Постанова № 42787632, 13.02.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2015 р. Справа № 809/972/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача Сохана В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, про визнання недійсним і скасування рішення № 2452161 від 21.05.2013 року та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Х-АДВАНС" подало адміністративний позов до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції (надалі - Реєстраційна служба), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, про визнання недійсним та скасування рішення № 2452161 від 21.05.2013 року, яким проведено державну реєстрації права власності на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна, та про зобов'язання відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації речових прав на вказаний гараж.

Позов мотивовано тим, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року за № 703, проведено державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_2 за адресою: м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, за ОСОБА_2, без відповідної на те дозвільної документації, за відсутності декларації Інспекції державного архітектурного будівельного контролю про готовність об'єкта до експлуатації, не зареєстрованого речового права заявника на земельну ділянку та витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, а подані вказаною третьою особою документи не відповідали затвердженому обов'язковому переліку, необхідному для проведення первинної державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Також позивач вказує на те, що гараж НОМЕР_2, реєстраційні дії щодо якого є предметом оскарження, розташований на земельній ділянці, загальною площею 6,2207 га, що належить позивачу на праві приватної власності згідно Державного акта ЯМ № 657804, зареєстрованого за № 261010002000107 від 25.10.2012 року, а тому рішення № 2452161 від 21.05.2013 року порушує його право власності як власника земельної ділянки.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях від 26.05.2014 року, від 23.01.2015 року, від 02.02.2015 року, долучених до матеріалів справи. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач явку представника в судові засідання в даній справі жодного разу не забезпечив, натомість подав суду письмове заперечення на адміністративний позов за вх. № 5080 від 12.05.2014 року, в прохальній частині якого просив здійснювати розгляд справи без участі його представника. Заперечення проти позову мотивував тим, що для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_2 на гараж НОМЕР_2, державному реєстратору було надано достатній перелік документів для проведення таких реєстраційних дій. В обґрунтування правомірності оспорених реєстраційних дій, відповідач зіслався на роз'яснення, викладені в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за № 165/06-15-13 "Щодо видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно у зв'язку із набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна", а також на те, що державним реєстраційною службою при проведенні реєстраційних дій було врахувано норми законодавства, яке діяло на час будівництва об'єкта нерухомого майна. Також відповідач вказав на те, що оскільки об'єкт нерухомого майна збудований до 01.01.2013 року в результаті діяльності гаражного кооперативу, то державна реєстрація прав з видачею свідоцтва про право власності на гараж проводилася на підставі заяви члена відповідного кооперативу, до якої додавалася довідка кооперативу про членство в ньому та про повне внесення таким членом пайового внеску. Щодо позовної вимоги про зобов'язання забезпечити внесення до Державного реєстру прав відповідного запису про скасування відомостей у останньому, то відповідач звернув увагу суду на те, що з такими вимогами позивач до нього не звертався. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо залучення до участі в справі як другого відповідача державного реєстратора Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Соловій Володимира Володимировича, який прийняв оскаржуване рішення, то суд зазначає, що згідно даних офіційного веб-сайта Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на час розгляду справи зазначена особа вже не числиться серед державних реєстраторів реєстраційних служб районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Івано-Франківської області (http://obljustif.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/D.r.yur.osib-ta-fiz-osib-pidpr-5.11.2013.pdf).

Згідно абзацу 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01.07.2004 року, державні реєстратори є державними службовцями, статус яких, окрім вказаного Закону, визначено й Законом України "Про державну службу".

Відтак, суд вважає, що відсутні правові підстави вирішувати питання про залучення Соловій В.В. до участі в розгляді справи як відповідача у справі - суб'єкта владних повноважень згідно частини 3 статті 50, статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від третьої особи - Гаражного кооперативу "Соколи" представник в судове засідання втретє поспіль не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання третя особа була належним чином повідомлена, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення її уповноваженому представнику рекомендованого листа зі судовою повісткою суду. Причини неявки в дане судове засідання не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв.

В письмових запереченнях проти позову, поданих за вх. № 4575 від 24.04.2014 року, Гаражний кооператив "Соколи" вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем первинно не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням відповідача своїх прав, свобод та законних інтересів в частині користування, володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою. Вважає помилковим твердження позивача, про те, що гараж повинен бути обов'язково прийнятий в експлуатацію в установленому законодавством порядку, посилаючись на те, що в спірному випадку мала місце державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке член гаражного кооперативу вніс як пайовий внесок при вступі до Гаражного кооперативу "Соколи". Вказує на те, що позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували факт самочинного будівництва спірного гаражу. Натомість право користування Гаражного кооперативу "Соколи" земельною ділянкою по вул. Вовчинецькій, 225 в м. Івано-Франківську підтверджувалося договором оренди землі від 16.03.2006 року, з цільовим призначенням: для обслуговування гаражів, який є правомірним та ніким не скасованим. Просив в задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 в судове засідання втретє підряд не з'явилася. На адресу суду 12.02.2015 року надійшло клопотання від ОСОБА_2, в якому вона просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку із необхідністю пошуку спеціаліста в галузі права для одержання правової допомоги та отримання можливості доступу до правосуддя.

За змістом частини 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд. Частиною 4 цієї ж статті Кодексу передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Частиною 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Суд зазначає про те, що ОСОБА_2 була залучена до участі в справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2014 року. Вказана третя особа в жодне з судових засідань під час розгляду справи в суді першої інстанції, призначених на 14.05.2014 року, 27.05.2014 року, 13.06.2014 року, не з'явилась. Після повернення справи зі Львівського апеляційного адмінстративного суду, Івано-Франківський окружний адміністративний суд, з метою забезпечення права третіх осіб на участь в судовому засіданні та доступ до правосуддя, двічі відкладав розгляд справи в зв'язку з їх неявкою в судове засідання. Окрім цього, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 ще 26.05.2014 року зверталася до місцевого суду з ідентичним клопотанням про відкладення розгляду справи з підстави пошуку спеціаліста в галузі права для одержання правової допомоги. З огляду на вказане, суд вважає, що протягом часу розгляду даної адміністративної справи, починаючи з дня залучення ОСОБА_2 до участі в справі згідно ухвали суду від 23.04.2014 року, вказана третя особа повинна була мати можливість в розумний строк отримати правову допомогу та забезпечити захист своїх прав в суді при розгляді даної справи через представника. При цьому, суду не було доведено до відома обставин, які б об'єктивно не давала можливості вказаній третій особі реалізувати таке право.

При вирішенні питання щодо можливості судового розгляду справи судом також було враховано заперечення представника позивача проти третього поспіль відкладення розгляду справи в зв'язку з неявкою третіх осіб в судове засідання, оскільки такі дії, на його думку, є нічим іншим як зловживанням третьою особою своїми процесуальними правами на участь в судовому засіданні, і в разі задоволення клопотання, будуть порушені його права як особи, яка бере участь у справі, та добросовісно з'являється в судові засідання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе продовжити розгляд адміністративної справи в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача, третіх осіб, яким судом забезпечено в розумні строки право на участь в судовому розгляді.

Суд враховуючи, що як відповідачем, так і третьою особою - Гаражним кооперативом «Соколи» подано письмові заперечення проти позову, письмові пояснення у справі, докази в їх обґрунтування, дійшов висновку про їх достатність та можливість розгляду справи на підставі наявних в ній доказів.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства (надалі - КАС) України в судовому засіданні 13 лютого 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, їх представників, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено таке.

Згідно витягу з Інформаційної довідки № 10597512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 10.10.2013 року, 21.05.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Соловій В.В. проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 право власності на об'єкт нерухомого майна: гараж; адреса: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 (том 1, а.с. 22).

Згідно пояснень сторін, третіх осіб, реєстраційні дії проводилися на підставі документів, відображених в картці прийому заяви № 2424849 від 21.05.2013 року (том 1, а.с. 45), а саме: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2965 від 21.05.2013 року, реєстраційний № 1224508 (том 1, а.с. 29); квитанцій про оплату державного мита № ОН7336384 від 16.04.2013 року та № 115 від 17.04.2013 року (том 1, а.с. 30,31); копій паспорта та картки платника податків ОСОБА_2 (том 1, а.с. 32); копій паспорта та картки платника податків представника ОСОБА_4 (том 1, а.с. 36); витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 22.04.2013 року (том 1, а.с. 35); довідки № 35/01-04 від 09.04.2013 року Гаражного кооперативу "Соколи" про право власності на гараж НОМЕР_2, ряд 1, ділянка № 2 (том 1, а.с. 33); витягу із протоколу № 7 від 31 березня 2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи" (том 1, а.с. 34); копії технічного паспорту від 10.04.2013 року на гараж НОМЕР_2 ГК "Соколи" по вул. Вовчинецька, 225, місто Івано-Франківськ (том 1, а.с. 37-38). Окрім вищенаведених документів, відповідачем надано суду копію договору оренди землі від 16.03.2006 року з додатками (том 1, а.с. 39-44), проте сам договір не був відображений в картці прийому заяви № 2424849 від 21.05.2013 року серед документів, на підставі яких проводилися оскаржувані реєстраційні дії.

21.05.2013 року державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Соловій В.В. прийнято рішення № 2452161 про державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1 (том 1, а.с. 52), на підставі якого видано свідоцтво про право власності, індексний номер та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3725935 від 21.05.2013 року (том 1, а.с. 53-54).

При розгляді та вирішенні даної адміністративної справи суд виходив з такого.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначено частиною другою статті 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01.07.2004 року, із змінами та доповненнями (надалі - Закон № 1952).

Також при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок № 703).

За змістом частини другої статті 9 Закону № 1952, державний реєстратор зобов'язаний, зокрема, встановити: відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства; відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Частиною третьою статті 17 Закону № 1952 передбачено, що документи, які встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 26 Порядку № 703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку № 703 передбачений загальний перелік документів, що можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

З пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, поданих документів, судом встановлено, що до дати реєстрації права власності на гараж НОМЕР_2, якою є 21.05.2013 року, жодних реєстраційний дій щодо оформлення права власності на гаража НОМЕР_2 не проводилося. Таким чином, гараж НОМЕР_2 підлягав первинній державній реєстрації і на вказані правовідносини поширювалися вимоги пункту 46 Порядку № 703.

Пунктом 46 Порядку № 703 передбачено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає до органові державної реєстрації прав, зокрема, документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

За змістом вказаного пункту Порядку № 703, виключення з загального правила щодо обов'язковості подачі згаданих документів, стосується житлових чи нежитлових приміщень, які є складовими частинами інших житлових будинків, будівель, споруд (їх окремих частин), в яких вони розташовані.

Отже, оскільки гараж НОМЕР_2, державна реєстрація прав на який оскаржується, є окремим об'єктом нерухомого майна, який встановлено безпосередньо на землі, а не розташовано в якійсь окремій будівлі чи споруді, про що свідчать виданий ОКП "Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації" технічний паспорт від 10.04.2014 року, виключення з загального правила щодо обов'язковості реєстрації речового права на земельну ділянку не стосується цього конкретного випадку.

Таким чином, судом встановлено відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Поданий відповідачу договір оренди землі від 16.03.2006 року не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки. Окрім цього, вказаний договір був укладений строком на 1 (один) рік, і на момент вчинення державної реєстрації права власності на гараж НОМЕР_2, строк його дії завершився.

Суд погоджується з поясненнями представника позивача про те, що згідно вимог Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на час завершення дії договору оренди у спірних відносинах, дія договору оренди землі Гаражного кооперативу "Соколи" припинена в 2007 році у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Крім цього, судом встановлено, що договір оренди землі від 16.03.2006 року не передбачав права забудови як для Гаражного кооперативу "Соколи", так і для його членів. Згідно пункту 1.2 вказаного договору оренди цільовим призначенням земельної ділянки є обслуговування гаражів. Підпунктом 2.5.1 пункту 2 договору передбачено, що орендар зобов'язувався використовувати земельну ділянку виключно згідно її цільового призначення, а також зобов'язувався додержуватися вимог законодавства та місцевих правил забудови населених пунктів.

Відсутність, на момент вчинення відповідачем спірних реєстраційних дій, будь-яких документів, які б могли підтвердити наявність у третіх осіб речового права на земельну ділянку підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2013 року в справі № 909/538/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 року, згідно з якою Гаражному кооперативу "Соколи" відмовлено в укладенні додаткової угоди оренди земельної ділянки по вул. Вовчинецька 225, а також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року в справі № 909/837/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року, якою залишено в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області про відмову в задоволенні позову Гаражного кооперативу "Соколи" про визнання за Гаражним кооперативом "Соколи" права користування земельною ділянкою площею 6,2207 га для колективного гаражного будівництва, що знаходиться по вул. Вовчинецька 225 (том 1, а.с. 127-143).

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до приписів пункту 4 Порядку № 703, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Аналогічна умова державної реєстрації міститься в абзаці 2 статті 5 Закону № 1952.

З врахуванням наведених правових норм щодо обов'язковості прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна як передумови державної реєстрації права власності на нього, абзацом 5 пункту 46 того ж Порядку № 703 визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Аналогічна передумова державної реєстрації прав на нерухоме майно містилась і в законодавстві, яке діяло до прийняття вище згаданих нормативно-правових актів.

Так, пунктом 1.6 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, було визначено, що реєстрації підлягали права власності виключно на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та, які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно з статтею 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17.02.2011 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, усі об'єкти будівництва поділяються на І, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Частиною другої цієї ж статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи посилання третьої особи - Гаражного кооперативу "Соколи" про будівництво гаражу НОМЕР_2, ще в 2006 році, слід зауважити, що обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів до моменту державної реєстрації речових прав на них була визначена і раніше діючими нормативно-правовими актами.

Зокрема, відповідно до статті 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 року № 1699-ІІІ, із змінами і доповненнями, постанов Кабінету Мінстрів України від 22.09.2004 року № 1243, від 08.10.2008 року № 923, було передбачено, що прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта посвідчувалося: з 29.09.2004 року по 01.01.2009 рік - Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затвердженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та зареєстрованим в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт; з 01.01.2009 року до 30.04.2011 року - виданим Держархбудінспекцією та її територіальними органами Сертифікатом відповідності. Всі вище перелічені документи, якими посвідчувався факт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, як і всі правовстановлюючі документи, що посвідчують речове право на земельну ділянку - підлягають окремій обов'язковій державній реєстрації і набувають чинності лише після проведення такої.

Судом встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу НОМЕР_2 в експлуатацію. Суду не надано вказаних документів, чи будь-яких інших підтверджуючих документів про введення об'єкту в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

Також суд зазначає про те, що постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року у справі № 909/837/13 за позовом Гаражного кооперативу "Соколи" до Вовчинецької сільської ради, Акціонерного товариства відкритого типу "Родон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс", Івано-Франківської міської ради про визнання права на користування земельною ділянкою встановлено, що здійснена забудова спірної земельної ділянки членами ГК "Соколи" суперечить статтям 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (який діяв на момент забудови), згідно з нормами яких фізичні та юридичні особи могли здійснювати будівництво об'єктів містобудування виключно на земельних ділянках, що належали їм на праві власності чи користування (з урахуванням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, які визначають форми правовстановлюючих документів та обов'язковість їх державної реєстрації), і виключно на підставі дозволу виконавчого органу відповідної ради на будівництво об'єкта містобудування та дозволу на виконання будівельних робіт отриманого в місцевих органах ДАБК (том 1, а.с. 141-143). Обставин та доказів наявності у ГК "Соколи" чи його членів будь-якого з вище вказаних документів на будівництво гаражів не доведено.

Відтак, вказані обставини в силу вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, у зв'язку з неподанням ОСОБА_2 будь-яких документів, які б підтверджували введення в експлуатацію гаража АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську, відповідачем порушено вимоги пунктів 4, 46 Порядку № 703, у спосіб здійснення державної реєстрації прав на гараж НОМЕР_2, який не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Згідно з довідкою про право власності на гараж № 35/01-04 від 09.04.2013 року, яка видана Гаражним кооперативом "Соколи", гараж АДРЕСА_1 в м. Івано-Франківську належить ОСОБА_2 на праві власності та збудований в 2006 році. Водночас, згідно з витягом із протоколу № 7 від 31.03.2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи" - ОСОБА_2 вступила до кооперативу лише 31.03.2013 року. З огляду на вищенаведене, на момент будівництва гаражу НОМЕР_2 третя особа - ОСОБА_2 не була учасником кооперативу.

Доводи третьої особи - Гаражного кооперативу "Соколи" про те, що ОСОБА_2 07.04.2006 року вступила в члени кооперативу та передала належний їй гараж НОМЕР_2 ряд 1, ділянка 2, в пайовий фонд Гаражного кооперативу "Соколи", членство якої було припинено у зв'язку із ліквідацією ГК "Соколи", а 31.03.2013 року поновлено за її заявою, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.12.2010 року, починаючи з березня 2006 року всього членів кооперативу було 55 чоловік, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 гривень (том 1, а.с. 171-174). Додатком № 1 до діючої нової редакції Статуту ГК "Соколи" станом на 17.03.2006 року передбачено список засновників кооперативу в кількості 55 чоловік, серед яких ОСОБА_2 відсутня (том 1, а.с. 83-87, 170).

Відповідно до інформації з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що зазначена на офіційному сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" станом на момент розгляду даної адміністративної справи, чисельність членів ГК "Соколи" з моменту створення останнього залишалася не змінною - 55 чоловік, розмір внеску до статутного (пайового) фонду - 0,00 гривень.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 року, із змінами та доповненнями, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Частиною третьою цієї ж статті Закону обумовлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З огляду на вищенаведене, твердження третьої особи - ГК "Соколи" про прийняття нових його членів чи в 2006 році, чи в 2013-му році не підтверджуються відомостями, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак не можуть вважатися достовірними.

Що стосується доводів відповідача, які ґрунтуються на рекомендаціях, викладених в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за № 165/06-15-13 "Щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна", слід зазначити таке.

Як вбачається зі змісту вказаного листа, Державна реєстраційна служба України не звільняє заявника від обов'язку подати весь перелік документів, визначених пунктами 46 та 48 Порядку № 703, в тому числі: документ який посвідчує речове право на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту; документ, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси тощо. Виключення з цього правила, як зазначено в абзацах 2, 3 пункту 1 цього листа, може мати місце, коли об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, за умови, що на певну частину таких об'єктів до 01.01.2013 року оформлено та зареєстровано право власності. Лише в цьому випадку державна реєстрація могла б бути проведена на підставі вказаних відповідачем документів.

Таким чином, вказаним листом Державна реєстраційна служба України дає можливість застосувати так звану "спрощену процедуру" за наявності двох умов: 1) об'єкт нерухомого майна повинен бути збудований у результаті діяльності відповідного кооперативу, в даному випадку - Гаражного кооперативу "Соколи"; 2) на певну частину аналогічних об'єктів в тому ж кооперативі до 01.01.2013 року повинно бути оформлене та зареєстроване право власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Належних доказів будівництва спірного гаражу НОМЕР_2 як об'єкта нерухомого майна в результаті діяльності Гаражного кооперативу "Соколи" в 2006 році чи в інший час, суду не представлено. Окрім цього, Гаражний кооператив "Соколи" сам в своїх запереченнях цю обставину спростовує, пояснюючи, що гараж НОМЕР_2 збудований самостійно ОСОБА_2 в 2006 році та внесений нею в пайовий фонд кооперативу, що свідчить про відсутність першої передумови для застосування "спрощеної процедури".

Що стосується другої умови для можливості застосування "спрощеної процедури" реєстрації, то судом встановлено з відомостей Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що перші реєстраційні дії щодо реєстрації гаражів за адресою: гаражний кооператив "Соколи", м. Івано-Франківськ, датовані 21.05.2013 року (том 1, а.с. 22). Будь-якої іншої інформації чи доказів, які б ці обставини спростовували суду відповідно до частини 1 статті 71 КАС України не представлено.

Крім цього, суд, керуючись принципом законності, зазначає, що вказаний лист не має ознак нормативно-правового акту, носить рекомендаційний характер та не може застосовуватися в супереч вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що будь-яких документів, які б підтверджували чи посвідчували придбання третьою особою - ОСОБА_2 об'єкту спірної реєстрації в гаражного кооперативу "Соколи" суду не представлено, пояснень з цих обставин не подано, та про їх існування третіми особами у справі суд не повідомлено.

Отже, зазначена умова, яка передбачена у листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Вказані ж документи ОСОБА_2 не подала 21.05.2013 року й державному реєстратору Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області.

З огляду на встановлені судом обставини та норми права, суд дійшов висновку про те, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж НОМЕР_2 в м.Івано-Франківську, гаражний кооператив "Соколи", в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-ІV від 01.07.2004 року та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" № 703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

З огляду на вказане, позов в частині визнання недійсним та скасування рішення за 2452161 від 21.05.2013 року про проведення державної реєстрації прав власності є підставним та підлягає задоволенню.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 18.12.2014 року у справі № 876/6528/14 і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.01.2015 року № К/800/3082/15 (том 2, а.с. 56-61).

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, який розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 суб'єктом ОСОБА_2, то слід зазначити таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 цього ж Кодексу передбачено, що адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Таким чином, чинне процесуальне законодавства визначає безумовною підставою для задоволення позову наявність факту порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб - позивачів у публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, які є відповідачами у справі.

Відповідно до вимог пункту 2.6 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" № 3502/5 від 12.12.2011 року, державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав, на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав, що набрало законної сили, приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

З огляду на вказану норму Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суд вважає, що вказана вимога заявлена передчасно, так як обов'язковою умовою прийняття державним реєстратором рішення про внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно, запису про скасування державної реєстрації, є наявність судового рішення про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень щодо його виконання. Оскільки на час розгляду даної справи у позивача відсутнє таке рішення суду, враховуючи, що позивач не звертався із відповідною вимогою до відповідача, а відповідач ще не міг вчинити жодних дій щодо виконання такого судового рішення, то суд дійшов висновку, що в цій частині заявлений адміністративний позов не підлягає до задоволення, оскільки відсутній сам факт порушення прав позивача відповідачем.

Згідно частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з Державного бюджету України на користь ТОВ "Х-Адванс" належить стягнути 36,54 гривень в відшкодування витрат по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст.ст. 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області № 2452161 від 21.05.2013 року, яким проведено державну реєстрації права власності на гараж, що розташований: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, "Соколи" гаражний кооператив, гараж НОМЕР_2 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1, відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" (ідентифікаційний код 37944390, місто Івано-Франківськ, вулиця Вовчинецька, 225) судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 36 (тридцять шість) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 18.02.2015 року.