Рішення № 42809091, 16.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 364/397/14-ц Головуючий у І інстанції Яковенко О.М.Провадження № 22-ц/780/890/15 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.Категорія 46 16.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

16 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Верланова С.М., Поліщука М.А.

при секретарі Черепинець А.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Володарського районного суду Київської області від 24 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

Встановила :

У квітні 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з названим позовом.

Посилалась на те, що йому на праві приватної власності належить 0, 25 га землі у АДРЕСА_1, з яких 0, 07 га знаходиться під забудівлями, 003 га - під садом, 0,15 га займає город.

Вказував, що 19 серпня 2010 року відповідач поставила паркан довжиною більше 30 м, який межує по фасаду, при цьому відступила від межі близько 2 м на його земельну ділянку, з чим він не погоджується, оскільки при забудові йому було виділено земельну ділянку шириною 30 метрів, а на сьогодні у нього ширина ділянки складає близько 28 метрів.

Позивач просив зобов'язати відповідача знести паркан, що побудований на його земельній ділянці, чим усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 24 грудня 2014 року позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу частини цегляного паркан, перенесення встановленого залізобетонного паркану та зміщення доріжки (проходу) між городами в бік її земельної ділянки (вправо), а саме:

- фактичну точку 1 змістити вправо на визначену державним актом точку 6 межі В-Г на 2,6м;

- фактичну точку 2 (дер.кілок) змістити вправо до визначеної державним актом межі В-Г на 1,51 м;

- фактичну точку 3 (з/б стовп паркану) змістити вправо до визначеної державним актом межі В-Г на 0,98 м;

- фактичну точку 4 (з/б стовп паркану) змістити вправо на визначену державним актом точку 5 межі В-Г на 1,26 м.

Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн. на користь держави та на користь ОСОБА_4 - витрати, пов'язані із проведенням судової експертизи, у розмірі 7000 грн.

На дане рішення відповідачкою подана апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ст.3 ЦПК України, ч. 1 ст..16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов»язку в натурі; зміна правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

В силу ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов»язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №708296 від 11 листопада 2009 року (а.с. 9).

Відповідачці ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га, розташована по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - будівництво та обслуговування жилого будинку, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №314244 від 02 грудня 2005 року (а.с. 25).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд, посилаючись на висновки експерта, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та зобов»язав відповідачку усунути перешкоди в користуванні належною позивачу земельною ділянкою шляхом демонтажу частину її цегляного паркану, а також перенесенням встановленого залізобетонного паркану та змістити доріжку (проходу) між городами в бік її земельної ділянки (вправо).

Колегія не може погодитися з даним висновком суду, оскільки він не ґрунтується на матеріалах та дійсних обставинах справи.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В силу ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З висновку № СЕ-1-1-250/14 судової земельно-технічної експертизи від 11.10.2014 року встановлено, що враховуючи відсутність на місцевості усіх огороджувальних парканів та інших твердих межових знаків, визначити чітку конфігурацію та фактичні площі досліджуваних земельних ділянок, що знаходяться у фактичному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_2, не надається можливості. Тому експерт вважав, що питання визначення можливості зміни конфігурації меж зазначених земельних ділянок при збережені їх площі є недоцільним (а.с.130).

При зіставленні існуючих (в т.ч. умовних) меж досліджуваних земельних ділянок по АДРЕСА_1, що знаходяться у користуванні ОСОБА_4, та по АДРЕСА_1, в одній державній системі координат СК-63 року (яка прив'язана до УСК-2000) та в одному масштабі з межами земельної ділянки ОСОБА_4 згідно з Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №708296 від 11.11.2009 р., представленими в копії технічної документації, виготовленої TOB "ЕкспертЦентр" у 2009 року), експертом було встановлено, що межі земельної ділянки, яка на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №708296 від 11.11.2009 року належить ОСОБА_4, на момент проведення обстеження порушені по всьому її периметру. (а.с.129 зв). Площа та конфігурація земельної ділянки в натурі, яка є на даний час у власності ОСОБА_4 по вул. Кірова, 23 у с. Городище-Пустоварівське Володарського району Київської області, не відповідає площі та конфігурації земельної ділянки, яка зазначена у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №708296 від 11.11.2009 року.

При цьому, експертом вказано, що у фасадній, лівій (боковій) та тильній частині ділянки ( по межах Г-А, А-Б, Б-В згідно державного акту) її частина загальною площею приблизно 298,6 кв.м (0,0299 га), що перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_4, знаходиться за межами , визначеними у державному акті (а.с.129 зв.); у правій (боковій) частині ділянки (по межі В-Г згідно державного акту, зокрема по межі з ОСОБА_2, частина земельної ділянки загальною площею приблизно 130,8 кв.м. (0,0131 га), що знаходиться в межах державного акту ОСОБА_4, на момент проведення обстеження перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_2 У зв»язку з чим, експерт дійшов висновку, що порушення межі земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2 існує. Проте, питання визначення того, ким саме порушено спільну межу між земельними ділянками, які належать на праві власності ОСОБА_4 та ОСОБА_2, виходить за межі компетенції судового експерта земельно-технічних експертиз. (а.с.130).

З огляду на викладене, колегія вважає, що висновок експерта, покладений судом в основу доведеності позовних вимог позивача, містить в собі суперечності, а відповіді на питання поставлені перед експертом, носять неоднозначний характер та ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться Акт обстеження земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 04 квітня 2012 року, складений та підписаний комісією у складі сільського голови, головного архітектора Володарського району, землевпорядника Гор-Пустовіарівської сільської ради та депутатів сільської ради. Комісією в натурі проведено заміри земельних ділянок по фасадній частині по вул. Кірова, встановлено, що попередні дві ділянки що знаходяться перед ділянкою ОСОБА_4 мають ширину по вул. Кірова- 30 м., ділянки виорено, між ними утворилася межа, але межові знаки відсутні, ділянка гр..ОСОБА_4 має в натурі ширину 29,40 м., далі - ділянка гр..ОСОБА_2 має ширину 30,63 (відповідно до державного акту, на ділянці вздовж вулиці встановлений кам»яний забор), наступна ділянка по вул..Кірова має розмір -30 м. (а.с.18, 43).

Відповідно до кадастрового плану з описом меж земельної ділянки в державному акті ОСОБА_2 від 02 грудня 2005 року розмір земельної ділянки по фасадній частині Г-А (вул..Кірова, землі загального користування) зазначена - 30,63 м ( а.с.25, 29,30). Згідно з витягу з державного земельного кадастру реєстрацію земельної ділянки ОСОБА_2 здійснено 02 грудня 2005 року (а.с.31).

Згідно з рішенням Городище-Пустоварівської сільської ради від 19 листопада 2008 року №81-16-У ОСОБА_4 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0, 25 га для будівництва, обслуговування житлового будинку, надвірних будівель та споруд за адресою Кірова,23 (а.с.5). Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 отримав 14 листопада 2009 року (а.с.52-53).

Вирішуючи спір по суті, суд не звернув увагу на зазначені обставини, зокрема на те, що відповідачка отримала державний акт на право власності на земельну ділянку в 2005 році, тобто значно раніше ніж позивач ( листопад 2009 року). При цьому, як видно з матеріалів справи, при виготовлені технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 спеціалістами ТОВ «Експерт Центр» було оформлено Акт від 30 жовтня 2008 року, яким встановлено на місцевості та погоджено межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами, а також передано на зберігання межові знаки. Відповідачка ОСОБА_2, як суміжний землевласник, підписала даний акт. При виготовлені технічної документації із землеустрою для позивача, враховано було конфігурацію, межі, розташування сусідньої - суміжної ділянки, яка перебувала у власності відповідачки ще з 2005 року (а.с.78,79,80).

Крім того, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд взяв до уваги пропозицію експерта ( при тому, що останній наголошував на тому, що питання визначення можливості зміни конфігурації меж зазначених земельних ділянок при збережені їх площі є недоцільним ( висновок, а.с.130) щодо можливості змінити конфігурацію та розташування спільної межі між земельними ділянками сторін шляхом демонтажу частини цегляного паркану ОСОБА_2, а також перенесення встановленого залізобетонного паркану та зміщення доріжки (проходу) між городами в бік земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 (вправо), наступним чином:

- фактичну точку 1 змістити вправо на визначену державним актом точку 6 межі В-Г на 2,6м;

- фактичну точку 2 (дер.кілок) змістити вправо до визначеної державним актом межі В-Г на 1,51 м;

- фактичну точку 3 (з/б стовп паркану) змістити вправо до визначеної державним актом межі В-Г на 0,98 м;

- фактичну точку 4 (з/б стовп паркану) змістити вправо на визначену державним актом точку 5 межі В-Г на 1,26 м.

З такою пропозицією експерта суд погодився, взяв її за основу та ухвалив рішення, яким зобов»язав відповідачку усунути перешкоди в користуванні відповідачем його земельною ділянкою.

При цьому, суд проігнорував вимоги позивача, згідно яких позивач просив ухвалити рішення, яким зобов»язати ОСОБА_2 знести паркан, який межує по фасаду ( по вул. Кірова), довжина якого більша ніж 30 м., частина якого ( довжиною 2 м.) заходить на його земельну ділянку. З пояснень позивача в судовому засіданні видно, що його вимоги стосуються саме кам»яного (цегляного) паркану. Свої позовні вимоги позивач не змінював та не уточнював. Проте, суд, вийшов за межі позовних вимог позивача та зобов»язав відповідачку усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 земельною ділянкою шляхом демонтажу частини цегляного паркану, перенесення залізобетонного паркану та зміщення доріжки (проходу) між городами в бік її земельної ділянки (вправо) по межі В-Г.

В силу ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 24 грудня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: