Ухвала суду № 42762866, 27.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2015 р. м. Київ К/800/36256/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Маринчак Н. Є. Рибченко А. О.розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Недержавна служба охорони» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 рокуу справі№ 2а/1570/10027/2011за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Недержавна служба охорони»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової службиПроскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року у справі № 2а/1570/10027/2011 позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 18.06.2010 року № 0000233500/1 та № 0000243500/1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року у справі № 2а/1570/10027/2011 скасовано. В позові відмовлено.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. пп. 5.2.1, 5.2.5 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної перевірки ТОВ «Недержавна служба охорони» з питань правових відносин з ПП «Аванта-МІВ» за період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року складено акт від 29.03.2010 року № 156/35-0112/22498974, яким зафіксовано порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 11 843,00 грн.; пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим донараховано суми ПДВ, що підлягає сплаті, на загальну суму 9 475,00 грн.

На підставі акта перевірки 12.04.2010 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000233500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 17 765,00 грн., в тому числі 11 843,00 грн. основного платежу та 5 922,00 грн. штрафних санкцій, та № 0000243500/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 14 213,00 грн. з яких 9 475,00 грн. основного платежу та 4 738,00 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями ТОВ «Недержавна служба охорони» оскаржило їх до Державної податкової служби у Приморському районі м. Одеси, подавши відповідну скаргу.

За результатами розгляду скарги Державною податковою службою у Приморському районі м. Одеси прийнято рішення від 18.06.2010 року № 38843/10/25-012, яким залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу директора ТОВ «Недержавна служба охорони»без задоволення.

За результатами розгляду скарги ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняті нові податкові повідомлення-рішення від 18.06.2010 року № 0000233500/1 та № 0000243500/1 (а.с.48-49).

Рішенням Державної податкової служби в Одеській області від 23.07.2010 року № 27134/10/25-0007 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно сформовано валові витрат та податковий кредит по господарським операціям з ПП «Аванта-МІВ».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента позивача здійснювалась поза межами правового поля, а укладений ним правочини є таким, що вчинений без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У відповідності до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податків товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених між ТОВ «Недержавна служба охорони» та ПП «Аванта-МІВ», підтверджується матеріалами справи, зокрема копіями актами здачі-приймання робіт, платіжних доручень, рахунків-фактур, податкових накладних.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилається на протоколи допиту директора ПП «Аванта-МІВ», які на думку податкового органу, є доказом відсутності реального виконання спірних господарських операцій.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено поза увагою положення ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Посилання податкового органу на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2010 року, якою директора ПП «Аванта-МІВ» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, підлягає відхиленню, оскільки дана постанова не містить посилань на господарські взаємовідносини ПП «Аванта-МІВ» з позивачем.

Доводи відповідача, з якими погодився суд апеляційної інстанції щодо наявності висновку почеркознавчої експертизи № 314 від 18.09.2009 року, проведеної у справі № 058200900163, є необґрунтованими, адже в силу ст. 81 Кодексу адміністративного судочинства України доказом є висновок експерта за наслідками проведення експертизи, призначеної в адміністративній справі.

Враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «Аванта-МІВ», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину, а відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено висновки акта перевірки щодо наявності порушень з боку платника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ч. 2 ст. 222 та ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Недержавна служба охорони» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 року у справі № 2а/1570/10027/2011 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.11.2012 року у справі № 2а/1570/10027/2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді Н. Є. Маринчак

А. О. Рибченко