Ухвала суду № 42783157, 18.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий у 1-й інстанції: Маруліна Л.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа: № 826/3010/13-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТК-Домтекс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Домтекс» ( далі - позивач ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ( далі - відповідач ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 р. № 0000332250/1767 та № 0000342250/1768.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 червня 2013 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 червня 2014 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити нову про відмову в задоволенні позову, так як, на думку апелянта, оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ТК-Домтекс» ( далі - ТОВ «ТК-Домтекс» ) є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ( далі - ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві ) як платник податку на додану вартість ( далі - ПДВ ).

Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт від 15.01.2013 р. № 000003/2250/34841196.

Згідно із зазначеним актом перевірки, під час її проведення податковим органом перевірялись правовідносини між позивачем і ТОВ «Вакко», ТОВ «Фірма П.С.В.», ТОВ «Атлантік-сіті», ТОВ «Аква Ресурс», ТОВ «Віннерком» та за результатами перевірки, зокрема, встановлено порушення ТОВ «ТК-Домтекс» пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198ПК України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток за три квартали 2012 року на загальну суму 2 774 641,00 грн. та до заниження ПДВ за жовтень 2011 року на суму 58 728,00 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 15.01.2013 р. № 000003/2250/34841196 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.02.2013 р. №0000332250/1767, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 4 161 961,50 грн., в тому числі, 2 774 641 грн. - за основним платежем та 1 387 320,50 грн. - за штрафними ( фінансовими ) санкціями ( штрафами ), та № 0000342250/1768, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 88 092,00 грн., у тому числі, 58 728,00 грн. - за основним платежем та 29 364,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ( штрафами ).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово-господарські операції, здійсненні між позивачем і ТОВ «Атлантік Сіті», ТОВ «Аква Ресурс», ТОВ «Вакко», ТОВ «Фірма П.С.В.», ТОВ «Віннерком» у період з 01.10.2011 р. по 30.09.2012 р., є реальними і повністю підтверджуються належною первинною документацією, а також з того, що на момент припинення ТОВ «Вакко», ТОВ «Фірма П.С.В.» ці суб'єкти господарювання були держателями векселів, виданих їм позивачем в рахунок оплати товарів за договорами купівлі-продажу, а ТОВ «Атлантік Сіті» і ТОВ «Аква Ресурс» не пред'являли до платежу векселя, якими позивач з ними розрахувався за товар за договорами купівлі-продажу, що вказує на відсутність правових підстав для обліку позивачем в його податковій звітності відповідної безповоротної фінансової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, підстави апеляційного перегляду, а також виниклі між сторонами правовідносини, у відповідності з нормами діючого законодавства, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - ПК України ), Уніфікованим законом про переказний та простий векселі, ратифікованим Верховною Радою України Законом України від 06.07.1999 р. № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року ( далі - Уніфікований закон ), Законами України «Про обіг векселів в Україні» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - Закон № 2374-ІІІ ), «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» ( далі - Закон № 996-XIV ), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 ( далі - Положення № 88 ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пп. 14.1.257 п. 14.1 ПК України передбачено, що безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

У п. 135.1 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків.

П. 198.1-198.3, 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Ч. 1 ст. 4 Закону № 2374-ІІІ передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

За змістом ч. 1 ст. 34 та ч. 1 ст. 70 Уніфікованого закону переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року віддати його складання.

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Згідно зі ст. 77 Уніфікованого закону, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів.

Згідно до ч. 1, 3 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа ( форми ), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції ( у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що для встановлення правомірності нарахування платником податків його податкових зобов'язань з податку на прибуток, ПДВ та формування податкового кредиту належить з'ясовувати реальність руху активів у процесі здійснення відповідних господарських операцій, що повинно підтверджуватись відповідною первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону №996-XIV та Положення № 88.

При цьому, слід враховувати, що оплата товару суб'єктом господарювання може здійснюватися не тільки шляхом сплати за нього певної суми грошей в готівковій або безготівковій формі, а й за допомогою цінних паперів, зокрема, векселів. Така сума рахується за особою-платником податків як сума заборгованості перед його контрагентами та може бути визнана безповоротною фінансовою допомогою виключно в разі непогашення векселя протягом трьох років з дня настання терміну платежу за ним. Лише у такому випадку сума заборгованості за векселем включається до складу його доходів за підсумками відповідного звітного періоду.

Крім того, безповоротна фінансова допомога у платника податку (боржника) може виникнути й у разі припинення господарського зобов'язання у зв'язку з неможливістю його виконання через ліквідацію суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням.

Водночас, слід враховувати, що у правовідносинах, що виникають з обігу простих векселів, ліквідація векселедержателя такого векселя та відсутність у нього правонаступників не завжди може бути підставою для припинення зобов'язань векселедавця.

Особливістю простого векселя є те, що боржником завжди є векселедавець. Векселетримач може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що товарність господарських операцій позивача з ТОВ «Вакко» за договором купівлі-продажу від 29.05.2009 р. № 405, з ТОВ «Фірма П.С.В.» за договором купівлі-продажу від 01.09.2010 р. № 0109101, з ТОВ «Атлантік-сіті» за договором від 25.03.2011 р. № 25/03/11 підтверджується накладними і податковими накладними.

Господарські операції між позивачем і ТОВ «Аква Ресурс» за договором купівлі-продажу від 26.03.2012 р. № 26/03/12.

Переміщення товарів здійснювалось на умовах «Інкотермс» - CIP, DDU, тобто до складу покупця - ТОВ «ТК-Домтекс».

Розрахунки між позивачем і вказаними контрагентами за придбаний товар ( текстильні вироби ) здійснювалися шляхом видання простих векселів, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі векселів, встановлено самим податковим органом в акті перевірки та не заперечується сторонами.

Реальність господарських операцій позивача і ТОВ «Віннерком» за договором купівлі-продажу текстильних виробів від 20.06.2011 р. № 20/06/11 підтверджується відповідною накладною і податковою накладною.

Переміщення товарів здійснювалось на умовах «Інкотермс» - CIP, тобто до складу покупця - ТОВ «ТК-Домтекс».

При цьому, колегія суддів відзначає, що всі вищевказані первинні документи складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, а характер договорів, укладених між позивачем і вказаними контрагентами, узгоджується з видами його господарської діяльності.

Більш того, в акті перевірки від 15.01.2013 р. № 000003/2250/34841196 відповідачем не поставлено під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначено про їх невідповідність вимогам законодавства.

Колегія суддів також звертає увагу й на те, що первинними документами, наявними в матеріалах справи ( накладними, довіреностями на отримання товарів), підтверджується подальший рух товару ( текстильних виробів ), придбаного позивачем у вказаних вище контрагентів, шляхом його реалізації суб'єктам господарювання ВАТ «Універмаг «Дитячий світ», ВАТ «Торгівельна фірма «Явір», ТОВ «Фасон ММ», ПП «Проспер», МП «МЛС», ТОВ «НЕП», ЛТД, ТОВ «Терра Центр», ПП. «Арт Дизайн», ФОП ОСОБА_3, ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Фоззі-Фуд», ФОП ОСОБА_5 та іншим.

Таким чином, оскільки витрати позивача за договорами, укладеними із зазначеними вище контрагентами, відображені у відповідних податкових накладних, складених на підставі правовідносин з цими суб'єктами господарювання, які на момент виникнення спірних правовідносин були зареєстровані як платники ПДВ, первинні документи виписані та зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства, а доказами, наявними в матеріалах справи, повністю підтверджується товарність господарських операцій за такими договорами, розрахунки між сторонами та господарська мета їх укладання, то колегія суддів вважає, що невизнання відповідачем реальності зазначених господарських операцій і показників податкової звітності, сформованих позивачем на підставі вказаних господарських операцій, є необґрунтованим та безпідставним.

Посилання апелянта на акт перевірки контрагента позивача - ТОВ «Віннерком», колегія суддів вважає безпідставними і такими, що суперечать приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Дослідження положень ст. 61 Конституції України надає підстави стверджувати, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. При цьому, законодавством не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншого суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема, у галузі податкових правовідносин.

Отже, у чинному законодавстві України виникнення у платника ПДВ права на формування податкового кредиту не ставиться в залежність від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом, а тому при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами недійсними ( у тому числі нікчемними ) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку, а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, яке відповідно до ст. 244-2 КАС України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Більш того, судова колегія звертає увагу на те, що у вказаному акті перевірки ТОВ «Віннерком» не встановлено факту порушення вимог податкового законодавства саме позивачем, а лише наведені посилання на ймовірну протиправність дій його контрагента, а отже такий акт на є належним доказом, у розмінні ст. 70 КАС України, який би підтверджував неправомірність обчислення ТОВ «ТК-Домтекс» своїх податкових зобов'язань.

Доводи апелянта щодо не збільшення позивачем у період, за який проводилась перевірка, валового доходу підприємства на суму безповоротної фінансової допомоги, яка утворилася внаслідок не включення суми заборгованості до складу інших доходів по неоплаченим векселям, наданим TOB «ТК-Домтекс» в рахунок оплати за товар його контрагентам ТОВ «Атлантік-сіті», TOB «Аква Ресурс», TOB «Вакко», TOB «Фірма П.С.В.», яка набула статусу безнадійної, оскільки TOB «Атлантік-сіті» та ТОВ «Аква Ресурс» визнані банкрутами, а ТОВ «Вакко» та TOB «Фірма П.С.В.» мають стан припинених, колегія суддів вважає не обґрунтованими і безпідставними, з огляду на наступне.

Так, строк пред'явлення платежу за векселями від 05.05.2010 р., виданими позивачем ТОВ «Вакко» - до 05.05.2011 р., виданими позивачем ТОВ «Фірма П.С.В.» - до 22.03.2012 р., виданими позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» - до 27.06.2013 р., виданим позивачем ТОВ «Аква Ресурс» - до 16.07.2013 р.

Враховуючи загальний строк позовної давності у три роки, встановлений ст. 257 ЦК України, пред'явлення вимоги платежу за векселями, виданими позивачем ТОВ «Вакко», закінчується 05.05.2014 р., виданими позивачем ТОВ «Фірма П.С.В.» - 22.03.2015 р., виданими позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» - 27.06.2016 р., виданим позивачем ТОВ «Аква Ресурс» - 16.07.2016 р.

Разом з тим, векселі, видані позивачем ТОВ «Атлантік-сіті» та ТОВ «Аква Ресурс» були погашені у серпні 2012 року, січні та травні 2013 року, тобто навіть до настання строку платежу за ними, що підтверджується актами пред'явлення векселя до платежу, актами прийому-передачі оплачених векселів та виписками з банківського рахунку позивача.

Щодо векселів виданих позивачем ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.», то, як було правильно встановлено судом першої інстанції, у матеріалах справи відсутні будь-які докази пред'явлення їх до платежу та, відповідно, погашення позивачем зазначених векселів.

Однак, відповідно до витягів з ЄДРПОУ, ТОВ «Фірма П.С.В.» і ТОВ «Вакко» припинені у 2012 році на підставі судових рішень про визнання юридичної особи банкрутом, про що внесено до реєстру відповідні записи. При цьому, у судових рішеннях про визнання вказаних юридичних осіб банкрутами та їх ліквідацію не зазначено про наявність в них будь-яких товарно-матеріальних цінностей та інших активів, що належать банкрутам на праві власності чи повного господарського відання, а отже на момент припинення ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.» ці товариства не були векселедержателями виданих їм ТОВ «ТК-Домтекс» векселів. Тому, вважати, що з моментом припинення ТОВ «Вакко» та ТОВ «Фірма П.С.В.» у позивача виникла безповоротна фінансова допомога у зв'язку з непогашенням виданих ним векселів, відсутні жодні правові підстави.

Жодних інших доводів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції апелянтом зазначено не було, як і не було надано будь-яких належних і допустимих, у розумінні ст. 70 КАС України, доказів, підтверджуючих правомірність прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому, судова колегія вважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, діючи в порушення вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів їх правомірності та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.02.2013 р. № 0000332250/1767 та № 0000342250/1768 та приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, з дотриманням вимог ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст рішення виготовлено 19.02.2015 р.

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.