Рішення № 42812936, 19.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11601/14-ц

Провадження № 22-ц/779/480/2015

Категорія 46

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Беркій О.Ю.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: представника апелянта Медицької С.В.,

представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

за апеляційною скаргою виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2; та спільно проживає з бабусею ОСОБА_7, яка є основним наймачем. В квартирі також зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які вже більше трьох років за даною адресою не проживають, бо в 2010 році добровільно залишили квартиру, комунальні платежі не сплачують, кореспонденцію за даною адресою не отримують, особистих речей відповідачів в квартирі немає. Оскільки комунальні платежі нараховують згідно кількості зареєстрованих осіб, а відповідачі їх не сплачують, то вона та ОСОБА_7 змушені сплачувати комунальні платежі самостійно. Всі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, покладені тільки на них. Відповідачі добровільно визначили собі інше місце проживання і жилим приміщення не користуються понад шість місяців без поважних причин. Посилаючись на наведене, на підставі ст.ст.71, 72 ЖК України позивач просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування вищезазначеною квартирою.

Ухвалою суду від 03.11.2014 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловою площею в квартирі АДРЕСА_1.

На дане рішення виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд не врахував роз'яснення абзацу 1 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", де зазначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї такими, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки; в разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Задовольняючи позов, суд виходив виключно з пояснень позивача та свідків про те, що відповідачі виїхали за кордон на роботу, залишили спірну квартиру і вибули на інше постійне місце проживання за кордоном. Згідно ст.107 ЖК наймач або член сім'ї, який вибув, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. При цьому слід враховувати п.11 вищевказаної Постанови, де зазначено, що на підтвердження такого вибуття суд бере до уваги фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання. Проте, на думку апелянта, позивачем не надано жодного доказу про відсутність відповідачів за місцем реєстрації, про причини відсутності відповідача понад встановлені строки, зокрема, відсутні акти балансоутримувача будинку щодо відсутності відповідачів, дані щодо обрання ними іншого місця проживання. Крім того, апелянт вважає, що суд застосував ст.167 ЖК України, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, які виникли між сторонами, оскільки така стаття регулює відносини, що виникають з користування жилими приміщенням в будинках приватного житлового фонду, а вищезазначена квартира є неприватизованою і відноситься до державного житлового фонду. Порушення судом норм процесуального права, на думку апелянта, полягає в тому, що суд не залучив до участі в справі основного квартиронаймача - ОСОБА_7, на права та обов'язки якої може вплинути рішення суду, оскільки відповідачі були вселені у квартиру з її згоди. З цих підстав апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Медицька С.В. апеляційну скаргу підтримала з наведених у ній мотивів та просила скаргу задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1; понад встановлені законодавством строки, а тому є підстави для визнання їх такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Проте погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.ч.1, 3, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає.

Статтею 71 Житлового кодексу України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

За змістом частини 2 ст.71 Житлового кодексу України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках: 1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на військовій службі; 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; 4) виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом всього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У абзаці 1 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" дано роз'яснення, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 Житлового кодексу України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Із матеріалів справи вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1; зареєстровані: ОСОБА_7 (основний квартиронаймач) та члени її сім'ї ОСОБА_8 (позивач), ОСОБА_5 (відповідач), ОСОБА_6 (відповідач) (а.с.11).

Реєстрація відповідачів у вказаній квартирі підтверджується також довідками Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області (а.с.22,23).

Вказана квартира неприватизована, тому відноситься до державного житлового фонду.

Позивач просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - зазначеною квартирою, з підстави, передбаченої ст.71 ЖК України, а саме: відсутності відповідачів у квартирі понад шість місяців. З урахуванням вимог ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України, факт відсутності відповідачів повинен бути доведеним позивачем. На підтвердження даного факту позивач просила допитати свідків.

Суд дійшов висновку, що відповідачі не проживають у вищевказаній квартирі на підставі показань свідка ОСОБА_9, яка повідомила, що не бачила ОСОБА_5 у квартирі більше десяти років, а ОСОБА_6 - більше чотирьох.

Проте в даному випадку для підтвердження факту відсутності відповідачів у квартирі показання одного свідка є недостатніми. Тому судом порушено вимоги ч.3 ст.212 ЦПК України щодо обов'язку суду оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Поза увагою суду залишилось те, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження відсутності відповідачів за місцем реєстрації та причин відсутності відповідачів понад встановлені строки. Зокрема, у справі відсутні акти балансоутримувача будинку про відсутність відповідачів за місцем реєстрації, дані щодо обрання ними іншого місця проживання.

Також судом неправильно застосовано норму матеріального права - частину 2 ст.167 ЖК України, якою передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Дана норма застосуванню не підлягає, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про наявність у відповідачів іншого житла для постійного проживання, також те, що у зазначеній квартирі відсутні речі відповідачів, та відсутні докази виїзду відповідачів до іншого населеного пункту, перевезення туди майна, реєстрація відповідачів за іншим місцем. Крім того, вищевказана квартира є неприватизованою, тому відповідно до ч.1 ст.4, ст.5 Житлового кодексу України відноситься до державного житлового фонду та перебуває у віданні місцевих рад. Глава 6 Житлового кодексу України, в тому числі ст.167 цього Кодексу, регулює правовідносини, що виникають з приводу користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, тому вказана норма не може бути застосована до правовідносин, що виникли з приводу користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду, які регулюються главою 2 Житлового кодексу України.

Отже, суд повинен був керуватися статтею 107 Житлового кодексу України, відповідно до якої наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.

Разом з тим, у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначено, що суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 Житлового кодексу України. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позов ОСОБА_4 є недоведеним, тому не підлягає до задоволення.

Крім того, як встановлено вище, основним квартиронаймачем є ОСОБА_7 Позивач та відповідачі були вселені у вищевказану квартиру з її згоди як члени її сім'ї. Разом з тим, ОСОБА_7 до участі в справі залучена не була, їй судом не роз'яснено право заявити про свою участь у справі, однак рішення суду може вплинути на її права та обов'язки. Отже, розгляд справи та ухвалення рішення судом без участі основного квартиронаймача, прав та обов'язків якого стосується рішення, є порушенням норм процесуального права, яке тягне за собою обов'язкове скасування рішення суду (абзац 5 п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі").

Вищенаведене залишилось поза увагою суду першої інстанції, яким порушено норми процесуального та матеріального права, внаслідок чого ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення, що не може залишатися в силі, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

О.Ю. Беркій