Ухвала суду № 42784465, 21.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/26885/12

№ К/9991/26885/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Господарського суду Харківської області від 21.01.2008

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012

у справі № АС-54/265-07 Господарського суду Харківської області

за позовом Державного підприємства (ДП) «Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області (ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 21.01.2008 позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області від 16.11.2004 № 0005032602/0.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2008 постанову суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.11.2011 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 постанову Господарського суду Харківської області від 21.01.2008 залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на землю та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.11.2004 за № 7870/2602/01188827. Згідно з цими висновками ДП «Харківський обласний радіотелевізійний передавальний центр» порушив норми ст. 75 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» (Закон № 1344-ІV), що призвело до заниження податкових зобов'язань із податку на землю у загальній сумі 56188,47 грн. у податковому обліку за І та ІІ квартали 2004 року.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2004 № 0005032602/0, яким донараховані податкові зобов'язання із податку на землю у сумі 70235,00 грн., у тому числі: 56188,00 грн. - основний платіж та 14047,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що позивач є державним підприємством з видом діяльності за КВЕД 92.20.0 - діяльність у сфері радіомовлення та телебачення, яка включає передачу та створення радіо і телевізійних програм.

За визначенням ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції до внесення змін Законом України від 12.01.2006р. № 3317-IV) телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо) - юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми;

Відповідно до частини 5 ст. 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури.

Пунктом 4 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» ( у редакції до внесення змін Законом України від 14.12.2004 р. № 2229-IV ) встановлено, що звільняються від земельного податку вітчизняні заклади культури.

Частиною 4 статті 75 Закону № 1344-ІV установлено, що у 2004 році пільги по платі за землю, визначені пунктами 3 і 4 частини першої статті 12 Закону України «Про плату за землю» застосовуються до спеціалізованих санаторіїв України для реабілітації хворих та вітчизняних закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, та громадських організацій інвалідів, їх підприємств і організацій.

Вказаними правовими нормами законодавець звузив коло суб'єктів, закладів культури зокрема, які звільняються від сплати земельного податку, тими закладами, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, застосувавши норми пунктів 1, 2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», частини 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю», частини 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» та пункту 20 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, зробили висновок, що норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» не можуть встановлювати або змінювати ставки, порядок обчислення та сплати податку на землю. Такі зміни, за висновком суду, можуть бути зроблені лише шляхом внесення змін законами України про оподаткування.

Такий висновок, однак, є правильним лише частково.

Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Ні, норми конституції України, ні законів України не встановлюють пріоритетів при застосуванні нормативно-правових актів однакової юридичної сили, а отже за загальним правилом застосовується той нормативно-правовий акт, який прийнятий пізніше. Більше того, норми законів України не розкривають поняття закону про оподаткування, отже такими є всі закони, норми яких регулюють питання у сфері оподаткування, в тому числі, Закон України «Про Державний бюджет України на 2004 рік».

У той же час, нормою частини 4 ст. 75 Закону № 1344-ІV при визначенні суб'єктного складу осіб, на яких поширюється пільга з оподаткування земельного податку, законодавець виключив із цього кола заклади культури, які утримуються іншим чином, аніж за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. З врахуванням цього, поряд з вітчизняними закладами культури, які були звільненні від сплати земельного податку в 2004 році, були вітчизняні заклади культури, які не мали такої пільги. При цьому будь-яких змін в правовому регулюванні питання щодо сплати земельного податку в 2004 році державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм не було. За такого стану правового регулювання співставлення норм частини 4 ст. 74 Закону № 1344- ІV, пункту 4 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» та частини 5 ст. 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» дає можливість для неоднозначного трактування прав та обов'язків державних підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, щодо сплати земельного податку в 2004 році.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір безвідносно до висновків, якими судові рішення обґрунтовані, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Харківської області від 21.01.2008 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев