Ухвала суду № 42784439, 28.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року м. Київ К/9991/3550/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а-1670/6060/11 Полтавського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-сервіс»

до Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Гадяцької МДПІ від 05.05.2011 № 0000252301.

У касаційній скарзі Гадяцька МДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 30080,53 грн. за податковою декларацією за травень 2010 року згідно з податковим повідомленням-рішенням від 05.05.2011 № 0000252301, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 18.04.2011 № 403/23/30080834. Згідно висновків цього акту позивачем порушені норми пунктів 1.3 та 1.8 ст.1 Закону України «про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: не підтверджується від'ємне значення у податковому обліку за квітень 2010 року, яке утворилось внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у вартості отриманих від ТОВ «Континент Нафто Трейд» та ТОВ «Технічний центр Анкомтех» товарів, у зв'язку з сумнівами, які виникли за наслідками зустрічних перевірок цих контрагентів та ненадходженням відповідей від постачальників у другому ланцюзі поставки на запити податкового органу на предмет підтвердження господарських операцій, внаслідок чого не підлягає відшкодуванню на розрахунковий рахунок податок на додану вартість на загальну суму 30080,53 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за квітень 2010 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Континент Нафто Трейд» за наслідками поставки позивачу пального за договором від 01.01.2010 № СК/П № 171; а також ТОВ «Технічний центр Анкомтех» за наслідками поставки автозапчастин за договором купівлі-продажу від 04.01.2010 № 06/040110.

Відповідно до пункту 1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на додану вартість на включення сум податку, сплачених постачальнику у складі ціни за товари (послуги), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

На підставі доданих до матеріалів справи доказів, а сам: копій договорів від 01.01.2010 № СК/П № 171 та від 04.01.2010 № 06/040110, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень, копій свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, акту списання (автозапчастин), довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, відомості видачі смарт-карт за водіями, наказу по підприємству від 09.06.2009 № 35 про користування смарт-картами, суди попередніх інстанцій встановили факт поставки позивачу ТОВ «Континент Нафто Трейд» пального та ТОВ «Технічний центр Анкомтех» автозапчастин, зв'язок цих витрат позивача із його господарською діяльністю та відповідно до цих обставин дійшли юридично правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за наслідками господарської операції із цими постачальниками.

Вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування, від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншими платниками податку - постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюзі поставок, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов'язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, не встановлені.

Отже, посилання податкового органу як на підставу зменшення у податковому обліку позивача сум бюджетного відшкодування на відсутність відповідей на його запити від постачальників у 2 ланцюзі поставок не відповідає нормам закону № 168/97-ВР, а отже не може бути підставою для позбавлення платника податку його права на повернення сум бюджетного відшкодування.

Суди попередніх інстанцій дали правильну юридичну оцінку обставинам, на які посилається МДПІ, зазначивши на індивідуальний характер відповідальності платника податків за виконання податкового обов'язку.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.П. Зайцев