Ухвала суду № 42804018, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/50533/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуНовоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2014та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014у справі №806/5528/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Трансгаз» доНовоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області проскасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансгаз» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 23.07.2013 №0001052200 та №0001042200.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 23.07.2013 №0001052200 та №0001042200.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань правильності дотримання вимог податкового законодавства щодо достовірності даних, що містяться в декларації з податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.03.2013, за результатами якої складено акт від 11.07.2013 №76/22-00/31881723 про порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, підпункту 138.8.5 пункту 138.8, підпунктів 138.10.2, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пункту 146.2 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3039 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1622183 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 №0001042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 3799,00 грн., в тому числі 3039,00 грн. - за основним платежем та 760,00 грн. - за штрафними санкціями та №0001052200, у зв'язку з чим позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1622183,00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність законного права у позивача та правомірність віднесення ним до складу витрат сум амортизаційних відрахувань компресорну установку, сум витрат на ремонт основних засобів, переданих в оренду, сплачених відсотків за користування валютним кредитом, курсових різниць від купівлі валюти для погашення валютного кредиту, сум амортизації тимчасової податкової різниці, а також про правомірність формування від'ємного значення об'єкта оподаткування у 1 кварталі 2013 року.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського облік, та інших документів, встановлених розділом цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

У відповідності з пунктом 144.1 статті 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів для використання в господарській діяльності.

При цьому, за змістом вимог пункту 146.2 статті 146 Податкового кодексу України амортизація об'єкту основного засобу нараховується впродовж терміну його корисного використання (експлуатації), встановленого підприємством, але не менше мінімально допустимого терміну, встановленого пунктом 145.1 статті 145 Податкового кодексу України, помісячно починаючи з місяця, що йде за місяцем введення об'єкту в експлуатацію.

З огляду на викладене, у податковому обліку право на амортизацію поставлено в залежність від факту використання основних фондів в господарській діяльності підприємства, а не від наявності чи відсутності дозволів на використання робіт чи експлуатацію машин, механізмів, устаткування.

Між тим, експлуатація устаткування без отримання дозволу Держгірпромнагляду не є безумовною підставою для висновків про його невикористання у господарській діяльності, зокрема, за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Натомість є підставою для притягнення до відповідальності за порушення законодавства про охорону праці, а не податкового законодавства.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, які фактично підтверджують використання позивачем в його господарській діяльності компресорної установки Місгоbox МХL-185-3-1500-35 серійний номер №429, відтак суди дійшли правильного висновку, що позивач у даному випадку мав достатні та законні підстави для нарахування амортизації основних засобів та, як наслідок, про правомірність формування ним складу витрат, внаслідок віднесення до їх складу сум амортизації компресорної установки.

Розглядаючи наступний епізод щодо безпідставного віднесення позивачем до складу витрат сум витрат на ремонт основних засобів, переданих в оренду, суди попередніх інстанцій встановили, що у перевіряємому періоді позивач проводив ремонт (поліпшення) основних фондів, які належать йому на праві власності та були передані для використання іншим суб'єктам господарської діяльності в оперативний лізинг (оренду) на підставі договорів оренди нерухомого майна: №01/12-08 від 01.12.2008, №02/07-11 від 01.07.2011, №03/07-11 від 01.07.2011, № 04/07-11 від 01.07.2011. За умовами названих договорів орендодавець, тобто позивач, зобов'язується своєчасно та якісно здійснювати поліпшення, поточний та капітальний ремонт об'єкта. На час проведення капітального та поточного ремонту орендна плата зменшується. В разі неможливості використання об'єкта орендарем внаслідок ремонту орендар звільняється від орендної плати на строк ремонту.

Судами також встановлено, що позивач отримував та декларував дохід від оренди.

Згідно підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України лізингова (орендна) операція - це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та визначений строк.

За змістом пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту «г» 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально виробничого призначення.

В силу вимог підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, в тому числі витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно відніс до складу витрат витрати на ремонт власних основних засобів, переданих в платне користування.

Також колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки про правомірність включення позивачем, який є суб'єктом малого підприємництва, до складу витрат, понесені ним у 1 кварталі 2013 року фінансові витрати за користуванням кредитом, який в свою чергу, використано на придбання основних фондів, до яких суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильно застосувавши на вимоги підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пункту 141.1 статті 141 Податкового кодексу України, пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» та пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати».

Іншим мотивом для визначення позивачу грошового зобов'язання стали висновки відповідача про те, що позивач не мав підстав відносити до складу витрат курсові різниці, що виникли в зв'язку з купівлею валюти для погашення кредиту.

Згідно з підпунктом 153.1.3 пунктом 153.1 статті 153 Податкового кодексу України визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших операційних витрат включаються витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу.

Зважаючи на зміст викладених, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що віднесення до складу витрат сум курсових різниць, нарахованих на суму непогашеного валютного кредиту, є правомірним.

Також судами вірно оцінено підстави незаконність донарахування податковим органом грошового зобов'язання через віднесення позивачем до складу витрат сум амортизації тимчасової податкової різниці, виходячи з нижченаведеного.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, за результатами інвентаризації основних засобів станом на 01.04.2011, позивачем віднесено до складу витрат та відображено декларації з податку на прибуток у рядку 06.4 «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» показник тимчасових податкових різниць в сумі 88160 грн., розрахований як 1/12 різниці між вартістю усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського та податкового обліку.

Податковий орган, вважає, що позивачем в порушення підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу в України віднесено амортизацію тимчасової податкової різниці в розмірі 88160 грн. не до дохідної частини, а до витратної.

Тимчасова податкова різниця Відповідно до підпункту 14.1.189 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу в України, податкова різниця, яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

Підпунктом 17.1.12 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу в України передбачено, що платників податків має право вести облік тимчасових та постійних податкових різниць, та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток.

За змістом пункту 6 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу в України, якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об'єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Отже, з огляду на вимоги вищенаведених норм, обґрунтованим є висновок судів про правомірність включення позивачем суми амортизації тимчасової податкової різниці в розмірі 88160 грн. до складу витрат.

Окрім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з наданою судами оцінкою правомірності формування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування у 1 кварталі 2013 року.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що питання формування позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового періоду, в тому числі і показника від'ємного значення за 2010-2012 роки, відображеного позивачем в деклараціях за 2011 та 2012 роки, досліджувалось в судовому порядку при розгляді адміністративної справи №806/4998/13-а.

Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.11.2013, залишеною без змін судом апеляційної інстанції, у справі №806/4998/13-а за позовом ТОВ «Трансгаз» до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень позов задоволено, зокрема, рішення мотивоване тим, що у податкового органу відсутні підстави для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення від 01.07.2013 №0000222200, винесеного на підставі акту планової виїзної документальної перевірки від 13.06.2013 №670/22-00/31881723.

Оскільки висновки податкового органу в акті перевірки від 11.07.2013 №76/22-00/31881723 про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування у 1 кварталі 2013 року ґрунтуються лише на висновках акту перевірки від 13.06.2013 №670/22-00/31881723, тому судами першої та апеляційної інстанцій вірно оцінено, з дотриманням та врахуванням вимог ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, у справі Житомирського окружного адміністративного суду №806/4998/13-а.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09.07.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді М.В.Сірош Є.А.Усенко