Вирок № 42791932, 27.10.2014, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/1182/14-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.10.2014 м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді: Масленикова О.А.,

при секретарі: Д'яченко М.В., Фоміній О.В.

за участю:

прокурора - Занько Я.А., Волковинського О.А.

потерпілого - ОСОБА_1

обвинуваченого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12013170310000125 від 29.01.2013 р. відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кілія, Одеської області, росіянина, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні 2 неповнолітніх дітей, з вищою освітою, приватного підприємця у сфері надання юридичних послуг, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень,

передбачених ч. 1 ст. 382, ч. 2 ст. 342 КК України

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 вчинив опір державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків, а також вчинив умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили та перешкоджання його виконанню за наступних обставин:

Відповідно до положень статей 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, тощо.

14 березня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, було ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3762 гривні відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень моральної шкоди, всього на суму 8762 гривні та 323 гривні судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.09.2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, а рішення Кілійського районного суду від 14.03.2012 року було залишено без змін. 21.09.2012 року на виконання відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області надійшов виданий Кілійським районним судом Одеської області 19.09.2012 року виконавчий лист 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3762 гривні відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень моральної шкоди, всього на суму 8762 гривні та виконавчий лист 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 323 гривні судових витрат. 21.09.2012 року на підставі вказаних виконавчих листів були винесені постанови ВП № 3438410 та ВП № 34388261 про відкриття виконавчих проваджень та надано боржнику ОСОБА_2 строк до 28.09.2012 року для добровільного виконання.

10.10.2012 року державні виконавці відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області ОСОБА_1, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 прибули за місцем мешкання ОСОБА_2 за адресою, зазначеною у відповідних виконавчих документах: АДРЕСА_2, зайшли до приміщення, де знаходився ОСОБА_2, якому вони повідомили про необхідність виконати відповідне рішення Кілійського районного суду від 14.03.2012 року, на що останній відповів відмовою. Після цього державні виконавці повідомили ОСОБА_2 про те, що в такому разі для виконання виконавчих документів ними буде звернуте стягнення на належне йому, як боржнику, майно. У відповідь на це ОСОБА_2 став казати, щоб державні виконавці покинули приміщення. Державний виконавець ОСОБА_1 почав складати акт опису й арешту майна боржника, на що ОСОБА_2 почав погрожувати йому фізичною розправою та висловлювався на його адресу нецензурною лайкою, після чого схопив за одяг та почав виштовхувати з приміщення, розірвавши ОСОБА_1 сорочку. Внаслідок вказаних дій ОСОБА_2 державні виконавці змушені були припинити виконавчі дії про що склали відповідний акт.

Крім цього, 14 березня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, було ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3762 гривні відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень моральної шкоди, всього на суму 8762 гривні та 323 гривні судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.09.2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, а рішення Кілійського районного суду від 14.03.2012 року було залишено без змін. 21.09.2012 року на виконання відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області надійшов виданий Кілійським районним судом Одеської області 19.09.2012 року виконавчий лист 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3762 гривні відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень моральної шкоди, всього на суму 8762 гривні та виконавчий лист 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 323 гривні судових витрат. 21.09.2012 року на підставі вказаних виконавчих листів були винесені постанови ВП № 3438410 та ВП № 34388261 про відкриття виконавчих проваджень та надано боржнику ОСОБА_2 строк до 28.09.2012 року для добровільного виконання.

Однак з моменту з моменту набрання рішенням суду законної сили - 03.09.2012 року, до 08.07.2013 року, коли ОСОБА_2 звернувся до ВДВС Кілійського РУЮ з заявою про надання рахунку для перерахування коштів для погашення боргу, рішення суду не виконував. Також ОСОБА_2 перешкоджав державному виконавцю виконувати судове рішення, яке набрало законної сили, що виразилося у застосуванні опору до державного виконавця 10.10.2012 року під час виконанням ним дій з примусового виконання рішення суду за адресою: АДРЕСА_2, де в ході складання державним виконавцем ОСОБА_1 акту опису й арешту майна ОСОБА_2, останній, застосувавши фізичний вплив, виштовхнув державного виконавця з приміщення, чим перешкодив проведенню відповідної виконавчої дії.

Обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень не визнав та дав показання, відповідно до яких коли він знаходився за адресою: АДРЕСА_2, до приміщення зайшли державні виконавці, які повідомили йому про необхідність сплати коштів на користь ОСОБА_3 Коли він повідомив їм, що у нього відсутні кошти, вони почали самовільно описувати наявне в приміщенні майно, після чого він повідомив їх, що це майно його брата. Оскільки це не зупинило державних виконавців, він з метою не дати можливості здійснити неправомірні дії щодо опису і вилученню чужого майна, попросив державних виконавців припинити свої дії. Коли це не подіяло, він виштовхав державного виконавця ОСОБА_1, який складав акт опису й арешту майна, на двір. Стосовно обвинувачення у невиконанні рішення суду пояснив, що його сім'я складається з дружини та двох неповнолітніх дітей і в зв'язку з тим, що сукупний дохід сім'ї нижчий від прожиткового мінімуму він не мав можливості погашати борг. Крім того, він не має нерухомого або рухомого майна чи транспортних засобів, в зв'язку з чим погасити борг за рахунок такого майна не мав можливості. Крім цього, в цей період він оскаржив судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку, а постанови про відкриття виконавчих проваджень він отримав лише 31 липня 2013 року, після чого став вживати заходів для погашення боргу перед стягувачем. Наразі заборгованість ним повністю погашено.

Виступаючи в судових дебатах обвинувачений зазначив, що дії державних виконавців, які увійшли до приміщення без ухвали суду про примусове проникнення до житла, були неправомірними, поняті які були присутні під час вказаних подій, є заінтересованими особами, оскільки є підпорядкованими потерпілому. А саме виконавче провадження перебувало на виконанні не у потерпілого, а у іншого державного виконавця - ОСОБА_5

В останньому слові обвинувачений заявив прохання про застосування відносно нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році».

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується дослідженими судом в ході судового розгляду доказами:

Показаннями потерпілого ОСОБА_1, згідно яких на даний час він перебуває на посаді начальника відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції Одеської області. 21 вересня 2012 року до ВДВС Кілійського РУЮ надійшло 2 виконавчі листи видані Кілійським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Георжи відшкодування збитків та судових витрат. Державним виконавцем ОСОБА_5 21 вересня 2012 року були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження, копії яких боржнику ОСОБА_2 були направлені з повідомленням про вручення. Крім цього, у його присутності державним виконавцем ОСОБА_5 було здійснено телефонний дзвінок боржнику, в ході якого також було повідомлено про необхідність добровільно виконати вимоги виконавчих документів у встановлений строк. У встановлений в постановах строк ОСОБА_2 добровільно не виконав вимоги виконавчих документів. У зв'язку з цим група державних виконавці у складі державного виконавця ОСОБА_5, ОСОБА_4 та нього здійснила виїзд за адресою місця проживання ОСОБА_2, зазначеною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2. Коли вони увійшли до приміщення, ОСОБА_2 сидів за столом. Державний виконавець ОСОБА_4 представився та повідомив мету їх приходу та запропонував добровільно погасити борг за виконавчими документами. ОСОБА_2 повідомив їм, що грошей у нього немає. У відповідь на це ОСОБА_1 повідомив боржнику, що в такому разі буде звернуто стягнення на майно боржника. ОСОБА_2 став пропонувати їм написати, що майна у нього не виявлено, на що ОСОБА_1 повідомив йому, що бачить комп'ютери та інше майно та буде складати акт опису й арешту майна боржника. Після цього ОСОБА_2 почав говорити їм, щоб вони виходили на вулицю. ОСОБА_1 почав складати акт опису й арешту майна на що ОСОБА_7 став нецензурно лаятись на його адресу та погрожувати вдарити, потім схопив його за одяг та виштовхав на двір. При цьому ОСОБА_1 попереджував боржника, що він чинить перешкоджання державному виконавцю у виконанні його повноважень. Після цього державними виконавцями було вирішено припинити виконавчі дії про що складено відповідний акт, який крім них та понятих, присутніх під час вказаних подій, було підписано також боржником ОСОБА_2 Приблизно через рік після вказаних подій ОСОБА_2 погасив борг за виконавчими документами.

Відповідаючи на питання суду потерпілий пояснив, що рішення про те, щоб здійснити вихід групою державних виконавців за адресою проживання ОСОБА_2, зазначеною у виконавчому документі, було прийнято ним беручи до уваги можливі ускладнення при вчиненні відповідної виконавчої дії, виходячи з особи боржника.

Показаннями свідка ОСОБА_4 згідно яких 10 жовтня 2012 року він разом з державними виконавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в процесі здійснення виконавчого провадження здійснили вихід за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Вони зайшли до приміщення у якому були присутні боржник ОСОБА_2 та його брат. Боржнику було запропоновано погасити борг, на що він відповів, що у нього немає коштів, після чого йому було роз'яснено можливість звернення стягнення на належне йому майно. Боржник відповів їм, що майно належить його брату. Після цього державний виконавець ОСОБА_1 почав складати акт опису й арешту майна. У відповідь на це ОСОБА_2 став нецензурно лаятись на його адресу та погрожувати вдарити, після чого став виштовхувати його з приміщення, схопивши ручками за сорочку. В ході вказаних дій було розірвано сорочку державному виконавцеві ОСОБА_1 та ними було прийнято рішення про припинення виконавчих дій, про що складено відповідний акт.

Показаннями свідка ОСОБА_5 згідно яких на виконанні у нього перебувало виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3, грошових коштів. Після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, копію якого ним було направлено боржнику, ним також додатково було здійснено телефонний дзвінок ОСОБА_2 та повідомлено про необхідність виконати вимоги виконавчого документу. 10 жовтня 2012 року він разом з державними виконавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_1 здійснив виїзд за адресою, зазначеною у виконавчому документі. ОСОБА_2 повідомив, що грошей у нього немає та сплачувати заборгованість він не буде. Після цього йому було повідомлено, що в такому разі буде звернуто стягнення на належне йому майно та державний виконавець ОСОБА_1 почав складати акт опису й арешту майна боржника. Після цього ОСОБА_2 став погрожувати вдарити державного виконавця ОСОБА_1, кулаком в обличчя. Боржнику декілька разів було роз'яснено, що він перешкоджає проведенню виконавчих дій. ОСОБА_2 схопив державного виконавця ОСОБА_1 за одяг та виштовхнув його на вулицю. Після цього проведення виконавчих дій було припинено. За вказаним виконавчим провадженням ОСОБА_2 сплатив борг у 2013 році.

Показаннями свідка ОСОБА_9 згідно яких він працює водієм в Кілійському районному управління юстиції Одеської області. Два роки тому від відвозив державних виконавців відділу державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції за адресою проживання боржника. Вони зайшли до приміщення, де їх зустрів ОСОБА_2 Державний виконавець ОСОБА_4 повідомив про необхідність сплатити суму боргу, або буде звернуте стягнення на майно. В ході складення акту опису й арешту майна боржника, ОСОБА_2 схопив державного виконавця ОСОБА_1 за сорочку та виштовхнув його на вулицю. Після цього свідок побачив, що у державного виконавця ОСОБА_1 розірвано сорочку.

Показаннями свідка ОСОБА_10 згідно яких він був запрошений державним виконавцем ОСОБА_1 у якості понятого для проведення виконавчих дій. У приміщенні, де знаходився боржник, знаходились також комп'ютери та різноманітна техніка. В ході складання акту опису й арешту майна, ОСОБА_2 став виштовхувати державного виконавця ОСОБА_1 за верхній одяг.

- рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 14 березня 2012 року у справі № 2-2607/11, яким задоволено частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди та стягнуто з відповідача на користь позивача 3762 гривні матеріальної та 5000 гривень моральної шкоди, всього 8762 гривні /а.с.85-86/.

- ухвалою апеляційного суду Одеської області від 3 вересня 2012 року, яким відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_2, а рішення Кілійського районного суду Одеської області від 14 березня 2012 року у справі № 2-2607/11 залишено без змін /а.с.82-84/.

- ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 було відхилено, а рішення Кілійського районного суду Одеської області від 14 березня 2012 року у справі № 2-2607/11 та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 3 вересня 2012 року залишено без змін /а.с.79-81/.

- виконавчим листом, виданим 19 вересня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі № 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору у сумі 323 гривні /а.с. 72/.

- виконавчим листом, виданим 19 вересня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі № 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 3762 гривні та моральної шкоди в сумі 5000 гривень, всього 8762 гривні /а.с. 73/.

- постановами державного виконавця ВДВС Кілійського РУЮ ОСОБА_5 від 21.09.32012 року серії ВП № 34388261 та №34388410 про відкриття виконавчих проваджень з виконання виконавчого листа, виданого 19 вересня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі № 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судового збору у сумі 323 гривні та виконавчого листа, виданого 19 вересня 2012 року Кілійським районним судом Одеської області у справі № 2-2607/11 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду в сумі 3762 гривні та моральної шкоди в сумі 5000 гривень, всього 8762 гривні /а.с. 74/.

- поштовим повідомленням про отримання ОСОБА_2 25.09.2012 року копій відповідних постанов державного виконавця /а.с. 94/

- актом, складеним 10.10.2012 року державним виконавцем ВДВС Кілійського РУЮ ОСОБА_5 про те, що при виході за адресою, зазначеною у виконавчому документі: АДРЕСА_2, боржник ОСОБА_2 повідомив, що майно відсутнє після цього схопив заступника начальника ОСОБА_1 за верхній одяг виштовхнувши з приміщення та розірвав сорочку тим самим вчинив перешкоди для виконання рішення суду. Вказаний акт підписано державними виконавцями ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_1, понятими ОСОБА_11 та ОСОБА_10, а також боржником ОСОБА_2 /а.с. 75/.

- поданням В.о. начальника ВДВС Кілійського РУЮ ОСОБА_1від 12.10.2012 року вих. № 22-6501/941 щодо розгляду прокурором Кілійського району питання щодо порушення кримінальної справи за статтею 382 КК України у відношенні ОСОБА_2 /а.с. 71/.

- витягом з наказу начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 23 березня 2007 року № 129-к, яким ОСОБА_5 призначено за переведенням на посаду старшого державного виконавця ВДВС Кілійського РУЮ з 27 березня 2007 року /а.с. 76/.

- наказом начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 5 вересня 2007 року № 616-к, яким ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника ВДВС Кілійського РУЮ з 5 вересня 2007 року /а.с. 77/.

- витягом з наказу начальника Головного управління юстиції в Одеській області від 23 березня 2007 року № 129-к, яким ОСОБА_4 призначено за переведенням на посаду старшого державного виконавця ВДВС Кілійського РУЮ з 27 березня 2007 року /а.с. 78/.

- актом державного виконавця ОСОБА_5 від 05.07.2013 року про те, що при виході за місцем роботи боржника ОСОБА_2 знаходиться напівзруйнована будівля, персонал відсутній, в зв'язку з чим звернути стягнення на заробітну плату неможливо /а.с. 89/.

- актом державного виконавця ОСОБА_5 від 11.06.2013 року про те, що при виході за адресою: м. Кілія, вул. Леніна, 9/2, встановлено, що за даною адресою знаходиться офіс юридичних послуг, боржник відсутній, майно, належне боржнику, не виявлено /а.с. 90/.

- актом державного виконавця ОСОБА_5 від 29.05.2013 року про те, що при виході за адресою: АДРЕСА_2 вставлено, що будинок зачинено, боржник за цією адресою не мешкає, майно боржника не виявлено /а.с. 91/.

- ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 1 листопада 2012 року, якою в зв'язку з тим, що боржник ОСОБА_2 при виході державного виконавця за адресою проживання боржника - АДРЕСА_2, відмовився від сплати боргу, а також від надання майна для арешту та фізично перешкодив державному виконавцю, надано дозвіл державному виконавцю ВДВС Кілійського РУЮ ОСОБА_5 примусово проникнути до житла боржника ОСОБА_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 для вчинення примусових дій по виконанню рішення Кілійського районного суду Одеської області від 14 березня 2012 року, ухваленого у справі № 2-2607/11 /а.с. 92/.

- ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25.02.2013 року, якою відмовлено ОСОБА_2 у відкритті апеляційного провадження на ухвалу Кілійського районного суду Одеської області від 1 листопада 2012 року /а.с. 93/.

- протоколом огляду предмету від 26.07.2013 року - сорочки, належної потерпілому ОСОБА_1, на якій в районі 2-го та 3-го ґудзиків маються механічні ушкодження, тканина розірвана по кругу, утворюючи дірки, максимальними розмірами 3 см /а.с. 104/.

- розпискою про отримання потерпілим ОСОБА_1 від слідчого ОСОБА_14 сорочки на зберігання /а.с. 106/.

Положеннями ст. 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Згідно положень ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Аналізуючи зібрані в ході досудового розслідування та досліджені в ході судового розгляду докази, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень доведена, оскільки беззаперечно підтверджується сукупністю досліджених судом доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для підтвердження вини обвинуваченого.

З огляду на наведене суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_2 за:

- ч. 2 ст. 342 КК України, оскільки він вчинив опір державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків;

- ч. 1 ст. 382 КК України, оскільки він вчинив невиконання рішення суду яке набрало законної сили та перешкоджання його виконанню

За сукупністю злочинів суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 382 КК України.

Даючи аналіз показанням обвинуваченого в частині того, що він здійснював дії щодо недопущення протиправного вилучення державними виконавцями чужого майна, суд вважає їх обраним обвинуваченим способом захисту та які не спростовують його провини у вчиненні опору державному виконавцю, оскільки державні виконавці діяли в межах наданих ним законодавством повноважень, а право на розпорядження майном, в том числі на захист його від протиправних посягань, належить лише його власнику, а згідно показань обвинуваченого, власником відповідного майна він не був. Крім цього, власник майна не позбавлений права звертатися до суду з позовом про виключення майна з опису, у разі якщо воно належить йому, а не боржнику.

Щодо посилань обвинуваченого на те, що державні виконавці протиправно увійшли до приміщення без ухвали суду про примусове проникнення до житла, а поняті, які були присутні під час вказаних подій, є заінтересованими особами, оскільки підпорядковані потерпілому, суд зазначає, що державні виконавці перебували у приміщенні під час проведення виконавчих дій та з дозволу інших присутніх у ньому осіб та відповідні дії державних виконавців обвинуваченим як стороною виконавчого провадження у встановленому порядку та відповідний строк оскаржені не були, а навпаки, дії обвинуваченого під час проведення відповідних виконавчих дій стали підставою для винесення в наступному ухвали суду про дозвіл державному виконавцю на примусове проникнення до вказаного житла. Активні дії обвинуваченого відносно одного з державних виконавців змусили їх припинити відповідні виконавчі дії, що підтверджується й актом, який підписано також самим обвинуваченим. Тому посилання обвинуваченого на те, що виконавче провадження перебувало на виконанні не у потерпілого, а у іншого державного виконавця - ОСОБА_5, в зв'язку з чим в його діях відсутні ознаки відповідного складу злочину, не заслуговують на увагу. До того ж потерпілий в своїх показаннях пояснив, що рішення про вихід за місцем проживання боржника у складі групи державних виконавців було прийнято ним виходячи з відомостей про особу відповідного боржника та можливі в зв'язку з цим ускладнення в ході відповідної виконавчої дії, що і мало місце в наступному.

Не мають правового значення і показання обвинуваченого стосовно того, що 25.09.2012 року він не отримував постанови про відкриття виконавчих проваджень та про необхідність виконати відповідне рішення суду він дізнався лише у липні місяці 2013 року, коли ознайомився у ВДВС Кілійського РУЮ та отримав відповідні матеріали виконавчого провадження після чого став погашати борг, оскільки про рішення суду першої та апеляційної інстанції, якими було присуджено до стягнення з нього певні грошові суми, йому було достеменно відомо з моменту їх ухвалення, а посилання на те, що він оскаржив їх у касаційному порядку не заслуговують на увагу, оскільки відповідне рішення суду першої інстанції набрало законної сили після проголошення ухвали суду апеляційної інстанції, та, відповідно, підлягало виконанню, в тому числі - примусовому, про що боржнику мало бути відомо, особливо з огляду на наявність у нього вищої юридичної освіти. Наданий обвинуваченим в судовому засіданні лист від 08.07.2013 року також вказані факти не спростовує та лише свідчить про початок вчинення з цієї дати обвинуваченим дій з виконання відповідного рішення суду /а.с. 43/. Так само не спростовує вказаних обставин і надана обвинуваченим довідка про подану податкову декларацію ОСОБА_2, згідно якої він не має доходу, оскільки вона стосується лише І-го півріччя 2013 року, а рішення суду підлягало виконанню з вересня 2012 року /а.с. 50/.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує:

Відсутність обставин які обтяжують та пом'якшують покарання.

Крім цього, суд враховує обставини та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, дані, що характеризують особу обвинуваченого /а.с. 97-102/, його ставлення до вчинених діянь.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що обвинуваченому має бути призначене покарання в межах, визначених відповідними санкціями статей КК України, а також у відповідності з положеннями ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, оскільки ним вчинено кримінальні правопорушення які передбачені різними статтями КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 в останньому слові заявив про застосування до нього положень Закону України «Про амністію у 2014 році».

Згідно п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року звільняються від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності вищезазначеним Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про амністію у 2014 році» питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Санкція ч.1 ст.382 КК України передбачає найбільш суворе покарання в вигляді позбавлення волі на строк до трьох років. Відповідно до приписів ст.24 КК України злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК України, відноситься до умисних злочинів, а згідно ст.12 КК України - являється злочином середньої тяжкості.

Санкція ч.2 ст.342 КК України передбачає найбільш суворе покарання в вигляді позбавлення волі на строк до двох років. Відповідно до приписів ст.24 КК України злочин, передбачений ч.2 ст.342 КК України, відноситься до умисних злочинів, а згідно ст.12 КК України - являється злочином невеликої тяжкості.

Відповідно до положень ст.86 КК України амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Згідно ст.1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія - є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», встановивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Згідно свідоцтв про народження обвинувачений ОСОБА_2 є батьком неповнолітніх ОСОБА_12 2005 року народження та ОСОБА_13, 2010 року народження.

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_2 амністії, передбачених ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст.8 Закону України «Про амністію у 2014 році», судом не встановлено, амністія до нього не застосовувалась.

За встановлених обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_2 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2014 році», а тому він підлягає звільненню від відбування покарання.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України

Керуючись ст. ст. 369-371, 373-374 КПК, ст. ст. 85-86 КК України, п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію в 2014 році», суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання:

- за ч.1 ст. 382 КК України - у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за ч. 2 ст. 342 КК України - у вигляді 2 років обмеження волі.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_2 шляхом поглинення менш суворого призначеного покарання більш суворим призначеним покаранням визначити у вигляді 2 /двох/ років обмеження волі.

На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році», звільнити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, від відбування призначеного покарання.

Відповідно до положень ст. 100 КПК України речовий доказ - сорочку, вважати повернутою потерпілому ОСОБА_1 як законному володільцю.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. А. Маслеников