня 2014 року по 30 вересня 2014 року.

Навпаки, з приєднаної до матеріалів справи довідки Косівської центральної районної лікарні Івано-Франківської області від 4 грудня 2014 року «1300-1/1584 ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні (а.с.29).

Сам ОСОБА_1 під час апеляційного розгляду посилалався на здійснення звернення до ОСОБА_3 з вимогою про повернення грошових коштів протягом липня 2014 року.

За змістом довідки Івано-Франківського слідчого ізолятора управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області від 22 липня 2014 року №2/3/3-2015 ОСОБА_1 користувався правовою допомогою адвоката (а.с.12).

З огляду на наведене підстав для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року немає.

Тому у позові ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 30 березня 2011 року слід відмовити за спливом позовної давності.

Керуючись п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 2 грудня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 259000 грн.

В решті відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: