Постанова № 42762878, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2015 р. м. Київ К/800/59101/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрем" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014

у справі № 826/8420/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрем"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного

управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрем" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень: від 04.03.2014 року № 0000812201 від 04.03.2014; № 0000822201 від 04.03.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ „Стіл Хоукс" за період з 01.08.2011 по 31.08.2011, з ТОВ „Алана Люкс Груп" за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, з 01.02.2012 по 29.02.2012 та складено акт № 242/26-53-22-01-21-35822258 від 13.02.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000812201 від 04.03.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 85354 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 42677 грн.; № 0000822201 від 04.03.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 97 165,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 207,00 грн.;

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток в загальній сумі 97165 грн.; п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в загальній сумі 85354 грн.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став факт виявлених відповідачем порушень податкового законодавства з боку позивача при взаємовідносинах з ТОВ „Стіл Хоукс" та ТОВ „Алана Люкс Груп".

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема: документи, що підтверджують факт отримання послуг від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Доводи податкового органу про те, що первинні документи оформлені належним чином, але підписані невідомою особою, колегією суддів не можуть бути прийняті, оскільки вони не підтверджуються належними доказами.

Так, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини).

В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Укладені між позивачем та ТОВ „Стіл Хоукс" та ТОВ „Алана Люкс Груп" договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він як суб'єкт владних повноважень має довести правомірність свого рішення.

Також, пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

У взаємозв'язку з наведеним, виходячи з наведених вище положень законодавства, при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку.

Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи повністю підтверджують реальність господарських операцій.

При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів та наявність первинних документів, оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до приписів ч.4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок, не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

За результатом розгляду справи було встановлено, що на підтвердження реальності фінансово-господарських правовідносин з придбання у ТОВ „Стіл Хоукс" та ТОВ „Алана Люкс Груп" товару позивачем надані акти прийому-передачі продукції, податкові накладні, товарно-транспортні накладні та виписки з банківського рахунку.

Наведені документи колегією суддів Вищого адміністративного суду розцінюються, як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій з поставки.

Відповідно до вироку від 08.04.2013 року у кримінальній справі №1-567/12 (пр. №1-59/13), який набрав законної сили 24.10.2013, за обвинуваченням ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, зі змісту якого вбачається, що за результатами досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_4 двічі придбавав підприємства при відсутності дійсного наміру (умислу) здійснювати підприємницьку діяльність, маючи мету прикриття незаконної діяльності, про що свідчить те, що підсудний в обох випадках жодної господарської діяльності, окрім перереєстрації підприємства, не проводив та, отримавши перереєстровані установчі документи та печатки, одразу передав їх невстановленій досудовим слідством особі за грошову винагороду.

ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України, і призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 51000 грн.

Разом з тим, вказаним вироком не встановлено факту фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ „Стіл Хоукс", ТОВ „Алана Люкс Груп".

Відповідно до зазначеного, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що доводи податкового органу, якими відповідач обґрунтовує свою правову позицію по справі, не спростовують фактичного виконання зазначених операцій. За правилами ч. 1 ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрем" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі № 826/8420/13-а задовольнити, постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрем" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 у справі № 826/8420/13-а скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0000812201 від 04.03.2014; № 0000822201 від 04.03.2014.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрем" судові витрати у розмірі 6063, 56 грн. (шість тисяч шістдесят три гривни, 56 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко