Ухвала суду № 42826845, 11.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року Справа № 876/10423/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів:Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання:Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Будінвест 2» до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2013 року позивач ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ОСОБА_1 ОДПІ Волинської області ДПС (на даний час ОСОБА_1 ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.01.2013 р. № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 415336,50 грн. (в тому числі 287103 грн. за основним платежем і 128233,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 330473,50 грн. (в тому числі 330097 грн. за основним платежем і 376,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2013 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС від 29.01.2013 р. № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.

З цією постановою суду не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 29.01.2013 року були прийняті за результатами проведеної відповідачем перевірки позивача, якою виявлено порушення п.п.134.1.1, п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» занижено обєкт оподаткування на загальну суму 1435514 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 р. 153192 грн., за ІІІ квартал 2011 р. 1092588 грн., за ІV квартал 2011 року 186149 грн., за ІІІ квартал 2012 року 3585 грн., внаслідок чого занижено суму податку на прибуток на 330097 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 р. 35234 грн., за ІІІ квартал 2011 р. 251296 грн., за ІV квартал 2011 року 42814 грн., за ІІІ квартал 2012 р. 753 грн., також виявлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» завищено суму податкового кредиту на загальну суму 287103 грн., в тому числі за червень 2011 р. 30638 грн., за липень 2011 р. 164793 грн., за серпень 2011 р. 50322 грн., за листопад 2011 р. 3404 грн., за грудень 2011 р. 37229 грн., за серпень 2012 р. 717 грн.. Порушення виникло внаслідок того, що у податкових деклараціях з податку на прибуток за ІІІ ІV квартал 2011 року ТзОВ «Оріон Будінвест 2» було безпідставно включено витрати за отримані будівельні послуги по договорах субпідряду, укладеними з контрагентами ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент». Звертає увагу апелянт на те, що податковою було встановлено, що ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» за юридичною та фактичною адресою не знаходяться, трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності відсутні. Крім цього, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що зазначені контрагенти згідно бази даних податкового блоку стан платника припинено, але не знято з обліку. Таким чином, на думку апелянта, договірні відносини позивача з контрагентами мали безтоварний і нікчемний характер та не спричинили реального настання правових наслідків.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 11.06.2013 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які зявились на апеляційний розгляд справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 24.12.2012 р. по 29.12.2012 р. відповідачем ОСОБА_1 ОДПІ Волинської області ДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТОВ «Оріон Будінвест 2» по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Ейс констракшен менеджмент», ТОВ «Лідерком» за період 2009-2012 рр.. За наслідками перевірки складено Акт № 60/22.5/36452459 від 09.01.2013 року (а.с. 11-19 Т.1).

У висновках Акту перевірки зазначено, що товариством порушено, зокрема, вимоги п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 326715 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2011 р. на суму 31780 грн., за ІІІ квартал 2011 р. на суму 247380, за ІV квартал 2011 року на суму 47555 грн.; та вимоги п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.201 ПК України, в результаті чого ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» завищено відємне значення між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 52515 грн., в т.ч. за червень 2011 р. на суму 3370 грн., за липень 2011 р. на суму 25811 грн., за серпень 2011 р. на суму 16628 грн., за листопад 2011 р. на суму 3404 грн., за грудень 2011 р. на суму 2585 грн., за серпень 2012 р. на суму 717 грн., та занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 929101 грн., в т. ч. за червень 2011 р. на суму 27268 грн., за липень 2011 р. на суму 691910 грн., за серпень 2011 р. на суму 33693 грн., за листопад 2011 р. на суму 173230 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентами ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент», ОСОБА_2 «Лідерком» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 09.01.2013 року відповідачем винесено 29.01.2013 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 415336,50 грн. (в тому числі 287103 грн. за основним платежем і 128233,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та № НОМЕР_2, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 330473,50 грн. (в тому числі 330097 грн. за основним платежем і 376,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с. 20, 21 Т.1).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про безтоварний, нереальний і нікчемний характер правочинів укладених між позивачем та контрагентами ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент», ОСОБА_2 «Лідерком» та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 29.01.2013 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення, і повинні мати визначені обовязкові реквізити. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 09.01.2013 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством за 2011 р. та ІІІ квартал 2012 р. безпідставно включено витрати за отримані будівельні послуги по договорах субпідряду, укладеними з контрагентами ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу встановлені факти відображення позивачем вказаних операцій із ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає обєктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і обєктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто позивач ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» та ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими субєктами господарювання, а здійснення позивачем господарських операцій із цими контрагентами підтверджується описаними судом першої інстанції первинними документами.

Зокрема, із ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС» : - договором субпідряду № 35-11 ОБ2 від 14.04.2011 р., згідно якого ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС» (субпідрядник) зобовязується виконати ремонтно-будівельні роботи на обєктах будівництва, на яких ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» виконує роботи в якості Генерального підрядника або підрядника; - довідками про вартість виконаних будівельних робіт за червень серпень 2011 р.; - актами приймання виконаних будівельних робіт за червень серпень 2011 р.; - банківськими виписками за липень листопад 2011 р.; - актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за червень-серпень 2011 р.; - платіжними дорученнями за липень листопад 2011 р.; - податковими накладними за червень-серпень 2011 р. щодо придбання позивачем послуг по виконанню ремонтно-будівельних робіт (а.с. 24, 145-223, 228-237 Т.1; 9-11, 12, 15-23, 41-54 Т.2).

ОСОБА_2 «Лідерком» : - договором субпідряду № 108-11 ОБ2 від 30.11.2011 р., згідно якого ОСОБА_2 «Лідерком» (субпідрядник) зобовязується виконати ремонтно-будівельні роботи на обєктах будівництва, на яких ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» виконує роботи в якості Генерального підрядника або підрядника; - довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 р.; - актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 р.; - договором про відступлення права вимоги боргу № 15 згідно якого ОСОБА_2 «Лідерком» (первісний кредитор) передає, а ПП «Біко Агротрейд» (новий кредитор) набуває право вимоги, належне первісному кредитору і стає кредитором боржника ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2»; - податковими накладними за грудень 2011 р. щодо придбання позивачем послуг по виконанню ремонтно-будівельних робіт (а.с. 22, 237-247 Т.1; 1, 55, 56 Т. 2).

ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» : - договором № 32-11 від 01.07.2011 р., згідно якого ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» (підрядник) зобовязується виконати ремонтно-будівельні роботи по монтажу системи каналізації на обєкті будівництва; - довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р.; - актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 р.; - банківськими виписками за серпень 2011 р.; - платіжними дорученнями за серпень 2011 р.; - податковими накладними за серпень 2011 р., серпень 2012 р. щодо придбання позивачем послуг по монтажу системи каналізації на обєкті будівництва (а.с. 23, 224-227 Т.1; 2-8, 13, 14, 57-59 Т.2).

Також судом першої інстанції вірно враховано, що постановою слідчого СВ ДПС у Волинській області від 30.05.2013 року закрито кримінальне провадження відносно службових осіб ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» у звязку з відсутністю складу кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків (а.с. 61 Т.2).

Крім цього в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надані докази фіктивної діяльності ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент».

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем послуг (робіт) у ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цих платників податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на покази свідків у кримінальному провадженні, як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки належними і допустимими доказами реальності існування розглядуваних господарських відносин являються належні первинні документи та інші докази, а кримінальне провадження закрито, як зазначено вище.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у звязку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобов'язання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У звязку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обовязкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем ОСОБА_2 «Оріон Будінвест 2» та ОСОБА_2 «Будівельна компанія «АРС», ОСОБА_2 «Лідерком», ОСОБА_2 «Ейс констракшен менеджмент» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і обєктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон Будінвест 2» до ОСОБА_1 обєднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:В.В. Гуляк

Судді:Р.Й. Коваль

ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 13.02.2015 року.