Ухвала суду № 42784256, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/9991/39364/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 по справі №0670/11269/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгаз» до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансгаз» (далі - ТОВ «Трансгаз», позивач) до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Новоград-Волинська ОДПІ, відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ №0013182320 від 07.11.2011.

Рішення судів передніх інстанцій мотивовано правомірністю формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірними господарськими операціями.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 11.06.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 10.07.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, статей 203, 2015, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами Новоград-Волинської ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Трансгаз» з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Енерго» (далі - ТОВ «Приват-Енерго») за період з 01.07.2011 по 31.07.2011, за результатами якої контролюючим органом складено акт №1752/05-53/23-20/31881723 від 24.10.2011.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0013182320 від 07.11.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 250250,00грн., у тому числі 143000,00грн. - основний платіж та 107250,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правовою підставою для визначення суми податкового зобов'язання став висновок податкового органу про порушення ТОВ «Трансгаз» вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у періоді, що перевірявся на 143000,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Приват-Енерго» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без настання реальних правових наслідків. При цьому, відповідач зазначає, що позивачем не надано до перевірки сертифікатів походження природного газу, сертифікатів якості, заявок на отримання газу, а в ланцюгах продавців вказаного контрагента є підприємства місцезнаходження яких невідоме.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

На підставі належних та допустимих доказів судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність та товарність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Приват-Енерго» щодо поставки природного газу підтверджується належним чином оформленими первинними документами, зокрема, договором на поставку газу, додатковою угодою до вказаного договору, актами приймання-передачі природного газу, актом здачі-прийому виконаних послуг, рахунками-фактури, податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також, судами встановлено, що природній газ поставлений ТОВ «Приват-Енерго» транспортувався Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» магістральними газопроводами, про що свідчить договір на надання послуг по транспортуванню природного газу магістральними газопроводами, акти приймання-передачі природного газу, місячний звіт за липень 2011 року, рахунок з послуги по транспортуванню природного газу.

Факт оплати за надані послуги підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.

Досліджені судами в процесі розгляду справи первинні документи підтверджують не лише реальність укладених правочинів, а й фактичне виконання умов договорів на поставку продукції.

Судами також встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Трансгаз» є роздрібна торгівля пальним, а тому послуги, надані ТОВ «Приват-Енерго», використано позивачам у власній господарській діяльності саме для отримання прибутку.

Отже, позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів для подальшого використання у власній господарській діяльності, підтверджених документально, на підставі дійсних, реально виконаних правочинів з ТОВ «Приват-Енерго».

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

При цьому, суди обґрунтовано відхилили посилання відповідача на відсутність сертифікатів походження природного газу та сертифікатів якості, оскільки їх відсутність не спростовує встановлену судами попередніх інстанцій реальність та товарність спірних господарських операцій.

Відносно відсутності заявок на отримання газу, як це передбачено підпунктом 2.2.1 пункту 2.1 пункту 2 договору №129/ПГ від 30.07.2009 на поставку природного газу, то слід зазначити, що згідно умов договору, такі заявки подаються в разі збільшення обсягів газу, ніж зазначено в даному договорі, в той час, як обсяги газу, отриманого позивачем від контрагента в липні 2011 року, не перевищили норми поставки газу згідно додаткової угоди №ПР/11 від 01.11.2010, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені Новоград-Волинською ОДПІ у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Приват-Енерго».

Враховуючи викладене, висновок судів про неправомірність податкового повідомлення-рішення рішення №0013182320 від 07.11.2011 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2012 по справі №0670/11269/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв