Ухвала суду № 42778679, 16.02.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

______________

У Х В А Л А

Іменем України

16 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді Остапука В.І.,

суддів - Гладкого С.В., Шпинти М.Д.,

при секретарі - Міщук Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12013190200001388 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.263, ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.п.1, 7 ч.2 ст.115, п.п.7, 13 ч.2 ст.115 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця та жителя АДРЕСА_2, громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.263, ч.4 ст.296 КК України,

з участю прокурора - Станкевича О.К.,

представника потерпілого

ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

їх захисників - адвокатів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурором в кримінальному провадженні Станкевичем О.К., обвинуваченим ОСОБА_1 та в його інтересах захисником ОСОБА_5 подано апеляційні скарги на вирок Сарненського районного суду Рівненської

_____________

Справа № 572/1031/14-к Головуючий у І інстанції Власик Н.М.

Провадження №11кп/787/8/2015

Категорія: ч.2 ст.263, ч.4 ст.296, ч.2 ст.115 КК України Доповідач: Остапук В.І.

області від 16 жовтня 2014 року.

Даним вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.263, ч.4 ст.296, ч.2 ст.15 п.п.1, 7 ч.2 ст.115, п.п.7, 13 ч.2 ст.115 КК України та призначено покарання: за ч.2 ст.263 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК України - у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, за ч.2 ст.15 п.п.1, 7 ч. 2 ст.115 КК України - у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі, за п.п.7, 13 ч.2 ст.115 КК України - у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі, на підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, призначено остаточне покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі; ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.263, ч.4 ст.296 КК України та призначено покарання: за ч.2 ст.263 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК України - у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, на підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено остаточне покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі та звільнено останнього на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

До вступу вироку в законну силу обвинуваченому ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Задоволено цивільні позови прокурора, стягнуто з ОСОБА_1 витрати на лікування потерпілих, а саме: в користь бюджету Сарненського району Рівненської області - 2 208,30 гривень, в користь бюджету Волинської області - 3 547,64 гривень, в користь бюджету Маневицького району Волинської області - 4 439,16 гривень.

Цивільні позови потерпілих задоволено повністю та постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2: в користь ОСОБА_8 3 945 гривень майнової шкоди та 200 000 гривень моральної шкоди, в користь ОСОБА_9 70 000 гривень моральної шкоди та в користь ОСОБА_3 1 234,81 гривень майнової шкоди та 50 000 гривень моральної шкоди.

Вироком вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат в кримінальному провадженні.

Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_2 18 жовтня 2013 року, близько 10 год., перебуваючи біля в'їзду в с. Довге Сарненського району Рівненської області знайшов ніж, який являється холодною зброєю, виготовлений саморобним способом з використанням промислового обладнання по типу мисливських ножів загального призначення, що є різновидом коротко клинкової холодної зброї колюче-ріжучої дії, та переслідуючи мету незаконного носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, переніс його до свого гаража, що по АДРЕСА_2, і цього ж дня близько 19 год. 30 хв., взяв вказаний ніж зі свого гаража та умисно переніс до автомобіля марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1, де віддав ОСОБА_1, який переслідуючи мету незаконного носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу, поклав ніж між передніми сидіннями автомобіля. Крім того, ОСОБА_2, взяв із гаража та приніс в автомобіль, де передав ОСОБА_1, біту, яку останній поклав на підлогу автомобіля. А обвинувачений ОСОБА_1, умисно, без передбаченого законом дозволу, утримуючи при собі вказаний ніж, перемістив його шляхом транспортування від будинку АДРЕСА_2 до кафе «Міраж» в м. Сарни, а згодом до кафе «Засада», що на 314-му кілометрі автодороги Київ-Ковель-Ягодин в с. Іванівка Сарненського району Рівненської області, а в подальшому від зазначеного кафе на відстань приблизно 1,5 км в напрямку м. Сарни, де викинув вказаний ніж на обочину правої сторони дороги.

Цього ж дня, в період часу з 22 год. до 22 год. 40 хв. ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння біля кафе «Засада», що на 314-му кілометрі автодороги Київ-Ковель-Ягодин в с. Іванівка Сарненського району Рівненської області, грубо порушуючи громадський порядок, що виразилося в демонстрації зневаги до загальноприйнятих норм моралі, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчинили хуліганські дії. А саме ОСОБА_2, побачивши, що ОСОБА_3 під час конфлікту з ОСОБА_1 біля входу в кафе «Засада» вдарив останнього в обличчя, умисно наніс ОСОБА_3 один удар скляною пляшкою по голові, а ОСОБА_1 не менше двох ударів кулаком по голові останнього. Крім того, ОСОБА_1, демонструючи натовпу заздалегідь заготовлену спільно з ОСОБА_2 біту, розмахуючи нею в сторону декількох осіб, які перебували біля входу в кафе, створюючи цим реальну загрозу для життя та здоров'я останніх, умисно наніс не менше двох ударів бітою по спині та не менше п'яти ударів кулаками в живіт ОСОБА_3, після чого ОСОБА_1, не припиняючи хуліганських дій, умисно наніс удар кулакам в верхню губу ОСОБА_10, завдавши йому легке тілесне ушкодження у вигляді садна верхньої губи з садном слизової оболонки верхньої губи, а також наніс удар бітою по голові ОСОБА_11, чим спричинив останньому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я у вигляді забійної рани тім'яної ділянки з крововиливами в м'які тканини голови з боку внутрішньої поверхні.

Крім цього, ОСОБА_1, розмахуючи ножем в сторону декількох осіб, маючи на меті заподіяння смерті двох осіб з хуліганських мотивів, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил та норм поведінки, самоствердитися за рахунок приниження інших осіб та протиставити себе суспільству, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття та нормами моралі, виражаючи явну неповагу до суспільства, наніс потерпілому ОСОБА_3 два удари ножем в лівий бік та ліву частину спини, внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани поперекової ділянки зліва по задньопаховинній лінії, що відноситься до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, колото-різаної рани в ділянці поперекового відділу хребта із ушкодженням міжреберної артерії, яке ускладнилось внутрішньо плевральною кровотечею із субтотальним лівобічним гемотораксом, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Також ОСОБА_1 наніс ОСОБА_9 тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани по середньо-аксилярній (паховій) лінії справа в ділянці міжребер'я та колото-різаної ділянки крила клубової кістки справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я, а також колото-різаної рани грудної клітки зліва по передньо-ключичній лінії в ділянці 6 міжребер'я з ушкодженням жирової підвіски перикарду та лівого шлуночка серця та субтотального гемотораксу зліва, колото-різаної рани по передньо-аксилярній лінії справа в ділянці 10 міжребер'я з ушкодженням діафрагмальної поверхні лівої долі печінки, яке супроводжувалось гострою внутрішньочеревною кровотечею, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Він же, 18 жовтня 2013 року,близько 22 год. 20 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння біля кафе «Засада», з метою протиправного заподіяння смерті іншій людині з хуліганських мотивів, умисно наніс ножем один удар в лівий бік ОСОБА_11, чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді колото-різаної рани передньо-бокової поверхні грудної клітки зліва з ушкодженням сьомого ребра, тканини лівої легені та легеневих судин, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що призвело до гострої масивної внутрішньо плевральної кровотечі та обумовило калабування легені, розвиток плевропульмонального шоку, зупинку серцевої діяльності та дихання, а також припинення функцій центральної нервової системи, внаслідок чого настала смерть останнього.

В поданій апеляційній скарзі прокурор в кримінальному провадженні Станкевич О.К., не оспорюючи правильності кваліфікації дій обвинувачених та відповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, вважає вирок суду незаконним в зв'язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_2 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого та неправильним застосуванням щодо нього закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що судом безпідставно застосовано до ОСОБА_2 ст. 75 КК України, зокрема не враховано, що останній вчинив середньої тяжкості та тяжкий злочини, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, саме він взяв ножа, з допомогою якого ОСОБА_1 вчинив злочини. Крім того, вказує, що суд неправомірно відніс до обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_2, інвалідність його батьків, оскільки вказане не має жодного відношення до вчинених злочинів. Просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_2 покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання за ч.2 ст.263 КК України - у виді 3 років позбавлення волі, за ч.4 ст.296 КК України - у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_5 в його інтересах, в поданих апеляційних скаргах, вважають, що суд першої інстанції невірно кваліфікував дії ОСОБА_1, висновки суду містять істотні суперечності та не відповідають дослідженим доказам, що призвело до неправильного засудження ОСОБА_1 Вказують, що судом не враховано, що ОСОБА_1 вини в інкримінованих злочинах не визнавав, ініціатором хуліганських дій був потерпілий ОСОБА_3, а ОСОБА_1 наніс удари ОСОБА_3, хаотично розмахуючи ножем, оскільки діяв з метою самозахисту, так як потерпілих було четверо і в руках вони тримали бити. Зазначають, що судом не надано правової оцінки неправдивим показанням потерпілих щодо часу, механізму та обставин отримання тілесних ушкоджень, крім того, вина ОСОБА_1 по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9, окрім показів самого потерпілого, нічим не стверджується, а по епізоду заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 свідки взагалі відсутні, а тому це лише припущення суду. Просять вирок суду в частині засудження ОСОБА_1 скасувати, а кримінальне провадження щодо нього закрити за відсутністю в його діях складу інкримінованих злочинів.

Не погоджуючись з апеляційної скаргою прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_6 подав заперечення, в яких вказує, що апеляційна скарга прокурора є необґрунтованою, а вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_2 є справедливим та постановленим згідно вимог чинного законодавства. Покликається на те, що суд правомірно, у відповідності до ч.2 ст.66 КК України, визнав інвалідність батьків ОСОБА_2 обставиною, що пом'якшує покарання, вказує, що як вбачається з вироку судом при призначенні покарання ОСОБА_2 також враховано і обставиною, що обтяжує покарання, перебування його в стані алкогольного сп'яніння.

При апеляційному розгляді кримінального провадження прокурор підтримав подану апеляційну скаргу, заперечивши при цьому апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5

Обвинувачений ОСОБА_1 та захисник ОСОБА_5 підтримали свої апеляційні скарги з підстав у них викладених.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_6 заперечили апеляційну скаргу прокурора, вважають її безпідставною.

Представник потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив апеляційні скарги ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5 та просив залишити вирок суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_5 на підтримання їх апеляційних скарг, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника ОСОБА_6 щодо відхилення апеляційної скарги прокурора, думку інших учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.

А згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1:

у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненому групою осіб, із застосуванням предмета спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень; у незаконному носінні та зберіганні холодної зброї без передбаченого законом дозволу за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими судом першої інстанції доказами.

Факт незаконного носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу та вчинення хуліганства групою осіб, із застосуванням холодної зброї та предмету заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень 18 жовтня 2013 року біля кафе "Засада", не заперечується і самим обвинуваченим ОСОБА_2, який вину в скоєнні цих злочинів (ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України) визнав повністю.

Визнавальні показання ОСОБА_2 узгоджуються із показаннями ОСОБА_1 щодо носіння холодної зброї, її використання і не заперечення ОСОБА_1, що саме він двічі вдарив ножем в бік потерпілого ОСОБА_3 Крім того, і ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не заперечували використання під час бійки біти. Однак, ОСОБА_1 в судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанції чомусь своєї вини не визнає.

Суд обґрунтовано визнав достовірними показання потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, надав належну оцінку дослідженим доказам: показанням свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, висновку судової експертизи холодної зброї № 2-42 від 25.02.2014 року, протоколу слідчого експерименту від 19.10.2013 року за участю свідка ОСОБА_20, а також довідкам, виданих Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області про відсутність дозволів на право придбання, зберігання, носіння холодної зброї обвинуваченими, які підтверджують встановлені судом обставини в цій частині обвинувачення.

Будь - яких доказів, які б давали підстави для обмовлення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з боку вказаних свідків, не здобуто ні під час досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, ні при його розгляді судом першої інстанції.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 потерпілим були завдані тілесні ушкодження різного ступеня, що вбачається з судово-медичних експертиз. Крім того, з протоколу огляду місця події від 19.10.2013 року вбачається, що біля входу в кафе "Засада" поруч з холодильником були виявлені та вилучені уламки скла зеленого кольору від пляшки з-під пива, а також виявлені місця скупчення плям бурого кольору, зовні схожі на кров.

Як було встановлено судом першої інстанції, дії обвинувачених, були обумовлені низькими спонуканнями, що характерно саме для вчинення діяння з хуліганських мотивів. Оскільки, після тимчасового припинення конфлікту між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 з одного боку та обвинуваченими - з іншого, останні мали реальну можливість уникнути продовження конфлікту та залишити місце події. Однак, ОСОБА_1 з метою показати грубу силу та перевагу над іншими потерпілими, використовуючи ніж, який заздалегідь приготував обвинувачений ОСОБА_2, продовжив протиправну поведінку, хаотично розмахуючи ножем в сторону декількох осіб та наносячи їм удари, а саме не менше двох ударів по тілу ОСОБА_3, і не менше чотирьох ударів по тілу ОСОБА_9 та один удар ОСОБА_11

Висновки суду про вчинення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочинних дій (незаконне носіння холодної зброї, вчинення хуліганських дій групою осіб із застосуванням холодної зброї та заздалегідь заготовленого предмета для нанесення тілесних ушкоджень) є переконливими, грунтуються на достатніх, достовірних та допустимих доказах, які правильно покладено судом в обґрунтування вироку з викладенням у ньому переконливих мотивів щодо взяття до уваги одних доказів і відхилення інших, і сумніву у колегії суддів не викликають.

А тому дії обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в цій частині, вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 263 КК України та ч. 4 ст. 296 КК України.

Разом з тим, за результатами перевірки доказів кримінального провадження під час його апеляційного розгляду колегією суддів встановлена помилковість висновку суду щодо кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України та невідповідність фактичних обставин справи викладеним в судовому рішенні суду першої інстанції.

Зокрема, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 1, 7, ч. 2 ст. 115 КК України суд першої інстанції виходив з того, що обвинувачений, з метою вбивства наніс потерпілим удари ножем в життєво важливі органи, однак злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Разом із тим, суд не здобув доказів, які б давали підстави стверджувати, що ОСОБА_1 мав прямий умисел на вбивство потерпілих. Таких даних у вироку та матеріалах кримінального провадження немає.

Приймаючи рішення про спрямованість умислу винуватої особи, суд повинен був виходити із сукупності всіх обставин вчиненого злочину та враховувати не тільки засоби, за допомогою яких було нанесено тілесні ушкодження, а й взаємостосунки винуватого з потерпілим, які передували злочину, характер дій винуватого під час злочину і після цього, причини припинення злочинних діянь.

Сам ОСОБА_1 під час досудового слідства і в судовому засіданні підтвердив факт заподіяння ножових поранень потерпілому ОСОБА_3, але незмінно вказував на те, що наміру вбивати не було, оскільки оборонявся від протиправної його поведінки, а саме ОСОБА_3 намагався вдарити ОСОБА_1 битою, на що останній кілька разів махнув перед собою ножем в сторону нападника, спричинивши при цьому потерпілому ОСОБА_3 тілесні ушкодження (т. 1 а.к.п. 207-210).

Показання ОСОБА_1 про обставини нанесення потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень об'єктивно узгоджуються з даними судово-медичної експертизи № 282 від 30 жовтня 2013 року, згідно якої у ОСОБА_3 виявлені колото-різані рани поперекової ділянки зліва по задньопаховинній лінії, що відноситься до легких тілесних ушкоджень; колото-різані рани в ділянці поперекового відділу хребта із ушкодженням міжреберної артерії, яке ускладнилось внутрішньо-плевральною кровотечею із субтотальним лівобічним гемотораксом, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_1 категорично заперечує про нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 Вказує, що окрім ОСОБА_3 він нікого не бив, і не бачив хто міг би вдарити, оскільки бійка носила масовий характер. Однак, його вина підтверджується дослідженими доказами в судовому засіданні в суді першої інстанції, а його показання спростовуються матеріалами кримінального провадження.

А саме, як вбачається із показань самого потерпілого ОСОБА_9, він вийшовши з кафе і побачив побитого ОСОБА_3 та кинувся на ОСОБА_1, який наніс йому удар ножем в грудну клітку, від чого він втратив свідомість, що підтверджується показами свідка ОСОБА_22, яка бачила, як ОСОБА_1 наносив удари рукою зверху - вниз чоловікові, який впав і лежав біля машини. Суд прийшов до вірного висновку, що тим чоловіком був саме потерпілий ОСОБА_9, якого в подальшому перенесли до мікроавтобуса, на якому приїхали потерпілі до кафе.

Свідки ОСОБА_21 та ОСОБА_17 також підтвердили в судовому засіданні, що бачили як ОСОБА_1 наносив лежачому на землі чоловіку удари рукою зверху-вниз, який лежав на землі позаду автомобіля, припавши при цьому на коліно.

Також вина ОСОБА_1 у нанесенні тілесних ушкоджень ОСОБА_9 підтверджується протоколом огляду місця події від 19.10.2013 року ( т. 1 а.к.п. 71-90), висновком експерта № 283 від 20.10.2013 року, згідно якого у ОСОБА_9 виявлені тілесні ушкодження, як легкі, так і тяжкі - небезпечні для життя в момент заподіяння. Вказані ушкодження виникли внаслідок не менше чотирьох травматичних дій будь-яким колюче - ріжучим предметом (типу леза ножа).

Показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків згаданої події про обставини нанесення потерпілому тілесних ушкоджень об'єктивно узгоджуються з даними медико-криміналістичної експертизи від 31.01.2014 року, згідно з якими на предметах одягу потерпілого ОСОБА_9 виявлено пошкодження, у властивостях яких відобразилися ознаки ріжучої та колючо-ріжучої дій гострого предмета з властивостями леза і спинки, що притаманно клинку ножа.

Таким чином, суд з достатньою повнотою встановивши фактичні обставини справи, дав неправильну юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_1 за ч. 2 ст.15, п. 1, 7, ч. 2 ст. 115 КК України.

Відповідно до положень ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Так, відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи», для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), необхідно встановити суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її наслідків характеризується необережністю.

Таким чином, визнаючи ОСОБА_1 винним у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб з хуліганських мотивів, як видно з мотивувальної частини вироку, суд виходив із кількості і локалізації виявлених у потерпілих тілесних ушкоджень.

Разом з тим, сама по собі кількість спричинених ударів та виявлені на тілі тілесні ушкодження не свідчать про наявність у нього умислу на вбивство ОСОБА_23 та ОСОБА_9

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3 відбувся конфлікт, хоча раніше вони знайомими не були. Крім того, сам потерпілий ОСОБА_3 першим вдарив ОСОБА_1 головою в ніс, а ОСОБА_9, який хотів захистити ОСОБА_3 від ОСОБА_1 накинувся на нього, проте отримав удар в серце ножем, після чого втратив свідомість.

Крім того, із свідчень свідків ОСОБА_24, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_14 та інших вбачається, що з самого початку конфлікту між ОСОБА_3, ОСОБА_9 та обвинуваченими, як у останніх так і потерпілих були палиці та бити, якими обидві сторони наносили тілесні ушкодження один одному, а також свідкам.

Як убачається з наведених вище показань, ще на початку досудового слідства ОСОБА_1 заявляв, що він не бажав настання смерті ОСОБА_3, а наніс ножові поранення у зв'язку з тим, що боявся, щоб його не побили, при цьому розмахуючи ножем.

Отже, сукупність наведених доказів свідчить про те, що при нанесенні ножових поранень потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_9, ОСОБА_1 не передбачав настання їхньої смерті. Тому його дії мали бути кваліфіковані за наслідками, які настали.

Відповідно до вимог ст. 15 КК України та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи» від 07 лютого 2003 року №2 закінчений замах на умисне вбивство особи може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли винна особа усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 при завданні ударів ножем в життєво-важливі органи усвідомлював, що може спричинити тяжкі тілесні ушкодження, але не мав умислу на вбивство потерпілих, поскільки наслідків своїх дій він не передбачав, тобто його ставлення до цих наслідків характеризується необережністю, а тому його дії необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України.

Крім того, ОСОБА_1 засуджений за вчинення умисного вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, з хуліганських мотивів і особою, яка раніше вчинила умисне вбивство при встановлених судом першої інстанції обставинах. Однак, колегія суддів перекваліфікувавши дії ОСОБА_1 по відношенню до потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_9 щодо замаху на їх вбивство, вважає, що з кваліфікації за ч. 2 ст. 115 КК України щодо вбивства ОСОБА_11 слід виключити п. 13.

Всупереч твердженням в апеляційних скаргах ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_5 щодо непричетності ОСОБА_1 до вбивства потерпілого ОСОБА_11, вина обвинуваченого ОСОБА_1 підтверджується здобутими на досудовому слідстві та дослідженими в суді першої інстанції доказами, а саме: показаннями потерпілих та свідків які бачили як ОСОБА_1 розмахував ножем, перед потерпілими, серед яких був і ОСОБА_11 Крім того, свідок ОСОБА_19 вказала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наносили удари ногами по тілу лежачого на землі чоловіка, яким, як встановлено судом був ОСОБА_11, після нанесення останньому ОСОБА_1 ножового поранення.

З показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 вбачається, що вони бачили ніж у ОСОБА_1 та казали йому, щоб він "положив ножа на місце", на що останній вилаявся нецензурними словами та пішов до ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що ніж, який знаходився в салоні автомобіля, був взятий саме ОСОБА_1 та перебував у нього до того часу, коли обвинувачений разом з ОСОБА_2, свідками ОСОБА_20 та ОСОБА_21 поїхали з місця події, що підтверджують самі свідки.

Згідно лікарського свідоцтва № 211 від 19.10.2013 року ОСОБА_11 помер 18 жовтня 2013 року внаслідок масивної крововтрати, гострої масивної внутрішньо-грудної кровотечі від проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва з ушкодженням легені та легеневих судин ( т. 1 а.к.п. 157).

Проведеною 31.01.2014 року судово-медичною, медико-криміналістичною експертизою № 06-мк встановлено, що на шкіряному клапті з ділянки грудної клітини від трупу ОСОБА_11 виявлена колото-різана рана, що спричинена внаслідок однієї травматичної дії плоским, колюче-ріжучим, травмуючим знаряддям на зразок клинка ножа.

Крім того, з показань свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_21, які були присутні в автомобілі з обвинуваченим ОСОБА_1, вже після бійки, бачили в останнього в руках ножа, який як і руки ОСОБА_1 були в крові, при цьому ОСОБА_1 говорив, що вдарив ножем пару чоловік, а потім він ножа викинув за с. Янівка через вікно автомобіля.

З показань свідка ОСОБА_17 також стверджується факт нанесення ОСОБА_1 удару рукою лежачому на землі потерпілому ОСОБА_11, якого потім вели під руки до мікроавтобуса.

Виходячи з вищенаведених доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що злочинні дії ОСОБА_1 відносно ОСОБА_11 знаходяться в прямому причинному зв'язку з фактом настання смерті останнього та повинні кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України, як умисне вбивство з хуліганських мотивів.

При призначенні ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу ОСОБА_1, який характеризується виключно негативно, як особа, яка схильна до вчинення правопорушень, зловживає алкогольними напоями, протягом 2012 року неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, думку представника потерпілого, обтяжуючу обставину покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, і вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, яке, на думку колегії суддів, є необхідним для виправлення ОСОБА_1 та попередження скоєння ним нових злочинів.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд, як видно з вироку, дотримався положень ст. 65 КК України щодо врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також роз'яснень що містяться в п. 2-3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року (з послідуючими змінами) "Про практику призначення судами кримінального покарання", згідно яких, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення: форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і тяжкість наслідків, що настали, тощо) і призначати менш суворе покарання особам, які щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину і відшкодували завдані збитки.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 судом першої інстанції призначено покарання, яке відповідає вимогам закону, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, і не вбачає підстав для погіршення становища ОСОБА_2, про що клопоче прокурор при апеляційному розгляді.

Доводи захисника-адвоката та обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що висновки суду щодо доведеності його вини у вчиненні всіх кримінальних правопорушень, не підтверджуються доказами, а його дії слід кваліфікувати як такі, що були в межах необхідної оборони, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження та дослідженими в судових засіданнях доказами.

Відповідно до ст. 36 КК України необхідна оборона - це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановки захисту.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави, а такою підставою є лише вчинення особою суспільно небезпечного посягання.

Колегія суддів вважає, що в ОСОБА_1 не було ніяких підстав для необхідної оборони, оскільки зі сторони потерпілих (ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_11.) не було суспільно небезпечних посягань. Так само не породжує права на необхідну оборону і провокація суспільно небезпечного посягання, тобто дії особи ( ОСОБА_1.), якими вона умисно викликає з боку інших осіб суспільно небезпечне посягання з метою заподіяння їм шкоди начебто в стані необхідної оборони. Будь-яких реальних дій які б загрожували життю та здоров'ю ОСОБА_1 ніхто з потерпілих не вчиняв. І навпаки, і зі сторони потерпілих, і зі сторони свідків до ОСОБА_1 була лише одна вимога, щоб він "положив ножа на місце", "для чого тобі ніж". За таких обставин, суд вважає, що саме дії ОСОБА_1 були суспільно небезпечними, і тому не могли створити для нього стану необхідної оборони.

Тобто, в діях ОСОБА_1 відсутні і перевищення меж необхідної оборони, оскільки він не перебував в стані необхідної оборони.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно вирішено і цивільні позови потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_9 та прокурора про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки при визначенні сум морального відшкодування, суд виходив із характеру та обсягу душевних і психічних страждань, яких зазнали позивачі, ступеня вини обвинувачених та їх майнового стану, так і з засад розумності, виваженості та справедливості.

Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути кримінальне провадження та постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи викладене, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 408 КПК України, підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Сарненського районного суду від 16 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити.

Дії ОСОБА_1 перекваліфікувати з ч. 2 ст. 15, п.п. 1,7 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.

Виключити з вироку вказівку щодо засудження ОСОБА_1 за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 263, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України і покарати:

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, призначити ОСОБА_1 остаточне покарання - 13 (тринадцять) років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишити попередній - тримання під вартою.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк, з дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

______ _____ ____

Остапук В.І. Гладкий С.В. Шпинта М.Д.