Ухвала суду № 42783934, 03.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ К/800/59443/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Заїки М.М.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року за поданням Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про перерахунок пенсії,

встановила:

У червні 2014 року Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 01 грудня 2010 року, зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про перерахунок пенсії.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2014 року заяву про зміну способу і порядку виконання рішення задоволено. Змінено спосіб виконання рішення суду у справі, шляхом стягнення з УПФУ нарахованої ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» основної пенсії в розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 08 травня 2010 року, у розмірі 34 290,99 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2014 року скасовано та прийнято нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви.

ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просять ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України, для зміни чи скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Суворовського районного суду м. Херсона від 01 грудня 2010 року було зобов'язано УПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 15 вересня 2010 року у відповідності з вимогами ст.ст. 49-50, ч.4 ст.54, ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі шести мінімальних пенсій за віком основної пенсії та додаткової пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року змінено дату, з якої необхідно здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 - з 08 травня 2010 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року вказані рішення залишені без змін.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив з того, що є обставини, що роблять виконання рішення суду неможливим, оскільки боржником нараховане позивачу пенсію у розмірі 34 290,99 грн. за постановою суду, яка фактично не виконана в частині виплати вказаних коштів, у зв'язку з відсутністю фінансування.

Відмовляючи в задоволенні заяви про зміну способу виконання, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що викладені в заяві вимоги стосуються вчинення відповідних дій, які у випадку їх задоволення, можуть істотно змінити зміст резолютивної частини судового рішення, що у відповідності з діючим законодавством є недопустимим. А зазначені в заяві вимоги не можуть бути обставинами, що є підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Як і в цивільному судочинстві, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 263 Кодексу адміністративного судочинства України містить не тільки механізм процесуальної процедури розгляду питань зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а й підстави для розгляду цих питань. Оскільки ці підстави є матеріально-правовими, то їх слід розглядати у сукупності з положеннями ст.ст.105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають зміст способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві.

Згідно з частиною четвертою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити як вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, так і стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами частин першої, другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу є такі підстави: для розстрочення та відстрочення - обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання - обставини, які роблять виконання неможливим.

З матеріалів справи вбачається, що виконання постанови суду першої інстанції неможливе через відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.

Отже, виконання постанови суду фактично можливе, хоча й за певних умов, тому відсутні підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі №21-394а14.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання постанови Суворовського районного суду м. Херсона від 01 грудня 2010 року зміненої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2012 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року за поданням Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області про зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про перерахунок пенсії - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді А.Ф. Загородній

М.М. Заїка