Ухвала суду № 42804050, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/55693/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуКомунального підприємства Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на постановуСумського окружного адміністративного суду від 09.07.2014та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014у справі №818/1207/14 за позовомКомунального підприємства Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарствадоКонотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 20.12.2013 №0000622311, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності на суму 290420,50 грн., з яких: 262076,00 грн. - сума основного платежу та 28344,50 грн. за штрафними санкціями, та від 04.03.2014 №0000132311, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 262076,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 28343,50 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, в касаційній скарзі відзначив про законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.12.2013 №0000622311.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 11.11.2013 по 13.12.2013 проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №171/22-03/03352716 від 13.12.2013, за висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ за березень 2011 року;

- підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1, підпункту 8.2.11 пункту 8.2, пункту 8.4, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за І квартал 2011 року на суму 39722,00 грн.;

- підпункту 135.5.10 пункту 135.5 статті 135, підпункту 140.1.1 пункту 140.1 статті 140, підпункту 146.17.2 пункту 146.17 статті 146 та пункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ-ІV квартали 2011 року та 2012 рік на суму 222 354,00 грн.

20.12.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000622311, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності на суму 290420,50 грн., з яких: 262076,00 грн. - сума основного платежу та 28344,50 грн. за штрафними санкціями.

За результатом оскарження вказаного податкового повідомлення-рішення у порядку адміністративного оскарження, Рішенням ГУ Міндоходів у Сумській області від 19.02.2014 №2845/10/18-28-10-01-105-199/227ск, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2014 №7357/6/99-99-10-01-15 скарга, його скасовано в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 1 грн.

Відповідачем прийнято друге податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 №0000132311, яким збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 262076,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 28343,50 грн. (тобто на 1 грн. менше ніж у податковому повідомленні-рішенні від 20.12.2013 №0000622311).

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що по-перше, податкове повідомлення-рішення від 20.12.2013 №0000622311, в силу вимог пункту 86.8 статті 86, пунктів 56.1 - 56.3 статті 56, пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, є відкликаним. По-друге, податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 №0000132311 є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню, оскільки позивачем безпідставно віднесено до складу інших витрат суми компенсації витрат на придбання спеціального харчування працівникам підприємства, завищено амортизаційні відрахування на основні засоби, включено до складу інших доходів не повну суму коштів, отриманих на розроблення схеми оптимізації водопровідних мереж та завищено собівартість при визначенні питомої ваги витрат за «касовим методом» через здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог з порушенням положень пункту 13 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

В силу вимог частин 1, 2 статті 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються молоком, а у разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання молока.

Зі змісту наведених норм випливає, що виплата грошової компенсації замість спецхарчування в інших випадках, ніж встановлено частиною 2 статті 7 Закону України «Про охорону праці», не передбачена.

Відповідно до підпункту 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 140.1.1 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що при визначенні об'єкта оподаткування враховуються витрати платника податку подвійного призначення на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за переліком, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, та/або галузевими нормами безоплатної видачі працівникам спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту.

Згідно пункту 6 Переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. N994 до витрат включаються витрати на надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних харчових продуктів, а також газованої солоної води як заходи з охорони праці.

Відтак, системний аналіз наведених норм з урахуванням пріоритетності застосування нормативно-правових актів та можливості застосування положень будь-яких інших актів виключно в частині, що не суперечить положенням Податкового кодексу України, дають підстави для висновку, що витратами для платника податку, на працівників якого поширюються вимоги частини 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці», є кошти на придбання ним молока для забезпечення своїх працівників, а для платника податку, на працівників якого поширюються вимоги частини 2 цієї статті - грошова компенсація на придбання молока.

Оскільки встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо виплати позивачем саме грошової компенсації вартості молока за середньостатистичними цінами, які склалися в регіоні працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими умовами праці замість здійснення придбання та видачі молока працівникам, підтверджуються доказами у справі, відтак суди дійшли правильного висновку про неправомірність віднесення позивачем до складу інших витрат суми компенсації витрат на придбання спеціального харчування працівникам підприємства.

Розглядаючи наступний епізод щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань на основні засоби, суди встановили, що 02.02.2010 виконавчим комітетом Конотопської міської ради Сумської області за №162810500090003399 зареєстрований наказ управління комунального майна міської ради від 25.06.2008, яким були внесені зміни до Статуту підприємства позивача в розділі «Майно підприємства» на реалізацію рішення Конотопської міської ради від 30.12.2009 «Про формування розміру статутного фонду», яким, в свою чергу, було вирішено статутний фонд КП ВУВКГ сформувати у сумі 14008261,89 грн. «…за рахунок внеску власника у розмірі 11166633,23 грн., що складається із залишкової вартості основних виробничих засобів, які раніше були безкоштовно передані на баланс підприємству та за рахунок придбаного за власні кошти КП ВУВКГ майна первісною вартістю 2841628,66 грн.».

Основні засоби, вартість яких була віднесена на збільшення статутного фонду в грудні 2009 року, були безкоштовно передані в попередніх звітних періодах на баланс водоканалу для господарського використання згідно відповідних рішень міської ради, обліковувалися на бухгалтерському рахунку 10 «Основні засоби» і податкова амортизація не нараховувалась, оскільки не понесені витрати на придбання основних засобів.

Дані балансу підприємства вказують на те, що зміни балансової вартості основних засобів в зв'язку із збільшенням статутного фонду за рахунок внеску власника у розмірі 11166633,23 грн. не відбулося. А також судами встановлена відсутність актів приймання-передачі основних засобів як внеску до статутного фонду первісною вартістю 11 166 633,23 грн. та актів введення в експлуатацію основних засобів групи 1 первісною вартістю 11005200,39 грн.

Відповідно до приписів підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації, зокрема, підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Згідно положень підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 цього Закону під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку з метою отримання доходу протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Розмір амортизаційних відрахувань звітного періоду за такими активами визначається в порядку, встановленому підпункту 8.3.1 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 8.3.5 пункту 8.3 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3, і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

Таким чином, для основних фондів 1 групи нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3, та 4 - з кварталу, наступного за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, що входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку. Водночас первинним документом, який підтверджує факт переходу права власності на об'єкт основних засобів при внесенні його до статутного капіталу підприємства, є акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (типової форми №03-1), затверджений наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 №352.

Оскільки в податковому обліку, згідно положень підпункту 8.1.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів для власного виробничого використання, відтак Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» у цілях оподаткування підлягає застосуванню в частині визначеного ним порядку формування первісної балансової вартості основних фондів, що складається з витрат, безпосередньо пов'язаних з їх придбанням та доведенням до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач у даному випадку не мав достатніх та законних підстав для початку нарахування амортизації основних засобів.

Іншим мотивом для висновку податкового органу про заниження позивачем доходів на суму отриманого фінансування від УЖКХ на розроблення схем оптимізації водопровідних мереж стало те, що позивачем було включено до складу інших доходів не всю суму отриманих коштів.

Суди першої та апеляційної інстанції, досліджуючи надані позивачем банківські виписки встановили, що позивач, за вимогами підпункту 135.5.10 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, повинен був включити до складу інших доходів всю суму фінансування витрат на розробку схеми оптимізації водопровідних мереж в сумі 244524,00 грн., між тим включив лише їх частину в розмірі 203770,00 грн.

Отже, судова колегія касаційної інстанції також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і в цій частині донарахування позивачу грошового зобов'язання податковим органом.

Також судова колегія касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність контролюючим органом правомірності визначення податкового зобов'язання позивачу за завищення ним собівартості при визначенні питомої ваги витрат за «касовим методом», виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, з чим погоджується суд касаційної інстанції, що позивач у відповідності до приписів підпункту 14.1.59 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, статей 1, 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21.07.2005, відноситься до підприємств житлово-комунального господарства та його діяльність пов'язана з наданням житлово-комунальних послуг.

Пунктом 13 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України передбачено, що тимчасово, до 01.01.2014, датою збільшення доходів підприємств житлово-комунального господарства від надання житлово-комунальних послуг є дата надходження коштів від споживача на банківський рахунок або в касу платника податку, крім випадків, якщо таке надходження відбувається у рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Підприємства житлово-комунального господарства у складі собівартості реалізації житлово-комунальних послуг визнають витрати на придбання товарів, робіт, послуг у сумі фактично сплачених за них коштів, крім випадків якщо така сплата відбувається в рахунок погашення заборгованості за такі роботи, послуги, придбані до дати набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Таким чином, суди дійшли правильних висновків, що позивачем з порушенням вимог пункту 13 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України включено до складу доходів від реалізації послуг водопостачання та водовідведення суму взаємозаліку з вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню, які надавались споживачу, - ТОВ «НВО «Червоний металіст», - на реалізацію договору від 01.06.2007 №542.

Насамкінець під час касаційного перегляду, не підтвердились твердження позивача про допущення відповідачем арифметичних помилок при складанні розрахунку собівартості.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 №0000132311 є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства відхилити.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко