Постанова № 42785609, 17.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11076/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Чайка О.С. ОСОБА_5 Клименко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування наказу № 56-о від 09.02.2012, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Головного управління Міндоходів у м. Києві в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив поновити його на посаді начальника організаційно-розпорядчого управління та скасувати наказ від 09.02.2012 № 56-о, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.02.2012 по день поновлення на роботі з розрахунку 11 368,94 грн. за місяць, зобов'язати відповідача відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року та направлено справу до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом ДПА України від 25 вересня 2005 року №275-о ОСОБА_5 переведено на посаду начальника організаційно-розпорядчого управління ДПА у м. Києві.

На виконання Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Указу Президента України від 12 травня 2011 року №584/2011 «Про Положення про Державну податкову службу України», постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» було утворено Державну податкову службу у м. Києві шляхом перетворення Державної податкової адміністрації у м. Києві.

08 грудня 2011 року ОСОБА_5 попереджено про наступне вивільнення з посади начальника організаційно-розпорядчого управління ДПА у м. Києві.

З 16 січня 2012 року по 31 січня 2012 року позивач перебував у відпустці, як особа, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Наказом ДПС у м. Києві від 27 січня 2012 року на посаду начальника організаційно-розпорядчого управління призначено ОСОБА_7, яка до реорганізації з вересня 2005 року обіймала посаду заступника начальника організаційно-розпорядчого управління - начальника відділу моніторингу та оцінки роботи податкових органів ДПА у м. Києві.

08 лютого 2012 року ОСОБА_5 запропоновано іншу вакантну посаду, від переведення на яку останній відмовився.

Наказом ДПС у м. Києві від 09 лютого 2012 року № 56-о ОСОБА_5 звільнено з 14 лютого 2012 року з посади начальника організаційно-розпорядчого управління ДПА у м. Києві у зв'язку реорганізацією та скороченням штатної чисельності.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем даного наказу, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом з вимогою про його скасування та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивача попереджено у встановлені трудовим законодавством строки про наступне вивільнення із займаної посади; запропоновано переведення на вакантну посаду начальника управління контролю за правомірністю бюджетного відшкодування податку на додану вартість ДПС у м. Києві, оскільки посаду начальника організаційно-розпорядчого управління ДПС у м. Києві з 27 січня 2012 року обіймала ОСОБА_7

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, що є складовою права громадян на працю, регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII (із змінами та доповненнями).

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону, державна служба ґрунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Положенням статті 11 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державні службовці мають право, серед іншого, користуватись правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну службу», підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими у цій нормі.

Отже, наявність спеціальних законів не виключає можливості застосування до правовідносин, пов'язаних із проходженням громадянами публічної служби та її припиненням, окремих норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальними законами.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є питання щодо правомірності звільнення позивача у зв'язку зі змінами в організації праці та скорочення чисельності працівників за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За загальним правилом, будь-яке звільнення особи (як у відносинах публічної служби, так і у звичайних трудових відносинах) має бути обґрунтованим, тобто, мати чітко вказану підставу для звільнення, передбачену або Кодексом законів про працю України, або Законом України «Про державну службу».

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно зі ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Указу Президента України від 09.04.2010 №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», Указу Президента України від 12.05.2011 №584/2011 «Про положення про Державну податкову службу України», Постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» протягом жовтня 2011 року - лютого 2012 року проведено реорганізацію Державної податкової адміністрації у м. Києві шляхом перетворення у Державну податкову службу у м. Києві.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), виданого Головним управлінням регіональної статистики Державної служби статистики України від 10.09.2012 за №23-07/3016 (т.2 а.с.8), код ЄДРПОУ ДПА у м. Києві після реорганізації шляхом перетворення у ДПС у м. Києві залишився без змін 01291502.

Згідно з Передавальним актом Державної податкової адміністрації у м. Києві у зв'язку з припиненням шляхом перетворення у Державну податкову службу у м. Києві, затвердженого Головою Комісії з проведення реорганізації ДПА у м. Києві 27.01.2012, до Державної податкової служби у м. Києві переходять права і обов'язки передбачені законодавством, щодо трудових відносин з працівниками, трудові книжки яких обліковуються в управлінні персоналу та передаються від ДПА у м. Києві до ДПС у м. Києві.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Відповідно до організаційної структури Державної податкової адміністрації у м. Києві, затвердженої Головою Державної податкової адміністрації України 31.12.2009 (із змінами і доповненнями), до складу організаційно-розпорядчого управління входило три відділи: відділ організаційної роботи (5 штатних одиниць), відділ моніторингу та оцінки роботи податкових органів (5 штатних одиниць) та контрольно-аналітичний відділ (5 штатних одиниць).

Після припинення ДПА у м. Києві, у відповідності до тимчасової структури Державної податкової служби у м. Києві, затвердженої Головою Державної податкової служби України 18.11.2011, до складу організаційно-розпорядчого управління увійшло три відділи: відділ організаційної роботи (5 штатних одиниць), контрольно-аналітичний відділ (5 штатних одиниць) та відділ моніторингу та оцінки роботи податкових органів (5 штатних одиниць).

Крім цього, у відповідності до вимог наказу ДПА України від 25.12.2004 № 722 (із змінами та доповненнями) як в Положенні про організаційно-розпорядче управління Державної податкової адміністрації у м. Києві, затвердженого наказом ДПА у м. Києві від 21.06.2011 № 414, що діяло до початку проведення реорганізації ДПА у м. Києві, так і в Положенні про організаційно-розпорядче управління Державної податкової служби у м. Києві, затвердженого наказом ДПС у м. Києві від 17.02.2012 № 40 закріплені ідентичні функції і процедури, а саме: 2.1.2, 2.1.12, 2.1.22, 2.1.23, 2.5, 2.9.42, 2.9.52, 2.14, 2.25.1, 2.80, 2.100.3, 2.100.5, 2.100.6, 2.100.9, 2.101.1, 2.101.4, 2.101.6, 2.101.8, 2.108.13, 2.119.2, 2.119.4.1, 2.119.4.5, 2.119.4.7, 2.119.4.10 - 2.119.4.12, 2.119.5, 2.119.9.

Отже, при порівнянні структури Державної податкової адміністрації у м. Києві, затвердженої Головою Державної податкової адміністрації України 31.12.2009 (із змінами та доповненнями) і тимчасової структури Державної податкової служби у м. Києві, затвердженої головою Державної податкової служби України 18.11.2011, колегія суддів дійшла висновку, що після перетворення ДПА у м. Києві на ДПС у м. Києві, структура організаційно-розпорядчого управління та чисельність і штат працівників, а також посадові обов'язки начальника управління залишилися без змін.

Висновки суду першої інстанції, що відповідно до Положення затвердженого наказом ДПС у м. Києві від 18.05.2012 № 213, основні завдання, що покладались на управління, значно розширились в частині організації, координації контролю та відповідальності є помилковими, оскільки зазначене Положення було прийнято через три місяці після звільнення позивача, тобто не могло бути враховане при розгляді справи про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд погодився з доводами позивача про наявність у нього переважного права на залишення на роботі.

Проте, дані обставини повинні враховуватися лише тоді, коли буде встановлено, що у відповідача мало місце скорочення чисельності або штату працівників. За відсутності у відповідача скорочення чисельності або штату працівників потрібно застосовувати положення ч. 3 ст. 36 КЗпП України, де зазначено «у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується».

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову після нового розгляду, суд першої інстанції знову залишив поза увагою те, що у відповідача не відбулося скорочення чисельності або штату працівників організаційно-розпорядчого управління після перетворення ДПА у м. Києві на ДПС у м. Києві та прийняв постанову всупереч вимогам трудового законодавства, зокрема ч. 3 ст. 36 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 жовтня 2014 року, шляхом порівняння організаційної структури реорганізованої ДПА у м. Києві з організаційною структурою ДПС у м. Києві, реорганізація податкової адміністрації не супроводжувалась скороченням посади начальника організаційно-розпорядчого управління.

Крім цього, колегією суддів Вищого адміністративного суду України встановлено, що при вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції прийшли до неправильного висновку, що позивача звільнено правомірно, оскільки фактично в даному випадку відбулася реорганізація ДПА у м. Києві шляхом перетворення у ДПС у м. Києві без скорочення посади начальника організаційно-розпорядчого управління, а тому, звільняючи ОСОБА_5, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, відповідач порушив вимоги трудового законодавства.

Разом з тим, колегією суддів зазначено, що перебування позивача у відпустці не може бути підставою для порушення його трудових прав, тому відповідач мав запропонувати ОСОБА_5 переведення на посаду начальника організаційно-розпорядчого управління ДПС у м. Києві після виходу з відпустки, а не призначати у вказаний період на цю посаду іншу особу.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в частині визнання протиправним та скасування наказу Державної податкової служби у м. Києві від 09 лютого 2012 року № 56-о «Про звільнення ОСОБА_5.». з посади начальника організаційно-розпорядчого управління Державної податкової адміністрації у м. Києві у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності за пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновлення його на посаді начальника організаційно-розпорядчого управління Головного управління Міндоходів у м. Києві та зобов'язання відповідача перевести ОСОБА_5 на посаду начальника організаційно-розпорядчого управління Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 116 Кодексу законів про працю України, днем звільнення вважається останній день роботи. У цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок із заробітної плати: має бути видана заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Враховуючи задоволення позовних вимог ОСОБА_5, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення його з посади, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 лютого 2012 року по день поновлення на роботі за відрахуванням зборів, обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні.

Обговорюючи питання щодо правомірності заявлених позивачем вимог в частині відшкодування моральної шкоди, яку він визначає в розмірі 2 000 грн., колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Враховуючи, що ОСОБА_5 не надано належних доказів на підтвердження наявності моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних йому незаконними діями або бездіяльністю відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій щодо відмови в задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у зазначеній постанові, у зв'язку з чим є підстави для її скасування з ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової служби у м. Києві від 09 лютого 2012 року № 56-о «Про звільнення ОСОБА_5.». з посади начальника організаційно-розпорядчого управління Державної податкової адміністрації у м. Києві у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_5 на посаді начальника організаційно-розпорядчого управління Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Зобов'язати Головне управління Міндоходів у м. Києві перевести ОСОБА_5 на посаду начальника організаційно-розпорядчого управління Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Стягнути з Головного управління Міндоходів у м. Києві на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 лютого 2012 року по день поновлення на роботі за відрахуванням зборів, обов'язкових платежів та сум виплачених при його звільненні.

В решті позову ОСОБА_5 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст постанови складено та підписано - 20.02.2015

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.