Постанова № 42786192, 18.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 902/666/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Кириленко О.П.;

від відповідача 1 та відповідача 2: Слюсар О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" на рішення господарського суду Вінницької області від 08.12.14р. у справі № 902/666/13 (суддя Стефанів Т.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк"

до відповідача 1: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО-СФЕРА"

до відповідача 2: Відкрите акціонерне товариство "Вінніфрут"

про стягнення в сумі 110 9637 грн..

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області із позовною заявою (том 1, а.с. 2-10) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Сфера» (надалі - Відповідач 1) та Відкритого акціонерного товариства «Вінніфрут» (надалі - Відповідач 2) про стягнення з Відповідача 1 та Відповідача 2 солідарно збитків в розмірі 1 109 637 грн., що завдані внаслідок знесення виробничих будівель і споруд по вулиці Фрунзе, 45 у м. Калинівка Вінницької області, власником яких є Позивач.

Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/666/13 від 22 липня 2013 року (том 3, а.с. 102-109) позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача 2 на користь Позивача 952 779 грн. 80 коп. збитків. В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача 2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 19 055 грн. 60 коп..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року (том 3, а.с. 192-196) апеляційну скаргу Позивача та Відповідача 2 залишено без задоволення, рішення господарського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2014 року (том 3, а.с. 247-250) касаційну скаргу Відповідача 2 частково задоволено. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року та рішення господарського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року d справі № 902/666/13 скасовано, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

У своїй постанові від 10 лютого 2014 року Вищий господарський суд України зазначив:

«Як обґрунтовано зазначає заявник касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій при визначенні розміру збитків виходили з розрахунку позивача, складеного на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності оформленого 20.01.2011р., а відповідна позовна заява подана в 2013р.

Отже, господарськими судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо дійсної вартості майна відповідно до вимог чинного законодавства».

Рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/666/13 від 7 травня 2014 року (том 6, а.с. 9-17) позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача 2 на користь Позивача 1 109 637 грн. збитків. В решті заявлених позовних вимог відмовлено. Також, даним судовим рішенням покладено на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 22 192 грн. 74 коп..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23 червня 2014 року (том 6, а.с. 73-76) апеляційну скаргу Позивача залишено без задоволення. Рішення господарського суду Вінницької області від 7 травня 2014 року змінено, викладено пункт 2 його резолютивної частини в наступній редакції: "Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" на користь публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" 944723,80грн. збитків та 18894,46 грн. судового збору. У стягненні з відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" 195526 грн. збитків відмовити.»

Постановою Вищого господарського суду України від 2 вересня 2014 року (том 6, а.с. 133-140) касаційну скаргу Позивача задоволено. Рішення господарського суду Вінницької області від 7 травня 2014 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23 червня 2014 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

У своїй постанові від 2 вересня 2014 року Вищий господарський суд України зазначив:

«З огляду на наведені законодавчі приписи, а також статті 611 і частини першої статті 623 Цивільного кодексу України попередні судові інстанції повинні були вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з наявністю і розміром збитків (за їх наявності), заподіяних Банку (позивачу). Проте господарськими судами цього належним чином не здійснено, оскільки залишено поза увагою та оцінкою доводи скаржника стосовно наявності рішення господарського суду Вінницької області від 20.06.2013 у справі № 6/174-09, яке залишено без змін судами апеляційної і касаційної інстанції і яким, на думку позивача, встановлено обставини, пов'язані з набуттям ним права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, в тому числі на майно, з приводу якого виник спір у даній справі № 902/666/13, а саме на будівлі і споруди: літера "М6", літера "В1" і літера "У", артезіанська свердловина № 5».

Рішенням господарського суду Вінницької області від 8 грудня 2014 року (том 7, а.с. 30-34) з підстав, вказаних у цьому рішенні, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду Позивач, звернувся з апеляційною скаргою (том 7, а.с. 61-72) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 8 грудня 2014 року в даній справі скасувати, а позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що спірні будівлі (літ. «М6», «В1») і споруди (літ. «У», артезіанська свердловина № 5) знаходились на балансовому обліку Відповідача у 2009, 2010, 2011 роках та були відображені у фінансовій звітності та результатах інвентаризації основних фондів 31 грудня 2008 року, 31 березня 2009 року, 31 травня 2009 року. Апелянт зауважує, що рішенням у справі № 6/174-09 встановлено факт того, що Позивачем набуто права власності на весь предмет іпотеки, у тому числі на спірні будівлі і споруди, тому станом на 3 березня 2011 року вони не могли бути знищені. Крім того, апелянт вважає, що об'єкти були знищені Відповідачем 1 на замовлення Відповідача 2 під час проведення будівельних робіт із спорудження об'єктів «закритий навіс-склад» (літ. «Ю1») і «виробничо-складське приміщення» (літ. «Ю2»). Також, Позивач вказує, що у порушення частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України Відповідачами не доведено відсутності їх вини у заподіянні Позивачу шкоди, адже, як зазначає Позивач, саме Відповідачі у даній справі повинні доводи відсутність заподіяних ними збитків.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 січня 2015 року (том 7, а.с. 60), апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18 лютого 2015 року об 15 годині 10 хвилин .

На виконання вимог ухвали Відповідач 1 та Відповідач 2 подали відзив на апеляційну скаргу (том 7, а.с. 86-94) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просять залишити апеляційну скаргу Позивача без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник Позивача в судовому засіданні від 18 лютого 2015 року підтримав доводи апеляційної скарги, з підстав, висвітлених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні від 18 лютого 2015 року представник Відповідача 1 та Відповідача 2 заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав, висвітлених у відзиві на апеляційну скаргу.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідачів, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області від 7 травня 2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 6 вересня 2005 року між Позивачем та Відповідачем 2 було укладено іпотечний договір №02-02/25з (надалі - Договір іпотеки; том 1, а.с. 62-64).

Відповідно до пункту 1.1 Договору іпотеки, за цим договором забезпечено вимоги Позивача, які випливають з кредитного договору № 296 від 6 вересня 2005 року. На підставі цього кредитного договору Позивач відкрив Відповідачу 2 мультивалютну відновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 6815000 євро або еквівалент в доларах США по курсу НБУ на дату видачі кредитних коштів, на умовах, визначених Кредитним договором, з граничним терміном повернення 10 серпня 2010 року, зі сплатою процентів.

Згідно пункту 1.2 Договору іпотеки, Відповідач 2 з метою забезпечення виконання передбачених кредитних зобов'язань, передав в іпотеку частину цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів" (виробничі будівлі, споруди та обладання), що знаходяться за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45.

Пунктом 2.1 Договору іпотеки визначено, що предмет іпотеки складається з частини цілісного майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", а саме: будівель, споруд та обладнання згідно Додатку № 1 (із змінами, внесеними додатковою угодою № 4 від 24 вересня 2007 року) до цього договору, що розміщені за адресою: Вінницька область, м.Калинівка, вул.Фрунзе, 45.

Відповідно до пункту 2.2 Договору іпотеки (із змінами внесеними додатковою угодою № 4 від 24 вересня 2007 року), вартість предмета іпотеки визначена сторонами і становить 77 661 309 грн. 18 коп..

Пунктом 2.5 Договору іпотеки передбачено, що: предмет іпотеки залишається у володінні та користуванні Відповідача 2.

Розділом третім Договору іпотеки передбачено права сторін.

Зокрема, підпунктами 3.1.1-3.1.2 Договору іпотеки визначено права Відповідача 2: володіти та користуватися предметом іпотеки відповідно до його призначення; розпоряджатись (в т.ч. відчужувати, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду тощо) предметом іпотеки, його частиною, лише за письмовою згодою іпотекодержателя.

Підпунктами 3.2.1-3.2.3, 3.2.17, 3.2.20 Договору іпотеки визначено, що: правами Позивача є: у разі невиконання Відповідачем 2 зобов'язань, забезпечених іпотекою згідно з цим Договором, одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами; у разі випадкового знищення, випадкового пошкодження або реквізиції предмета іпотеки вимагати від Відповідача 2 надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет іпотеки, а також вимагати дострокового виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою згідно з цим Договором; задовольнити за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки відповідно до умов кредитного договору, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання предмета іпотеки, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги; перевіряти документально та в натурі наявність, розмір, стан і умови експлуатації та користування предмету іпотеки; розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцяти днів вимога Позивача до Відповідача 2 про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором та/або цим договором залишається без задоволення; Позивач має право отримати суму для повного задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого іншого майна Відповідача 2, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення, в тому числі у разі недостатності суми, вирученої від продажу предмета іпотеки, для повного задоволення вимог Позивача.

Відповідно до підпунктів 4.1.1, 4.1.5, 4.1.7, 4.1.8, 4.1.11 Договору іпотеки, на Позивача покладаються наступні обов'язки: на вимогу Позивача надати рівноцінне майно, прийнятне для Позивача, відновити знищений або пошкоджений предмет іпотеки у разі випадкового знищення, випадкового пошкодження або втрати предмета іпотеки; не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад вартість його звичайного зносу; вживати за власні кошти всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб; протягом 5 днів повідомляти Позивача про будь-яку зміну, яка відбулась (з дня настання зміни) чи може відбутись (з дня, коли стало про це відомо) із предметом іпотеки, про будь-які дії третіх осіб щодо предмета іпотеки, про загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на предмет іпотеки; відшкодувати збитки, понесені Позивачем у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням Відповідачем 2 зобов'язань за цим Договором.

У відповідності до пунтків 5.2.3 та 5.2.4 Договору іпотеки, іпотека припиняється у разі: набуття Позивачем права власності на предмет іпотеки; знищення (втрати) предмета іпотеки, якщо іпотекодавець не відновив його.

Згідно пункту 5.3 Договору іпотеки, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 24 вересня 2007 року сторонами підписано додаткову угоду № 4 (том 2, а.с. 25), згідно з пункту 4 якої додаток № 1 до Договору висвітлено в новій редакції (том 2, а. с. 26-40).

Відповідно до додатку № 1 до Договору до переліку основних засобів, які передаються в іпотеку віднесено, зокрема:

· прибудову до транспортного цеху літера «В-1»;

· будівлі насосної станції літера «У»;

· будівлі цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6»;

· споруда артезіанської свердловини № 5.

4 травня 2005 року Відповідач 2 замовив здійснення поточної інвентаризації об'єкту нерухомого майна - прибудови до транспортного цеху літера «В-1», будівлі насосної станції літера «У», будівлі цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6», споруди артезіанської свердловини № 5.

Крім того, технічні інвентаризації цих об'єктів на замовлення Відповідача 2 проводилися також 10 квітня 2006 року, 1 вересня 2006 року, 16 лютого 2007 року, 10 липня 2007 року, 29 вересня 2008 року, 19 листопада 2008 року.

Колегія суду дослідивши протоколи від 15 грудня 2008 року за № 30, № 30/2, № 30/4, акти обстеження стану будівель та споруд та доповідні записки про незадовільний стан об'єктів (189-201) з котрих вбачається, що на засіданні правління Відповідача 2 було затверджено рішення з демонтажу та перенесення: насосної станції (літера «У») в зв'язку з тим, що дана споруда є аварійною внаслідок руйнування стіни; пункту приймання сировини для виготовлення пюре (літера «М6»); прибудови транспортного цеху (літера «В1»). Демонтаж вказаних об'єктів пояснюється Відповідачем 2 тим, що приміщення прибудов розібрані та знесені у зв'язку з їх непридатністю; будівля насосної станції літера «У» була розібрана.

Факт демонтажу прибудови до транспортного цеху літера «В-1» та будівлі цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6» підтверджується технічним звітом та заключенням про технічний стан будівельних конструкцій існуючих будівель 2010 року, складеного інститутом «Вінницяагропроект» (том 1, а.с. 89-104).

Окрім того, 16 грудня 2008 року між Відповідачем 1 та Відповідачем 2 було укладено договір купівлі-продажу (надалі - Договір купівлі-продажу; том 1, а.с. 18-19), за яким Відповідач 2 передав, а Відповідач 1 прийняв у власність виробничо-складське приміщення літера «Ю» площею 3028,3 кв.м., яке становить 33/100 частини виробничих будівель та споруд, належних Відповідачу 2 на праві власності на виробничі будівлі та споруди (що знаходяться за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45).

Колегія суду констатує, що згідно Державного акта № І-ВН № 003609 Відповідачу 2 на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 4,5251 га. (том 1, а.с. 38-39).

Колегія суду дослідивши копію реєстраційної справи щодо оформлення права оренди земельної ділянки Відповідача 1 для виробничої діяльності (що знаходиться по вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка) зазначає, що 19 грудня 2008 року Відповідач 1 звернувся з листом до Відповідача 2 (том 1, а.с. 117), в якому в зв'язку з купівлею виробничо-складського приміщення площею 3028,3 кв.м., просив надати згоду на відведення земельної ділянки орієнтованою площею 3 га для обслуговування та будівництва нових об'єктів з метою розвитку виробництва.

Листом від 19 грудня 2008 року за № 69 (том 1, а.с. 118) Відповідач 2 дав згоду на відчуження земельної ділянки на користь Відповідача 1.

Рішенням Калинівської міської ради № 45 від 26 січня 2009 року (том 1, а.с. 120) було припинено право постійного користування частиною земельної ділянки орієнтованою площею 3 га із земельної ділянки загальною площею 4,5251 га в м.Калинівка по вул.Фрунзе, 45, що перебуває в користуванні Відповідача 2 згідно державного акту на право постійного користування землею, в зв'язку з добровільною відмовою.

Рішенням Калинівської міської ради № 521 від 29 жовтня 2009 року (том 1, а.с. 121) було внесено зміни до рішення № 45 23 сесії 5 скликання «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою Відповідача 2» та зазначивши «Вилучити земельну ділянку площею 3,3706 га до земель запасу Калинівської міської ради».

Рішенням Калинівської міської ради № 346 від 23 липня 2009 року Відповідач 1 на умовах довгострокової оренди терміном 10 років передав земельну ділянку загальною площею 3,3706 га.

1 листопада 2010 року «Укрндіагропроект інститут Вінницяагропроект» Мінагрополітики України на замовлення Відповідача 2 надав технічний звіт та висновок про технічний стан будівельних конструкцій наявних будівель: Адмінбудинку літ. «Г», частини будівлі транспортного цеху літ. «В», навісу літ. «Е4», цеху літ. «М6» (по вул. Фрунзе, 45 у м. Калинівці Вінницької області).

Дослідивши даний звіт (том 1, а.с. 89-103) вбачається, що: у зовнішній стіні по осі в межах осей А-Б було виявлено, що перешийок, який з'єднував адмінбудинок літ «Г» з будівлею транспортного цеху літ «В», був демонтований, після чого вхід в будівлю транспортного цеху був закладений, під нього виконано фундаменти; Цех літ. «М6» примикав до стіни цеху літ. «М3», але ніякими конструкціями не спирався на цех літ. «М3»; Демонтаж перешийку («В1»), цеху літ. «М6» та відсутність перекриття на покрівлі навісу не вплинуло на конструктивну схему будівель у цілому та на несучу спроможність конструкцій.

Як вбачається з Декларацій про початок та закінчення будівельних робіт (том 3, а.с. 16-36) в 2011 році Відповідач 1 здійснив будівництво на цій території закритого навісу складу та в 2012 році реконструкцію існуючого навісу складу під виробничо-складське приміщення.

Згідно декларацій про готовність об'єктів до експлуатації, зареєстрованих Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області, 16 грудня 2011 року Відповідач 2 за замовленням Відповідача 1 здійснив будівництво закритого навісу-складу, площею 2615,3 м.кв. та реконструювало існуючий закритий навіс склад в виробничо-складське приміщення (за адресою: м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45).

Як зауважує Позивач, оскільки Відповідач 2 свої зобов'язання за кредитним договором № 296 від 6 вересня 2005 року не виконав, Позивачем було звернуто стягнення на предмет іпотеки.

З огляду на що 3 березня 2011 року Комунальне підприємство «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» провело державну реєстрацію права власності Позивача на нежитлові будівлі та споруди за адресою: Вінницька область, Калиновський район, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45 (що підтверджується витягом про державну реєстрації права; том 2, а.с. 47).

7 вересня 2012 року проведеною поточною інвентаризацією по замовленню Позивача було встановлено, що прибудова до транспортного цеху літера «В-1», будівля насосної станції літера «У», будівля цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6» знесені.

