Ухвала суду № 42762899, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Київ К/9991/44989/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012

у справі № 2а-16955/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський регіональний центр інвестицій»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський регіональний центр інвестицій» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірку позивача з питань відносин з платниками податків ТОВ «Сатур-СЮ» та ТОВ «Самай-10» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 рік за результатами якої акт від 12.09.2011 року №9906/23-11/32977678.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200, п. 201.1, п. 201.4 ст.201 Податкового Кодексу України.

На підставі зазначеного акту фіскальним органом податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011 року № 0005942305, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальній сумі 155205,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Сатур-СЮ» укладені договори на виконання підрядних робіт.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Аналізуючи відповідність сформованого позивачем податкового кредиту в оспорюваній сумі наведеним критеріям, суди на підставі поданих Товариством первинних документів, складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, дослідили динаміку правовідносин та рух активів на шляху від постачальника до покупця по кожному контрагенту.

Зокрема, суди встановили, що за договорами, укладеними з товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Сатур-СЮ», позивачем були замовлені послуги, які опосередковані складенням актів приймання-передачі послуг, податковими накладними; оплата послуг була здійснена у безготівковому порядку за платіжними дорученнями..

Наведені докази були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що підтверджують факт дотримання позивачем вищевикладених правил формування податкового кредиту.

Податковий орган у свою чергу, заперечує проти реального характеру зазначених операцій та проти достовірності відомостей, що містяться у поданих позивачем первинних документах, без належного мотивування причин цього.

Стосовно операцій позивача з ТОВ «Самай-10» колегія суддів зазначає наступне. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і ТОВ «Самай-10» 01.01.2011 укладено договір № 01/01/11 на виконання підрядних робіт. На підставі договору № № 01/01/11 від 01.01.2011 року про надання послуг ТОВ «Самай-10» на адресу позивача були виписані податкові накладні, факт виконання послуг, передбачених договором, підтверджується підписаним сторонами актами здачі-прийняття робіт.

Дослідивши подані позивачем докази правомірності формування показників податкового обліку з податку на додану вартість (а саме, первинні документи податкової звітності), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ними підтверджено факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей та надання послуг.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач ані в акті перевірки, ні в поданих запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять надані позивачем первинні бухгалтерські документи та не вказував на їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарських операцій контрагент позивача ТОВ «Самай-10» був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача, що укладені між позивачем та контрагентами правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів ст. 228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених ч.ч.1-3, ч. 5, ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем в охоплений перевіркою період правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правомірно визначили необґрунтованість висновків відповідача, викладені в акті перевірки від 12.09.2011 року №9906/23-11/32977678 про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та скасували податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011р. № 0005942305.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 у справі № 2а-16955/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2012 у справі № 2а-16955/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко