Ухвала суду № 42783158, 11.02.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 р.

м.Одеса

Справа № 814/1256/14

Категорія: 8.3.1

Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

секретаря Жукової Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Кременчуцький лікеро-горілчаний завод» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

14.05.2014р. ПрАТ «Кременчуцький лікеро-горілчаний завод» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2014р. №0000962200.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, з 04.04.2014р. по 14.04.2014р. посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку філії «Південний регіон» ПрАТ «Кременчуцький лікеро-горілчаний завод» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.12.2012р. по 31.12.2013р., валютного та іншого законодавства за період з 05.12.2012р. по 31.12.2013р., за результатами якої був складений акт №1476/14-02-03-043/38468586 від 22.04.2014р. /а.с.6-39/

Перевіркою встановлено порушення п.138.1, п.138.2 ст.138, п.140.1.5 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік у розмірі 228916грн., оскільки підприємством у 2013р. до складу витрат включено суму страхування фінансових ризиків в розмірі 2000000грн., без врахування фактичного обсягу придбаних товарів у контрагентів-постачальників в сумі 795179,32грн., відхилення складає 1204820,68грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000962200 від 05.05.2014р., яким філії визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 228916грн. та штрафними санкціями на суму 57229грн. /а.с.5/

Перевіривши матеріали справи, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до п.п.47.1.1 п.47.1 ст.47 Податкового кодексу України – юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до цього Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Відповідальність за порушення податкового законодавства відокремленим підрозділом юридичної особи несе юридична особа, до складу якої він входить.

Пунктом 58.1 ст.58 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Отже, не зважаючи на те, що філія є платником податку на прибуток відповідач повинен був направити податкове повідомлення-рішення саме позивачу, оскільки п.58.1 ст.58 ПК України визначає загальний порядок надіслання (вручення) платнику податків податкового повідомлення-рішення, а п.п.47.1.1 п.47.1 ст.47 ПК України визначає порядок дій у випадку, коли таким платником податку є відокремлений підрозділ юридичної особи.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно із пп.140.1.6 п.140.1 ст.140 ПК України, при визначенні об’єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов’язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов’язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об’єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов’язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров’я або інших ризиків, пов’язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов’язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Виходячи з налізу вказаних норм суд першої інстанції вірно визначив, що чинне законодавство не зобов’язує платника податку включати до складу витрат суми страхування фінансових ризиків в залежності від обсягу фактичного придбання товарів від контрагентів-постачальників.

Витрати із страхування ризиків виникають в момент сплати страхових сум та включаються до складу витрат.

Відповідно до матеріалів справи позивач уклав з ПАТ «Страхова компанія «Золотий вік» генеральний договір про співпрацю в галузі страхування від 04.01.2013р.

В рамках зазначеної угоди позивачем в особі філії укладалися договори страхування фінансових ризиків, за умовами яких позивач в особі філії зобов’язаний був відшкодувати збитки постачальникам внаслідок невиконання (неналежного виконання) своїх зобов’язань зі сплати грошових коштів за товар по договорам укладеним з постачальниками товарів.

Позивач в особі філії на умовах укладених договорів страхування сплатив страховику – ПАТ «СК «Золотий вік» страхові внески.

Відповідно, філією було включено до складу витрат страхові внески на загальну суму 2000000грн., в т.ч. по постачальникам: ПП ”Бель” – 240000грн., ТОВ ”Землемер-проект” – 160000грн., ТОВ ”Прем’єр Дистрибьюшн Компані” – 300000грн., ПАТ ”Одесавинпром” – 240000грн., ПАТ «Галіція дистилері» – 260000грн., ТОВ ”Ирбис” – 800000грн.

Оскільки позивачем страхувалися події та ризики, які мали настати в майбутньому, то той факт, що ці події не настали та відповідно не настануть ризики, не зобов’язує платника податків коригувати (зменшувати) витрати.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області – залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2014 року – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: А.В. Крусян

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: О.І. Шляхтицький