Ухвала суду № 42756389, 12.02.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________ Провадження № 22ц/790/169/15 р. Головуючий 1 інстанції: Шарка О.П Справа № 645/5318/14-ц Доповідач: Коваленко І.П. Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коваленко І.П

суддів - Довгаль А.П., Коровіна С.Г.

при секретарі - Москаленко Е.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування своїх вимог посилались на те, що 25 червня 2014 року ОСОБА_1 отримала Постанову про відкриття виконавчого провадження від 14.05.2014 року та виконавчий лист, згідно цих документів позивачі повинні були виселитись з квартири. Позивачам відомо, що їх квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належала їм на праві спільної сумісної власності тепер належить іншій особі, однак, вони постійно проживають та зареєстровані в ній. Зимою 2011 року ОСОБА_1 звернулась до кредитного союзу «Соколов», оскільки за кредитним договором бажала отримати гроші, усі питання щодо отримання кредиту вирішувала із ОСОБА_6, який, за його словами, є представником та засновником кредитного союзу. 25 лютого 2011 року в кредитному союзі "Соколов" вона уклала два кредитних договори. Кредитний договір № 275 було оформлено на суму 1000 грн., але гроші вона не отримала. Кредитний договір №276 від 25 лютого 2011 року вона заключила на суму 14 000 грн., але отримала від ОСОБА_6 10 000 грн. Крім того, 25 лютого 2011 року позивачі уклали з ОСОБА_3, який проживає за адресою: АДРЕСА_7 договір комісії, який було завірено нотаріусом ОСОБА_5, за яким передала на зберігання правовстановлюючі документи на квартиру.

Не розуміючи суті договору, але повністю довіряючи ОСОБА_6 та ОСОБА_3, які за їх словами є співробітниками кредитного союзу "Соколов" вона підписала договір, не розуміючи його суті, гроші були потрібні для ведення підприємницької діяльності. Однак з роботою не склалось, у лютому 2008 року вона перенесла важку операцію, значно погіршився стан здоров'я, окрім того, тяжко захворіла сестра позивача ОСОБА_1, потребувала її допомоги. Гроші були потрібні терміново, тому вона знову звернулась до кредитного союзу "Соколов" і ОСОБА_6 одразу запропонував взяти в кредит гроші, але лише під заставу квартири. Він пояснив, що не може ризикувати своїми грошима, а її здоров'я викликає у нього великі сумніви щодо кредитування. 15 липня 2011 року позивачі підписали договір (як пізніше виявилось купівлі-продажу), за яким, як пояснили їм ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (у присутності нотаріуса ОСОБА_4.), квартира за адресою: АДРЕСА_8 передається ними в заставу. Цей договір було завірено нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі, за цим договором вона повинна була отримати кошти в розмірі 42 760 грн., але отримала лише 26 000 грн. Згідно квитанції від 16 липня 2011 року ОСОБА_6 за довіреністю від 25.02.2011 року було внесено до кредитного союзу «Соколов» суму в розмірі 14 000грн., з призначенням платежу: повернення кредиту за договором №276 від 25.02.2011 року. Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернули увагу на п.4 Договору №1496, за яким вони були зобов'язані сплачувати щомісячно від дня одержання від попередньої оплати майна проценти в розмірі 5 процентів від суми попередньої оплати, готівкою в м. Харкові до п'ятнадцятого числа кожного місяця, що складає суму дві тисячі сто тридцять вісім гривень, що і є основною ознакою договору застави. Позивач зазначила, що не має наміру продавати своє єдине житло, підозр цей договір у них не викликав, ніхто не приходив до їх квартири, не дивився квартиру, не приходив для того, щоб жити у ній, рахунки по сплаті комунальних послуг оформлені на позивача. Крім того квартиру було оцінено в 42760,00 гривень, тому підозри і не виникало, оскільки для продажу своєї квартири за таку ціну не було потреби звертатися до кредитного союзу. ОСОБА_1 тривалий час вносила кошти (проценти) за договором в розмірі 2 138грн. до кредитного союзу "Соколов". На прохання видати квитанцію їй було пояснено ОСОБА_6, що в такому випадку квитанції не видаються, оскільки тепер вони є членами кредитного союзу і разом працюють, тож квитанції ні до чого. У травні 2012 року позивачі дізнались про те, що їх квартиру продано, в той же день ОСОБА_1 прийшла в офіс кредитного союзу до ОСОБА_6, принесла гроші, щоб повернути борг та отримати документи на квартиру, їй в грубій формі було відмовлено і роз'яснено, що ніякої застави не має, а квартиру продано і тепер вона їм не належить. 2 червня 2013 року до їх квартири прийшли невідомі та вивезли все їх майно, ці люди виламали двері в квартиру, жорстоко побили їх, погрожували пістолетом, за фактом цього злочину було відкрите кримінальне провадження. Їх родина не мала наміру продавати своє житло, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, ринкова вартість предмету купівлі-продажу не встановлювалась, домовленість щодо вартості майна ґрунтувалась на припущеннях і не підтверджується об'єктивними даними, через те, що їм не було роз'яснено природу такого правочину було порушено цивільні права та права надані Конституцією України. Всупереч суті договору вони не зобов'язувались передавати та не передавали свою квартиру у власність ОСОБА_7, а він не приймав у власність вищевказану квартиру, хоча правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На час подання позову позивачі продовжують мешкати у своєму помешканні, там і зареєстровані протягом всього часу. На їх думку, договір купівлі-продажу не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені договором та це є підставою для визнання договору недійсним. Окрім того, їм стало відомо, що їх квартиру було перепродано 23 квітня 2012 року ОСОБА_4.

В зв'язку з цим позивачі просили суд визнати договір купівлі-продажу квартири, укладений між ними та ОСОБА_3 від 15 липня 2011 року недійсним, витребувати від ОСОБА_4, як добросовісного набувача, на їх користь квартиру за адресою АДРЕСА_2, скасувати державну реєстрацію в Державній реєстраційній службі України права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_3, за ОСОБА_4, зобов'язати Державну реєстраційну службу України в Харківській області зареєструвати право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ОСОБА_1, ОСОБА_2.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_8 позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та просили суд задовольнити вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав у повному обсязі, зазначив, що доводи позивачів є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного, так, позивачі у 2012 році вже звертались до Фрунзенського районного суду м. Харкова із аналогічним позовом про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу недійсним. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 вересня 2013 року було скасовано рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21.06.2013 року та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору комісії та договору купівлі-продажу квартири. При цьому, у позові поданому до суду у 2012 році та уточненому позові позивачі також як підставу для визнання договору купівлі-продажу недійсним вказували усі доводи вказані і в уточненій позовній заяві поданій до суду у 2014 року, зокрема ціну за договором купівлі - продажу, те що передання майна не відбулося, і при цьому як правову норму для визнання договору недійсним вказували ст.ст. 234, 235 ЦК України, тобто у 2012 році на думку позивачів цей правочин був фіктивним та удаваним. Укладання як фіктивного так і удаваного правочинів передбачає повне розуміння обома сторонами правочину його правової природи, а отже виключає можливість помилки з боку хоча б однієї із сторін правочину. У позові ж від 08.07.2014 року ці ж обставини на думку позивачів стали начебто підставою для застосування ст. 230 ЦК України, тобто вчинення правочину під впливом обману. З викладеного вбачається, що на думку позивачів при укладенні договору купівлі-продажу він обманув їх щодо якихось обставин, але яких саме зрозуміти неможливо і жодних доказів та доводів цьому позивачі не наводять. Втім вже у уточненій позовній заяві поданій до суду у 2014 року позивачі як правову норму для визнання договору купівлі-продажу недійсним зазначають ст. 229 ЦК України, тобто вчинення правочину під впливом помилки. Таким чином вбачається, що з приводу одних і тих саме дій, тобто укладення правочину, позивач спочатку посилається на норми які виключають можливість помилки, а потім посилаються на те, що правочин ними був укладений внаслідок помилки, у зв'язку з чим просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились.

Рішенням Фрунзенського районного суду від 24 вересня 2014 року у позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, та таким що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

В судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явились, повістки не отримують, ОСОБА_1 направляє на адресу заяви про відкладення розгляду справи, враховуючи, що її представник зайнятий в інших справах та враховуючи, що справа тривалий час знаходиться в провадженні суду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.І ст. 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмові формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, окрім договорів купівлі-продажу майна, до перебуває у податковій заставі.

Із матеріалів справи вбачається, що 15.07.2011 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за №1496, відповідно якого продавці - позивачі у справі передали, а покупець - відповідач ОСОБА_3 купив та прийняв в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_9 Зазначений договір купівлі-продажу посвідчений нотаріусом, зареєстрований в державному реєстрі.

Позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5, з посиланням на те, що договір не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені договором та це є підставою для визнання договору недійсним, оскільки вони не мали наміру продавати квартиру, яка є їх єдиним житлом за таку низьку вартість, тобто істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують їх цінність або можливість використання за цільовим призначенням, всупереч суті договору вони не зобов'язувались передавати та не передавали свою квартиру у власність ОСОБА_3, а він не приймав у власність зазначену квартиру.

Однак, з такі доводи позивачів обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів виходячи з наступного.

У п. 1 даного договору зазначено, що позивачі саме продали та зобов'язались передати ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5.

Як вбачається з п. 12 договору, сторони домовились, що Продавець - ОСОБА_1, ОСОБА_2 зобов'язуються знятися з реєстрації та зняти з реєстрації усіх зареєстрованих у майні осіб, звільнити майно від будь-яких речей, сплатити борги, пов'язані з майном, віддати Покупцю ключі від майна не пізніше 15 жовтня 2011 року.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, ш остою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена дам (нікчемний правочин).

Верховний суд України у п. 19 Постанови Пленуму №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що обставини, щодо яких посилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК (435-15) ), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Посилання позивачів на те, що спірний договір не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені договором, що є підставою для визнання договору недійсним, оскільки вони не мали наміру продавати квартиру, яка є їх єдиним житлом за таку низьку вартість, тобто істотне значення має помилка щодо природи правочину під час укладення договору купівлі-продажу, не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду, доказів, що б підтверджували ці обставини, суду не надано.

Окрім того, рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02.09.2013 року, вже відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 стосовно визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, у даному рішенні встановлено, що позивачі мали намір на укладення та уклали саме договір купівлі-продажу спірної квартири.

Суд вважає, що сторони мали намір укласти саме договір купівлі-продажу, оскільки сторонами виконувалися підготовчі дії, щодо укладання саме договору купівлі-продажу.

Таким чином, позивачами, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надано доказів на підтвердження своїх вимог.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2014 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -