Ухвала суду № 42761343, 12.02.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/49/15

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Виноградової Л.Є., Гайворонського С.П.

при секретарі: Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування та витребування майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року, -

встановила:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим та доповненим у подальшому позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції (далі - РС ОМУ), посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2007р. належала квартира АДРЕСА_3 (далі-спірна квартира), в якій вона до 2007р. проживала разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказану квартиру вона придбала до укладення шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 за особисті кошти, які заробила в результаті підприємницької діяльності та продажу своєї однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позивачка зазначала, що 20 листопада 2009р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, який раніше проживав та досі зареєстрований в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_7 Стверджувала, що в 2013р. вона заборгувала кошти, які повинна була повернути в 2014р., але оскільки сума боргу була велика, то у неї не було можливості її повернути своєчасно. Все це стало причиною того, що відповідач став вимагати від неї подарувати йому спірну квартиру, а взамін обіцяв їй позичити у своїх друзів кошти для часткового погашення боргу. При цьому, постійно влаштовував в сім'ї скандали та істерики, погрожував розправою зі сторони тих осіб, яким вона повинна була повернути кошти, обіцяв розірвати з нею шлюб у випадку відмови подарувати йому спірну квартиру. В результаті, скориставшись її емоційним станом, скрутним матеріальним становищем, та намаганням за будь-яких умов зберегти сім'ю, відповідач змусив її погодитися на його пропозицію надати їй кошти для часткового погашення боргу взамін переоформлення на нього спірної квартири. Тому, 23.04.2014р. між нею та відповідачем було укладено договір дарування спірної квартири, відповідно до умов якого останній отримав у власність спірну квартиру, а позивачка отримала від нього кошти для повернення частини боргу.

Зазначала, що після укладення договору дарування спірної квартири, ставлення відповідача до неї змінилося, він подав на розлучення, а 04.06.2014р. побив її та став вимагати, щоб вона негайно звільнила квартиру, забрала свого сина та свої речі.

Згодом, відповідач таємно, а саме 11.06.2014р., оформив на ім'я своєї матері ОСОБА_4 договір дарування спірної квартири.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка стверджувала, що вона уклала з відповідачем договір дарування спірної квартири на вкрай невигідних для неї умовах, під впливом тяжких для неї обставин, тому просила суд визнати договір дарування спірної квартири, укладений 23.04.2014р. між нею та відповідачем, недійсним, витребувати та повернути спірну квартиру їй у власність, шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, а також визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, та зареєструвати її право власності в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування та витребування майна - задоволено частково.

Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_3, укладений 23 квітня 2014року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційний №2155- недійсним.

Витребувано у ОСОБА_4 з приватної власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування, укладеного 11 червня 2014року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_4 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м. в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Повернуто ОСОБА_2 у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м.

Відновлено право власності ОСОБА_2 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2008 року.

Вказане рішення є підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд виходив з того, що правочин - договір дарування квартири позивачкою відповідачеві було укладено нею під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах, а тому виходячи з вимог ст. 233 ЦК України прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного 23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

З підстав, передбачених ст. 387, 388 ЦК України, районний суд задовольнив позов у частині витребування майна від особи, яка не є стороною недійсного правочину (ОСОБА_4.), шляхом подання віндикаційного позову, зокрема ч. 1 ст. 388 ЦК України.

У відповідності до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, врахувавши при цьому роз'яснення п. 23 Постанови пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно до яких правочин може бути визнано судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення чи зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа ( фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочин вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Позивачка довела, що укладаючи спірний правочин вона сподівалась покращити свої бізнесові справи та поліпшити особисті стосунки в сім'ї, розраховуючи при цьому на підтримку та допомогу свого тодішнього чоловіка - відповідача по справі ОСОБА_3, за інших умов вона б взагалі не вчиняла б спірного правочину.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись: п. 1 ч. 1 ст. 307; ст. 308; 315; 317; 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області:

Н.А. Кононенко

Л.Є. Виноградова

С.П. Гайворонський