Ухвала суду № 42783995, 15.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2015 року м. Київ К/9991/29226/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Блажівської Н.Є., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю представників позивача Ратушинської І.О., відповідача Плужнік К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 2а-847/10/0670

за позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2010 року Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 25.11.2009 № 0001002304/0 та від 08.02.2010 № 0001002304/1, якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2009 року у розмірі 2 842 611,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

Рішення судів обґрунтовано висновком про те, що позивачем при формуванні податкового кредиту з ПДВ та бюджетного відшкодування було дотримано вимоги передбачені Законом України "Про податок на додану вартість".

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому державний податковий орган обґрунтовує касаційну скаргу тим, що предмет договору купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомості, укладений між позивачем та ПАТ "Київський завод іграшок ім. Ватутіна", не належав на праві приватної власності продавцю, а виписані податкові накладні не підтверджені оплатою за майнові права та актом приймання-передачі майнових прав.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за серпень - вересень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 19.11.2009 №7434/23-2/32744172.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі -Закон № 168/97-ВР), в результаті чого позивачем завищено заявлену до відшкодування суму ПДВ за вересень 2009 року у розмірі 2 842 611,00 грн.

Такі висновки податкового органу мотивовано тим, що виписані ПАТ "Київський завод іграшок ім. Ватутіна" (контрагент позивача) податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, не підтверджені фактичною оплатою, оскільки в платіжних документах вказано призначення платежу "оплата за будівельні матеріали згідно договору № 379 від 30.07.2009" замість "оплата по операціям з придбання майнових прав". Крім того, правочин з придбання майнових прав не підтверджені актом приймання-передачі майнових прав, що в сукупності свідчить про безпідставність формування податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування.

На підставі акта перевірки, зазначених висновків та за результатами адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що передумовою формування позивачем податкової вигоди був договір купівлі-продажу від 30.07.2009 № 379, укладений між позивачем та його контрагентом - ПАТ "Київський завод іграшок ім. Ватутіна", згідно якого позивач придбав майнові права на об'єкт нерухомості - нежитлові приміщення, розташовані в об'єкті незакінченого будівництва.

На виконання умов вказаного договору Товариством перераховано на розрахунковий рахунок ПАТ "Київський механічний завод іграшок ім. Ватутіна" кошти в сумі 17 055 668,00 грн., в т.ч. ПДВ 2 842 611,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 26.08.2009, від 27.08.2009 та від 28.08.2009, а ПАТ "Київський механічний завод іграшок ім. Ватутіна" на користь Товариства виписано податкові накладні.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що при заповненні графи призначення платежу у вищевказаних платіжних дорученнях було допущено помилку та вказано "попередня оплата за будівельні матеріали згідно Договору від 30.07.09 № 379", у зв'язку чим позивачем на адресу контрагента було направлено листи про внесення змін в платіжні доручення та змінено призначення платежу на "попередня оплата за майнові права на об'єкт нерухомості згідно договору від 30.07.2009 № 379". Зазначене вище підтверджується також і листом Житомирського відділення Київської міської філії АКБ "Укрсоцбанк" від 24.11.2009 № 94-11/67-3940, в якому банківська установа підтвердила зміну платежу по вищевказаним платіжним дорученням (а.с. 38-41).

Таким чином, твердження контролюючого органу про відсутність оплати придбаних майнових прав по вказаному вище договору є безпідставними.

Так, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Таким чином, враховуючи, наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит та які є належно оформленими і містить всі необхідні відомості та реквізити, визначені Законом № 168/97ВР, враховуючи факт сплати контрагенту ПДВ в складі ціни товару, а також задекларовані останнім суми ПДВ за продаж майнових прав по вищезазначеному договору у податковій декларації за серпень 2009 року в повному обсязі, тобто в сумі 2 842 611,00 грн., колегія суддів вважає правомірним формування позивачем податкового кредиту з ПДВ по господарській операції з придбання майнових прав та сум бюджетного відкодування.

Також судами попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначено, що оскільки об'єкт капітального будівництва на момент проведення перевірки не був завершений та введений в експлуатацію, то відповідно акти прийому-передачі між позивачем та ПАТ "Київський завод іграшок ім. Ватутіна" не підписувались, а тому безпідставним є твердження податкового органу про ненадання позивачем вказаних актів, як безпідставними є і твердження, що предмет договору купівлі-продажу майнових прав не належав на праві приватної власності продавцю (ПАТ "Київський завод іграшок ім. Ватутіна"), оскільки будівництво не було завершеним, а все майно перебувало у заставі АБ "Укрсоцбанк".

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст. 3 Закону).

Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.

Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ч. 2 ст. 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

В свою чергу заставодержатель, набуваючи заставне право на майно, не набуває тим самим права розпоряджатися цим майном, проте заставодавець згідно з ч. 2 ст. 586 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" має право відчужувати предмет застави, передавати його у користування іншій особі, або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03.09.2010 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2011 у справі № 2а-847/10/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Блажівська

А.О. Рибченко