Ухвала суду № 42803961, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Київ К/800/54102/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Усенко Є.А.,

Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювента - Север» (далі - Товариство) до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0001470223, № 0000310222 та № 0000300222 від 3.06.2013 року.

Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства України.

5 серпня 2013 року постановою Харківського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року, позов задоволено.

Податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0001470223, № 0000310222 та № 0000300222 від 3.06.2013 року скасовано.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 15.04.2013 року до 15.05.2013 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2010 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 21.05.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Товариство у порушення вимог пп. 1.20.1, 1.20.2 п. 1.20, п. 1.32 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у порушення п.п. 135.1, 135.4 ст. 135, п. 138.1, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.2.1, 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України - занизило податок на прибуток у загальній сумі 137 687 грн.; а у порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - занизило податок на додану вартість на загальну суму 126 084 грн. Крім того, Товариство порушило п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, пп. 6.3.4, п. 6.3, ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті.

3 червня 2013 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення № 0001470223 щодо нарахування Товариству штрафних санкцій, у розмірі 299 512,88 грн.; № 0000300222 про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій приватної власності, у розмірі 153 782 грн., у тому числі 133 100 грн. - основного платежу, 20 682 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); та № 0000310222 щодо збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 149 957,50 грн., з яких 126 084 грн. - основного платежу, 23 873,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 1.01.2010 року між Товариством та ОСОБА_2 був укладений договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 154,9 кв.м., розташованого на АДРЕСА_1 для розташування офісу, з орендною платою 10 100 грн. на місяць.

26 липня 2010 року та 10 червня 2011 року між Товариством та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були укладені договори оренди № 26.07/2010-ан, № 10.06/2011-ан нежитлових приміщень першого поверху № 150, 150а, 151, 153-160, загальною площею 214,2 кв.м., (літ. «А») на АДРЕСА_2 для розміщення офісу та магазину, з орендною платою 25 750 грн. на місяць.

4 січня 2010 року, 10 червня 2011 року та 1 лютого 2012 року, між Товариством та фізичними особами-підприємцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 були укладені договори суборенди зазначених нежитлових приміщень.

Відповідно до акту перевірки ДПІ встановила, що Товариство надало послуги суборенди приміщень за ціною нижчою від ціни придбання (оренди) з розрахунку ціни за 1 кв.м, що спричинило зазначені вище порушення податкового законодавства.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вищезазначені положення, поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно з пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 цього Кодексу положення пп. 153.2.1 та 153.2.2 п. 153.2 поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який застосувався також до 1.01.2013 року - дати набрання чинності ст. 39 Податкового кодексу України згідно Прикінцевих положень цього Кодексу), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України «Про оприбуткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього Закону.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20. ст. 1 цього Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

При визначенні звичайної ціни на послуги оренди, суборенди об'єкту нерухомості слід враховувати такі умови, як його площу, фізичний стан, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта, а також дату укладання відповідних договорів. Звичайна ціна суборенди об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін повинно відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом.

Згідно з пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 20 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Господарські відносини між суб'єктами підприємницької діяльності регулюються Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 67 Господарським кодексом України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що ДПІ при здійсненні зазначеної перевірки не звернулася до Товариства із запитом щодо обґрунтування рівня договірних цін відповідно до вимог абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються згідно п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» на підставі статистичної оцінки рівня цін, реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. За даною нормою Указу звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, якими є податкові органи, які використовують їх для нарахування та стягнення податків, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що висновки ДПІ щодо заниження Товариством валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ з операцій суборенди приміщень не обґрунтовані, оскільки ДПІ не вчинено дій, передбачених законом для визначення рівня звичайних цін на послуги оренди нерухомого майна, а метод визначення ціни таких послуг шляхом порівняння договору оренди та суборенди приміщень, до того ж без врахування розміру орендованих площ, строку дії договорів та інших умов, взагалі не передбачений чинним законодавством.

1 лютого 2010 року та 1 квітня 2011 року між Товариством та ТОВ «Інтер-Актив» були укладені договори № 1/02, № 1/04 щодо надання консультаційних послуг та договір послуг з підбору кадрів № 3/05 від 3.05.2011 року.

На виконання умов зазначених договорів Товариство надало податкові, видаткові накладні; акти здачі-прийняття робіт; акти надання послуг; звіти та виписки за його особовими рахунками.

1 грудня 2012 року між Товариством та ТОВ «Аскон-груп» був укладений договір № 25/12 щодо надання послуг, на підтвердження умов виконання зазначеного договору Товариство надало податкову накладну № 4840 від 25.12.2012 року; акт надання послуг від 25.12.2012 року та виписки за особовими рахунками.

15 липня 2011 року між Товариством та АПФ «Ранок» був укладений договір комісії № 27-К щодо комісійної реалізації нерезидентам України товару.

Крім того, між Товариством та ТОВ «Олімп» був укладений контракт № 12/07-2011 щодо поставки товару.

В межах вказаного контракту сторонами проведені господарські операції, які оформлені видатковими та податковими накладними.

На виконання зовнішньоекономічних контрактів Товариство відвантажило придбаний у ТОВ «Олімп» товар для реалізації АПФ «Ранок», що підтверджується накладними та актами приймання-передачі, що підтверджується зовнішньоекономічним контрактом, податковими накладними, актами надання послуг, звітами про виконання доручення, вантажно-митними деклараціями та накладними, інвойсами, сертифікатами якості, платіжними дорученнями.

30 березня 2011 року між Товариством та ТОВ «Укрпромбізнес плюс» був укладений договір № 3003-11, на підтвердження умов виконання якого Товариство надало податкову накладну № 550 від 30.06.2011 року, акт прийому-передачі від 30.06.2011 року та виписку за особовими рахунками.

20 січня 2011 року між Товариством та ПП «Агрегат-ресурс» був укладений договір поставки № 20, факт виконання умов якого підтверджується податковими накладними № 122 від 25.04.2012 року, № 54 від 11.07.2012 року та № 84 від 16.07.2012 року; видатковими накладними № РН-0000345 від 25.04.2012 року, № РН-0000676 від 13.07.2012 року, № РН-0000709 від 20.07.2012 року та виписками за особовим рахунком.

Висновок ДПІ про порушення Товариством податкового законодавства обґрунтовується актом Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 9.01.2013 року щодо неможливості здійснення зустрічної звірки ПП «Агрегат-ресурс» про підтвердження господарських операцій з ТОВ «Старт-Д» за квітень, травень, липень 2012 року, ТОВ «Ривс» за вересень 2012 року, відповідно до висновку якого не була підтверджена реальність здійснення господарських операцій із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а встановлена відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ПП «Агрегат-ресурс» операцій з постачальниками та покупцями.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) згідно з п. 201.7 цього Кодексу.

Згідно з ст. 201.1 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з ч.,ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що договірні правовідносини між Товариством та його контрагентами підтверджуються оформленими належним чином первинними документи податкової та бухгалтерської звітності.

Щодо порушення Товариством вимог п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті, що призвело до видачі готівкових коштів із каси підприємства на нецільову благодійну допомогу, господарчі потреби та відрядження співробітникам підприємства (працівникам підприємства) за відомостями на виплату грошей, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2.8. Положення про ведення касових операцій в національній валюті, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

Згідно з ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Штраф, визначений наведеною статтею, за своєю природою є адміністративно-господарською санкцією, в зв'язку з чим такий штраф може бути застосований в межах строків, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що встановлені ст. 250 Господарського кодексу України строки виключають можливість застосування штрафу до Товариства за перевищення ліміту залишку готівки в касі з 12.03.2010 року до 15.03.2010 року, у розмірі 10 044,10 грн., та з 30.03.2010 року до 31.03.2010 року, у розмірі 726,68 грн., за кожен день.

Крім того, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази стосовно перевищення Товариством ліміту залишку готівки в касі з 21.12.2012 року до 24.12.2012 року на 26 850 грн.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 5 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Усенко Є.А.

Юрченко В.П.