Постанова № 42787422, 27.01.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 січня 2015 року 16:10 № 826/18663/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Білоус А.С., за участю представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - Михалевської З.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовом ОСОБА_3доМіністерства енергетики та вугільної промисловості Українипро визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 січня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 листопада 2014 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) з адміністративним позовом про визнання неправомірними дій Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі - Міненерговугілля України, відповідач) щодо ненарахування та невиплати їй грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів при виході на пенсію та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних окладів при виході на пенсію, як державному службовцю, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу».

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що їй при виході на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років приписами Закону України «Про державну службу» (ч. 13 ст. 37 Закону) передбачена грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, яку не було виплачено.

Дії з невиплати вказаної вище грошової допомоги відповідач обґрунтовує наявністю Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р., яким ч. 13 ст. 37 Закону України «Про державну службу» виключено.

Позивач, беручи за основу норми Конституції України, в ст. 22 якої чітко визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, вважає що дії суб'єкта владних повноважень щодо ненарахування та невиплати їй грошової допомоги є протиправними та з метою відновлення, на думку позивача, порушених прав, свобод та інтересів, вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити належну їй грошову допомогу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити.

Міненерговугілля України подало заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що оскільки з 01.04.2014 р. Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. частину тринадцяту ст. 37 Закону України «Про державну службу» виключено, звільнення ОСОБА_3 з посади помічника Міністра відділу забезпечення діяльності Міністра Управління забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) 03.07.2014 р. у зв'язку із її виходом на пенсію, відбулось у відповідності до приписів норм, що були чинними в момент її звільнення.

А тому, на переконання відповідача, ним протиправних дій в питаннях звільнення позивача з займаної посади та виплати їй відповідних коштів вчинено не було.

В наданих запереченнях, відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, в судовому засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 01.07.2014 р. № 295-к ОСОБА_3, помічника Міністра відділу забезпечення діяльності Міністра Управління забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) 03 липня 2014 року звільнено з посади в зв'язку з виходом на пенсію державного службовця як таку, що досягла граничного віку проходження державної служби (п. 3 ст. 30 Закону України «Про державну службу») (далі - Наказ № 295-к).

Вказаним наказом позивачу також виплачено грошову компенсацію за 47 календарних днів невикористаної відпустки.

Інших виплат, які б стосувались позивача, Наказом № 295-к передбачено не було.

Звернувшись до відповідача щодо виплати їй грошової допомоги, встановленої частиною тринадцятою ст. 37 Закону України «Про державну службу» та отримавши відмову в такій виплаті, ОСОБА_3 з вимогами про визнання дій Міненерговугілля України неправомірними та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 місячних окладів при виході на пенсію, як державному службовцю, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» звернулась до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів не погоджується з доводами ОСОБА_3, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 р. № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII), Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 р. № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII (в редакції чинній в момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на одержання пенсії державних службовців мають чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Відповідно до поданої 01 липня 2014 року заяви, ОСОБА_3 наказом від 01.07.2014 р. № 295-к звільнено з посади помічника Міністра відділу забезпечення діяльності Міністра Управління забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба) 03.07.2014 р. у зв'язку із виходом на пенсію державного службовця, як таку, що досягла граничного віку проходження державної служби, відповідно до пункту 3 статті 30 Закону України «Про державну службу».

Разом з тим, як було встановлено, частиною тринадцятою статті 37 Закону № 3723-XII (в редакції Закону № 3723-XII від 23.02.2014 р.) було визначено, що державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

Втім, Законом № 1166-VII були внесені зміни до деяких законодавчих актів, зокрема, й до Закону України «Про державну службу».

Так, відповідно до абзацу третього пп. 2 п. 24 розділу II Закону № 1166-VII, частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено.

При цьому, згідно з абзацом першим ст. 2 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону № 1166-VII передбачено, що зміни, передбачені розділами II і III, набирають чинності з 1 квітня 2014 року, крім: абзацу другого підпункту 3 пункту 3, підпунктів 2 і 3 пункту 8, пункту 23, абзацу другого підпункту 2 пункту 24, пункту 25, підпункту 2 пункту 28 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 1 травня 2014 року; пункту 7, підпункту 1 пункту 8 розділу II цього Закону, які набирають чинності з 1 липня 2014 року.

Таким чином, приписи абзацу третього підпункту другого пункту 24 розділу II Закону № 1166-VII, відповідно до яких частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу» виключено, набрали чинності з 01.04.2014 р.

Звільнення ж позивача в зв'язку із виходом її на пенсію відбулось в період, коли частину тринадцяту статті 37 Закону України «Про державну службу» було виключено з вказаного Закону.

Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивача з вказаної вище посади 03.07.2014 р. у зв'язку із її виходом на пенсію, відбулось у відповідності до приписів норм, що були чинними в момент її звільнення.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Конституційний суд України своєю ухвалою від 16.09.2014 р. у справі № 2-70/2014 за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в України» відмовив у відкритті конституційного провадження на підставі невідповідності конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, цим законом, та непідвідомчості Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.М. Погрібніченко

Судді: І.О. Іщук

В.П. Шулежко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 02.02.2015 р.