Водночас, як вбачається з матеріалів даної інвентаризації, під час проведення поточної технічної інвентаризації Позивач не забезпечив обстеження споруди артезіанської свердловини № 5.

Зведеним актом вартості будинків, господарських будівель та споруд Вінницького обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації від 7 вересня 2012 року зафіксовано назви інвентаризованих об'єктів та їх балансову вартість, а також виготовлено схему розташування будівель та споруд.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, в підтвердження розміру позовних вимог Позивачем подано звіт суб'єкта оціночної діяльності Приватного підприємства "Діалог-Консалтинг" (том 2, а.с. 49-97) про незалежну оцінку виробничо-складського комплексу, що знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45.

Згідно з цим звітом Позивач ставить вимогу про стягнення вартості знищеного майна, а саме:

· насосної станції літера «У» - 38 779 грн.;

· цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6» - 733 901 грн. 60 коп.;

· прибудови до транспортного цеху літера «В1» - 180 099 грн. 20 коп.;

Позивач зазначив, що збитки, завдані йому знесенням цеху з виробництва фруктового пюре літера «М6», становлять 733 901 грн. 60 коп. (тоді як вартість даної будівлі - 725 845 грн. 60 коп.) отже сума становить 944 723 грн. 80 коп. (38 779 грн. + 180 099 грн. 20 коп. + 725 845 грн. 60 коп.).

Враховуючи висновки даної інвентаризації щодо відсутності прибудови до транспортного цеху літера «В1», будівлі насосної станції літера «У» (разом із будівлею артезіанської свердловини № 5) цеху по виробництву фруктового пюре літера «М6», Позивач звернувся до суду із позовом (обгрунтовуючи вимоги статтями 1166, 1172, 1190, 1196 Цивільного кодексу України) про стягнення солідарно із Відповідача 1 та Відповідача 2 збитків за знищення вказаного майна.

При цьому, Позивачем як в позовній заяві так і у апеляційній скарзі, як на підставу своїх вимог посилається на те, що протягом липня 2011 року - липня 2012 року Відповідач 2 за завданням Відповідача 1 здійснив забудову земельної ділянки по вул. Фрунзе, 45 у м. Калинівка, внаслідок чого були і знищені спірні будівлі. Позивач вважає, що демонтаж зазначених об'єктів здійснено під час будівництва закритого навісу складу Відповідача 1 і що майнова шкода заподіяна саме спільними діями Відповідача 1 та Відповідача 2, і це є підставою для застосування інституту солідарної відповідальності.

Підстав або предмету позову представник Позивача не змінював.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що: іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про іпотеку»: іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом; при користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу); іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» визначено, що ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Згідно зі частиною 1 статті 10 Закону України «Про іпотеку», якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов'язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб.

Колегія суду дослідивши докази, наявні у матеріалах справи в контексті того, що Позивач набув право власності на предмет іпотеки 3 березня 2011 року, та з огляду на зміст положень Іпотечного договору в площинні положень статтей 10, 17 Закону України «Про іпотеку», прийшла до висновку, що до вказаної дати між Позивачем та Відповідачем існували саме договірні відносини, за приписами яких на Відповідача 2 було покладено обов'язки щодо збереження іпотечного майна, недопущення погіршення його стану або зменшення вартості предмета іпотеки понад норми його звичайної амортизації, і демонтаж спірного майна відбувся саме під час дії Договору іпотеки (що й не заперечується Відповідачем 2).

На підставі Договору іпотеки між Позивачем та Відповідачем 2 виникли договірні відносини, на підставі котрих Відповідач 2 був обмежений в розпорядженні спірним майном, та було покладено обов'язки щодо збереження майна, недопущення погіршення стану предмета іпотеки або зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації.

Із системного аналізу положень Договору іпотеки вбачається, що правами Позивача за цим договором, в свою чергу, є: у разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою згідно з цим договором, одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами; у разі випадкового знищення, випадкового пошкодження або реквізиції предмета іпотеки вимагати від Відповідача 2 надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет іпотеки, а також вимагати дострокового виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою згідно з цим договором задовольнити за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки відповідно до умов Кредитного договору, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань, необхідних витрат на утримання Предмета іпотеки, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги; перевіряти документально та в натурі наявність, розмір, стан і умови експлуатації та користування предмету іпотеки; розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцяти днів вимога Позивача до Відповідача 2 про усунення порушень зобов'язань за кредитним договором та/або цим договором залишається без задоволення; Позивач має право отримати суму для повного задоволення своїх вимог за рахунок будь-якого іншого майна Відповідача 2, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення, в тому числі у разі недостатності суми, вирученої від продажу предмета іпотеки, для повного задоволеннявимог Позивача.

В свою чергу, Відповідачем 2 були порушенні покладені на нього Договором іпотеки обов'язки щодо збереження переданого в іпотеку майна. При цьому, колегія суду констатує наявність у Відповідача 2 за даним Договором іпотеки ряду обов'язків зокрема: які на вимогу Позивача надати рівноцінне майно, прийнятне для Позивача, відновити знищений або пошкоджений предмет іпотеки у разі випадкового знищення, випадкового пошкодження або втрати предмета іпотеки; не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад вартість його звичайного зносу; вживати за власні кошти всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб; протягом 5 днів повідомляти Позивача про будь-яку зміну, яка відбулась (з дня настання зміни) чи може відбутись (з дня, коли стало про це відомо) із предметом іпотеки, про будь-які дії третіх осіб щодо предмета іпотеки, про загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на предмет іпотеки; відшкодувати збитки, понесені Позивачем у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням Відповідачем 2 зобов'язань за цим Договором.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи (та не заперечується самим Позивачем) Позивач не звертався до Відповідача 2, з огляду на встановлене Договором іпотеки право (пункт 4.1.1) з вимогою про надання рівноцінного предмету або, якщо це можливо, відновлення знищеного або пошкоджений предмету іпотеки.

Водночас, як встановлено рішенням по справі № 6/174-09 право власності на дане майно було набуто Позивачем в позасудовому порядку саме шляхом застосування умов Договору іпотеки (пункт 6.4), а тому Позивач у разі виникнення певних невідповідностей даного майна, після оформлення права власності на нього, не позбавлений вирішувати такі питання саме в правовому полі існуючих договірних відносин, котрі виникли саме на підставі Договору іпотеки.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд, із врахуванням норм діючого законодавства України та положень Договору іпотеки в контексті вказівок наведених у постанові Вищого господарського суду України від 2 вересня 2014 року щодо дослідження даних відносин та з огляду на приписи статей 611, 623 Цивільного кодексу України щодо вичерпного з'ясування питань пов'язаних з наявністю і розміром збитків (за їх наявності) заподіяних банку) зазначає наступне.

Суд констатує, що Відповідач 2 в розрізі прав Позивача, передбачених Договором іпотеки та обов'язків Відповідача 2, передбачених Договором іпотеки (наведені вище у даній судовій постанові), в період дії Договору іпотеки допустив порушення саме договірних зобов'язань що полягало в недотриманні обов'язку збереження вказаного іпотечного майна.

Поряд з тим, Позивачем, із врахуванням описаного в даній судовій постанові факту порушення Відповідачем 2 саме договірних зобов'язань, обрано спосіб захисту свого порушеного права із обґрунтуванням посилання на норми статей 1166, 1172, 1190, 1192 Цивільного кодексу України, не зважаючи на те, що правовідносини між Позивачем та Відповідачем 2 регулюються умовами законодавства про іпотеку та Договором іпотеки.

При цьому, Позивач вказує суму 1 109 637 грн. як збитки, які вимагає до стягнення солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2.

При цьому, Позивач ототожнює два зовсім різні правові поняття, котрі різняться між собою як підставами виникнення так і підставами правового регулювання, а саме «договірні» та «позадоговірні» відносини, «шкоду» та збитки».

При цьому на переконання суду в такому випадку, слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, різниця полягає й у тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодовувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

За умовами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України: боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Колегія суду дослідивши матеріали справи на предмет їх відповідності доводам зазначених у позовній заяві зазначає, що Позивач обґрунтовуючи свої вимоги посилається на те, що Відповідач 1 здійснював будівництво за замовленням Відповідача 2 і спільно діями обох Відповідачів були знищені об'єкти іпотеки, що зумовлює настання відповідальності у відповідності до частини 2 статті 1172 Цивільного кодексу України.

Статтею 1172 Цивільного кодексу України визначено, що: замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

При цьому, Позивач просить суд стягнути солідарно збитки у розмірі вартості втраченого майна на підставі статті 1190 Цивільного кодексу України з Відповідачів.

Суд констатує, що відповідно до вимог статті 1190 Цивільного кодексу України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим; особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов'язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру; солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

Водночас, Позивач не довів результат шкідливих діянь фактом нанесення шкоди саме спільними діями Відповідачів.

Таким чином, при застосуванні норму статті 1172 Цивільного кодексу України - має відповідати (за умови доведення цього факту) тільки Відповідач 1, а враховуючи наявність Договору іпотеки та взятих на себе Відповідачем 2 обов'язків по збереженню об'єкту іпотеки - має відповідати тільки Відповідач 2 і на підставі зовсім інших норм матеріального права, оскільки має місце невиконання саме договірних зобов'язань, а тому посилання в позовній заяві на норми статтей 1166 та 1190 Цивільного кодексу України є безпідставне та нормативно не обґрунтоване сама в правовій площинні даних договірних відносин (оскільки, як встановлено вище у даній судовій постанові мало місце порушення зобов'язання, встановленого Договором іпотеки, що й не заперечується Відповідачем 2).

Крім того, колегія суду дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, вважає за необхідне звернути увагу на наступне. В 2008 році Позивач був іпотекодержателем об'єкту іпотеки, в який, як окремий об'єкт входила тільки літера «У». Інвентаризації майна на момент переходу права власності в 2011 році Позивач не проводив, акт прийому-передачі майна з Відповідачем 2 не підписував. Що ж стосується літер «В-1» та «М-6», то ці літери ніколи не були окремими об'єктами іпотеки, а входили в загальному порядку до літер «М» та «В» як прибудови. На літери «В» та «М» (але без прибудов) право власності Позивач набув в 2011 році при реєстрації за собою цього права власності на підставі Договору іпотеки.

Окрім того, належних доказів того, що іпотечне майно якимось чином зменшилося у своїй вартості у зв'язку із знесенням прибудови, Позивачем суду не подано, так як і не подано доказів, щодо технічного стану та наявності будівель станом на момент набуття права власності (3 березня 2011 року).

А тому позовні вимоги, з тих підстав і такого їх нормативного обгрунтування, яке наведене в позовній заяві (саме вказівкою на солідарний характер відповідальності Відповідачів у справі), задоволенню не підлягають, з огляду на відсутність у Позивача можливості захисту своїх порушених прав саме шляхом відшкодування збитків, завданих знищенням предмету іпотеки, в аспекті законодавства про іпотеку та Договору іпотеки (існування саме договірних зобов'язань).

Крім того, колегією суду на виконання вказівок касаційної інстанції, даних в постанові Вищого господарського суду України від 2 вересня 2014 року, щодо надання оцінки доводам Позивача стосовно наявності рішення господарського суду Вінницької області від 20 червня 2013 року у справі № 6/174-09, і яким, на думку Позивача, встановлено обставини, пов'язані з набуттям ним права власності на предмет іпотеки за Договором іпотеки, в тому числі на майно, з приводу якого виник спір у даній справі, було ґрунтовно досліджено рішення № 6/174-09, та встановлено наступне.

Відповідно до рішення господарського суду Вінницької області від 20 червня 2013 року Позивач звернувся з позовом до Відповідача 2 про стягнення 6324293,69 євро, в точу числі 5 914 429,09 євро заборгованості за кредитом, 291 900,47 євро заборгованості по несплаченим відсоткам станом на 10 червня 2009 року, 92685,37 євро пені за прострочення сплати тіла кредиту, 13581,04 євро пені за прострочення сплати відсотків, 11697,72 євро пені за перевищення максимального ліміту заборгованості в євро та 1343437,66 дол. США, 1 281 032,24 дол. США заборгованості за кредитом, 60 102,26 дол. США заборгованості по несплаченим відсоткам станом на 10 червня 2009 року, 2 303,16 дол. США пені за прострочення сплати відсотків, згідно кредитного договору № 296 від 6 вересня 2005 року.

Даним рішенням встановлено обтавини набуття 3 листопада 2011 року права власності за Позивачем на предмет іпотеки.

Зокрема колегія суду звертає увагу на такі встановлені та закріплені фактичні обставини справи:

«Враховуючи те, що ВАТ "Вінніфрут" належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, позивач задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. 3 березня 2011 року державним реєстратором Калинівського структурного підрозділу Вінницького обласного бюро технічної інвентаризації Горденко О.В. на підставі іпотечного договору та листа ПАТ "Укрінбанк" №02-3265 від 23.11.10р. було здійснено реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" на об'єкт нерухомості: частину майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", що знаходиться за адресою: м. Калинівка, Вінницької області, вул. Фрунзе, 45. Вказане стверджується Рішенням про державну реєстрацію прав та витягом про реєстрацію права власності від 03.03.2011 р. Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації"

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Таким чином, передача права власності іпотекодержателю на предмет іпотеки є одним з шляхів позасудового врегулювання на підставі договору, який вважається застосованим незалежно від оскарження факту його застосування. Такий порядок застосування ст.36 Закону України "Про іпотеку"

Позивач набув право власності на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження і в подальшому не звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, хоча , відповідно до вищенаведеної судової практики, не був позбавлений цього права у випадку спору з даного питання.

Таким чином , твердження позивача, що набуття ним права власності на предмет іпотеки у відповідності до рішення реєстратора внаслідок його оскарження стало судовим, а не позасудовим врегулюванням, є хибним та не відповідає положенням Закону України "Про іпотеку".

Також суд дійшов висновку, що позасудове врегулювання є завершеним.

Предача права власності на предмет іпотеки ПАТ "Український інноваційний банк" відбулась у відповідності до п.6.4 Іпотечного договору шляхом реєстрації права власності за Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" на об'єкт нерухомості: частину майнового комплексу "Калинівський завод фруктових концентратів", що знаходиться за адресою: м. Калинівка, Вінницької області, вул. Фрунзе, 45»

З огляду на вищезазначені встановлені рішення № 6/174-09 фактичні обставини справи, колегія суду приходить до висновку, що даним рішенням у справі № 6/174-09 встановлено саме факт задоволення кредиторських вимог Позивача за рахунок предмету іпотеки, та факт того, що вимоги Позивача щодо виконання зобов'язання, забезпеченого іпотекою, після реєстрації за ним права власності на іпотечне майно є недійсними, а тому відсутні підстави про задоволення позову щодо стягнення кредитних коштів за кредитним договором № 296 від 6 вересня 2005 року.

Як вбачається з рішення питання фактичної наявності у складі предмету іпотеки спірних об'єктів судом першої інстанції під час розгляду справи № 6/174-09 не досліджувалось, а тому колегія суддів вважає безпідставним посилання Позивача, що рішенням у справі № 6/174-09 встановлено обставини, пов'язані з набуттям Позивачем права власності на майно, з приводу якого розглядається спір у справі № 902/666/13 та яке було демонтовано Відповідачем 2.

Крім того, в даному рішенні не те, що не досліджувалося питання права власності, а взагалі відсутнє посилання на будь-яку майно Відповідача 2, котре у подальшому перейшло у власність Позивача, та будь-яка деталізація чи індивідуалізація майна (в тому числі спірних об'єктів).

Доводи Позивача про те, що демонтаж відбувся під час будівництва Відповідачем 1 навісу в липні 2011 році, коли Позивач вже був власником майна, переданого в іпотеку, спростовуються наданими БТІ технічним звітом та заключенням про технічний стан будівельних конструкцій існуючих будівель 2010 року, складеним інститутом «Вінницяагропроект», поясненнями Відповідача 1 та Відповідача 2.

Отже, дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що усе вищеописане вказує на відсутність правових підстав для задоволення вищезазначених позовних вимог Позивача, а тому відмовляє у задоволенні даних позовних вимог, з підстав, описаних вище у даній судовій постанові.

Водночас, доводи Позивача, висвітлені у апеляційній скарзі є безпідставними, спростовуються усім вищевказаним у даній судовій постанові і до уваги судом не беруться, з огляду на що апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Позивача слід відмовити.

Враховуючи усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 08 грудня 2014 року в справі № 902/666/13 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/666/13 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.