Постанова № 42787439, 19.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 лютого 2015 року 16:30 № 826/9373/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ал-Ко Кобер»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2014р.,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ал-Ко Кобер» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2014 № 0002562201 та № 0002572201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно, а тому підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оскаржуване рішення прийнято правомірно.

В судовому засіданні 26.01.2015 суд по справі перейшов в письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2014 за результатами проведення планової документальної виїзної перевірки ТОВ «Ал-Ко Кобер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 269/26-57-22-01-10/33061594 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 14.1.27, 14.1.108 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.2, 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 1450646,00 грн., а також порушення п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 1939304,00 грн.

20.06.2014 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0002562201, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1939304,00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 484826,00 грн.;

№ 0002572201, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 14.1.27, 14.1.108 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.2, 138.8, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1450646,00 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 192551,75 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судом, 30.12.2010 між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» укладено договір про надання консультацій № 91633710, відповідно до змісту якого з метою забезпечення продажу товару, що поставляється Замовником (ТОВ «Ал-Ко Кобер») за договорами поставки між Замовником та Виконавцем (ТОВ «Епіцентр К»), Виконавець надає Замовнику консультації. Предметом даного Договору є надання Виконавцем консультацій в уній мережі гіпермаркетів Виконавця на умовах, передбачених Договором. Консультації передбачають надання наступної інформації: консультації щодо змін (в тому числі сезонних) на асортимент товару, що постачається Замовником; консультації щодо можливості (спрямування, об'єму, напрямків) оптимального розподілу товару Замовника у мережі гіпермаркетів Виконавця; консультації щодо змін в асортименті товару з урахуванням реалізації та надходження на ринок нових видів товару; консультації щодо можливості (або напрямків) збільшення обсягів продажу товару з урахуванням реалізації у вихідні або святкові дні; консультації щодо асортименту та можливих змін до нього з урахуванням специфіки реалізації товару у регіонах; консультації щодо переліку та асортименту супутніх товарів; консультації щодо коригування та/або оптимізації асортименту товару за наявності низької реалізації; консультації щодо обсягів продажу товару з урахуванням реалізації в період відкриття нових гіпермаркетів Виконавця та в період свят; консультації щодо можливості підвищення зацікавленості кінцевого споживача до товару, який постачається Замовником у мережу гіпермаркетів Виконавця; інші консультації, які стосуються реалізації товару у мережі Виконавця. Консультації надаються під час/та/або до моменту реалізації товару у мережі гіпермаркетів Виконавця. Консультації надаються Виконавцем Замовнику в усній формі, або в іншій формі погодженій Сторонами. Надання консультацій за цим Договором підтверджується актом надання консультацій, який оформлюється Виконавцем та підписується Сторонами протягом 5 робочих днів від дати оформлення.

Розділом 4 такого Договору передбачено порядок оплати послуг виконавця.

Згідно з п. 7.1 вказаного Договору останній вступає в дію з 01.01.2011 і діє до 31.12.2011 та автоматично (без укладання додаткової угоди) продовжує свою дію на наступний календарний рік, якщо за один місяць до зазначеної дати жодна зі Сторін письмово не заявить про намір його розірвання.

Також судом встановлено, що 20.10.2012 між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» укладено договір надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) № 311610, відповідно до змісту якого з метою подальшого просування та збільшення обсягів продажу товарів, що поставляються Замовником (ТОВ «Ал-Ко Кобер») за договорами поставки між Замовником та Виконавцем (ТОВ «Епіцентр К»), Виконавець надає Замовнику інформаційні, маркетингові та інші послуги. Предметом даного Договору є надання Виконавцем послуг щодо просування товару (торгової марки) в регіонах України на умовах, передбачених Договором. Послуги щодо просування товару (торгової марки) передбачають надання наступної консультаційної інформації: розміщення товару на окремих стелажах та площадках Виконавця; формування Виконавцем споживчого кошику покупця поденно; проведення інформаційного обслуговування товарів, які постачаються Замовником, та цільового опитування клієнтів, як фактичних так і потенційних; інформування щодо залишку товарів на стелажах гіпермаркету; надання інформації Замовнику стосовно періодів проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів Виконавця та інформування про зміну попиту на товари, що постачаються замовником; проведення аналізу рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами продукції; проведення аналізу результатів маркетингових досліджень, формування висновків і рекомендацій. Вся консультаційна інформація надається Виконавцем Замовнику в усній формі, або в іншій формі, погодженій Сторонами. Виконавець може надавати Замовнику інші додаткові послуги за письмовим погодженням з останнім, що оформлюється у вигляді додаткової угоди до Договору. Надання послуг за цим Договором підтверджується актом прийому-передачі послуг, оформляється Виконавцем та підписується сторонами протягом 5 робочих днів від дати оформлення.

Розділом 4 такого Договору передбачено порядок оплати послуг виконавця.

ТОВ «Епіцентр К» на виконання умов вказаних договорів були писані акти виконаних робіт та податкові накладні: від 31.08.2011р., 15.09.2011р., 05.10.2011р., 04.10.2011р., 31.10.2011р., 30.11.2011р., 20.01.2012р., 29.02.2012р., 19.04.2012р., 23.05.2012р., 31.07.2012р., 17.08.2012р., 27.08.2012р., 12.10.2012р., 06.11.2012р., 04.12.2012р., 16.01.2013р., 22.02.2013р., 28.02.2013р., 10.04.2013р., 21.05.2013р., 18.06.2013р., 21.06.2013р., 12.08.2013р., 23.08.2013р., 16.09.2013р., 30.09.2013р., 05.11.2013р., 07.11.2013р., 11.12.2013р. всього на суму 11 635 801грн., втому числі ПДВ в розмірі 1 939 304грн.

Суми ПДВ по вказаним податковим накладеним включено позивачем до складу податкового кредиту.

01 квітня 2010 року між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» укладено договір поставки №2395/10/10 та додаткова угода №1 від 01.04.2010р., №2 від 01.04.2010р. та №3 від 24.11.2011р., відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцеві товар у встановлені строки, а Покупець зобов'язується приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору.

Про порушення норм ПК України, відповідач прийшов до висновку на підставі, того, що у ході перевірки позивачем не було надано в підтвердження наданих консультацій документів, в яких наведено інформацію щодо власника продукції, яка реалізується. Таким чином, на думку відповідача не встановлено зв'язок зазначених послуг з господарською діяльністю позивача, а саме до перевірки не надано будь-яких документів, що свідчать про послуги, які надані щодо розміщення товару на окремих стелажах та площадках Виконавця, проведення інформаційного обслуговування товарів, цільового опитування клієнтів, звітів щодо проведення рекламних заходів всередині гіпермаркетів Виконавця.

Проте, з даними висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу передбачено, що до складу витрат на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, включаються:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Відповідно до ст.1 Закону України «Про рекламу» реклама - інформація про особу

чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зазначений Закон поділяє рекламу на внутрішню, зовнішню, на транспорті, визначає заходи рекламного характеру, спеціальні виставкові заходи.

Згідно з п.п. 14.1.108 п.14.1 ст.14 Кодексу маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої Наказом ДПС України від 15.02.12 № 123, визначається поняття мерчандайзинг.

Мерчандайзинг (англ. (тегспапс1ізіп§) походить від англійського marchandise - товари, сприяння продажу будь-якого товару) - один із видів маркетингу, що сприяє інтенсивному просуванню товарів у роздрібній торгівлі без активної участі спеціального персоналу - вдале розміщення товарів у торговому залі, оригінальне оформлення прилавків та вітрин, організація презентацій з роздачею сувенірів, наданням знижок-та пільг.

На думку суду, всі вищезазначені та надані послуги повністю відповідають визначенню "маркетингові послуги", закріпленому у Податковому кодексі України, а отже відповідно до п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Кодексу включаються до складу витрат на збут.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб'ютори).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб'юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Мотиваційні виплати можуть включати таке: премія (бонус) за дострокову сплату дебіторської заборгованості, за виконання плану закупівель товарів постачальника, за точність закупівельних прогнозів, за дотримання певного асортименту товарів при закупівлі.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), то відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженої Наказом ДПС України від 15.02.12 № 123 такі витрати можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Надані представником позивача під час судового засіданні акти виконаних робіт (надання послуг) відповідають всім вимогам бухгалтерського обліку.

Всі акти виконання робіт (надання послуг) містять реквізити, передбачені частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у тому числі, вказівку на зміст господарських операцій (надання послуг з передпродажної підготовки товарів, послуги по організації просування товарів), обсяг господарських операцій і їх вартість.

Серед обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, перелік яких містить частина 2 статті 9 вказаного Закону, письмове обґрунтування зв'язку отриманих послуг з господарською діяльністю платника податків не передбачено.

Ні правилами ведення бухгалтерського обліку, ні розділом II Кодексу, для підтвердження надання маркетингових послуг та включення оплати за такі послуги до складу витрат не передбачено обов'язкового складання додаткових (окрім актів виконання робіт (надання послуг)) документів первинного бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Окрім того, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що ревізорами на підставі пункту 85.4. статті 85 Кодексу не запитувались у ТОВ «АЛ-КО Кобер» жодні додаткові документи, на підставі яких можливо достовірно встановити приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що підтверджується відсутністю акту, що засвідчує факт відмови у такому наданні (що передбачено відповідно до п.п.85.6 ст.85 Кодексу).

Крім того, судом встановлено, що під час перевірки актів виконання робіт (надання послуг), відповідачу разом із Запереченнями на Акт перевірки було надано позивачем ще ряд додаткових документів, що підтверджують фактичне надання послуг за Договором про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 20.10.2012р. №311610 та Договором про надання консультацій від 30.12.2010р. №633710, які не були запитані у ТОВ «АЛ-КО Кобер» та досліджені під час перевірки.

Судом встановлено, що зазначені підтверджуючі документи є щоквартальними звітами ТОВ «Епіцентр К» про виконання укладених між позивачем та ТОВ «Епіцентр К» договорів, які містять конкретний перелік послуг (зокрема: виставлення плакатів із консультативною інформацією щодо товарів ТОВ «АЛ-КО Кобер», що продаються в гіпермаркетах ТОВ «Епіцентр К», при вході до гіпермаркетів; розміщення листівок із консультативною інформацією щодо товарів ТОВ «АЛ-КО Кобер» на касах гіпермаркетів ТОВ «Епіцентр К»; розміщення листівок із консультативною інформацією щодо товарів ТОВ «АЛ-КО Кобер» у споживчих візках в гіпермаркетах ТОВ «Епіцентр К»; розміщення кишень (поряд із товаром) із консультативною інформацією щодо товарів ТОВ «АЛ-КО Кобер» в гіпермаркетах ТОВ «Епіцентр К»; розміщення воблерів (поряд із товаром) із консультативною інформацією ТОВ «АЛ-КО Кобер» в гіпермаркетах ТОВ «Епіцентр К»; розміщення наліпок із консультативною інформацією щодо товарів ТОВ «АЛ-КО Кобер» на монетницях на касах в гіпермаркетах ТОВ «Епіцентр К»; розміщення товару торгової марки ТОВ «АЛ-КО Кобер» на окремих стелажах, забезпечення горизонтального способу викладки крупно габаритного товару торгової марки ТОВ «АЛ-КО Кобер», забезпечення демонстраційної площі для крупно габаритного товару торгової марки ТОВ «АЛ-КО Кобер», та ін.), що надавалися за відповідний квартал з додатками (фотографії, анкети, аналіз попиту, звіт про рух товарів).

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку, - висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В судовому засіданні відповідачем не надано допустимих та достатніх доказів для підтвердження порушення позивачем податкового законодавства.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Епіцентр К» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, вартість послуг/робіт, які отримані позивачем від вказаного вище контрагента в перевіряємому періоді правомірно відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліку та відносяться до витрат, що відповідно до статті 138 ПК України враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В судовому засіданні в якості свідка судом було допитано заступника директора контрагента позивача, яким підтвердив реальність господарських операцій укладених з позивачем.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою суду від 14.08.2014р. в даній справі було призначено судово - економічну експертизу.

Так, Висновком судово - економічної експертизи встановлено, що:

1. Визначені та задекларовані витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-КО КОБЕР» (код ЄДРПОУ 33061594) за Договором № 311610 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 20.10.2012р., Договором № 633710 про надання консультацій від 30.12.2010р., укладених між ТОВ «АЛ-КО КОБЕР» та ТОВ «Епіцентр К» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 р.р., відповідають наданим первинним документам та вимогам Податкового кодексу України.

2. Зазначене в акті про результати планової документальної виїзної перевірки від 05.06.2014 р. № 269/26-57-22-01-10/33061594 заниження оподаткованого прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛ-КО КОБЕР» (код ЄДРПОУ 33061594) за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 р.р. і донарахування на прибуток, документально не підтверджується.

3. Первинні бухгалтерські документи, оформлені на підтвердження господарських операцій за договором № 311610 про надання послуг по організації просування товарів (торгової марки) від 20.10.2012р., Договором № 633710 про надання консультацій від 30.12.2010р., укладених між ТОВ «АЛ-КО КОБЕР» та ТОВ «Епіцентр К» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013 р.р. відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» № 996-ХІУ від 16.07.1999 р. та Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р.

Частиною п'ятою статті 82 КАС України передбачено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

При прийнятті рішення у даній справі, суд враховує Висновок судово - економічної експертизи.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи те, що судом встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його вищезазначеними контрагентами, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Ал-Ко Кобер».

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 20.06.2014 № 0002562201 та № 0002572201 є безпідставними та неправомірними, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ал-Ко Кобер» підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ал-Ко Кобер» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 20.06.2014 № 0002562201 та № 0002572201.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.В. Амельохін