Ухвала суду № 42762920, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Київ К/9991/25860/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012

у справі № 2а-15632/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена невиїзна документальна позапланова перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима терм» з питання правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Трейд груп сервіс» за березень 2011 року; за результатами якої складено акт від 12.09.2011 року №9906/23-11/32977678.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 198.2, пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198, пп. 201.1, пп. 201.4, пп. 201.6, пп. 201.10 ст. 210 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акту фіскальним органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0003892311/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3797,00 грн.

Приймаюче спірне рішення податковий орган виходив з урахуванням акту зустрічної перевірки контрагента позивача, якою встановлено нікчемність правочинів, укладених ним з постачальниками та покупцями (в тому числі по ланцюгам постачання), а також здійснення ним діяльності, спрямованої на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Також, відповідач вказував на те, що Приватне підприємство «Трейд груп сервіс» має низький відсоток податкового навантаження, недостатню кількість трудових та виробничих ресурсів, основних фондів тощо.

гідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів послуг та товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Також, судами встановлено, що на момент виписки на адресу позивача податкових накладних його контрагенти знаходились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та були зареєстровані як платники податку на додану вартість, про що мали відповідні Свідоцтва.

На підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи належним чином складені первинні та платіжні документи.

При цьому колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили твердження контролюючого органу про нікчемність спірних договорів з підстав, встановлених актами зустрічних перевірок контрагентів позивача, оскільки, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем в охоплений перевіркою період правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 у справі № 2а-15632/11/2670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 у справі № 2а-15632/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко