Ухвала суду № 42751045, 12.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/8752/13-ц Головуючий у І інстанції Чирка С.С.Провадження № 22-ц/780/510/15 Доповідач у 2 інстанції МатвієнкоКатегорія 1 12.02.2015

УХВАЛА

Іменем України

12 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів Мельника Я.С., Сержанюка А.С.,

при секретарі Микитенко Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа» про визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру та розпорядження органу приватизації,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло № 589 від 23.11.2007 року на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розпорядження органу приватизації № 589 від 23.11.2007 року, на підставі якого було видано вищевказане свідоцтво про право власності на житло.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району №559 від 20.12.2005 року їхній матері - ОСОБА_5 в додаток до займаної приватизованої квартири в АДРЕСА_2, як багатодітній матері з сім'єю у складі 8 чоловік, було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

В ордер на квартиру були включені всі члени сім'ї: ОСОБА_5 (уповноважений власник), ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_1 (невістка), ОСОБА_4 (онука), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_8 (син).

З 12.01.2006 року позивачі зареєстрували своє місце проживання та постійно мешкають в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, а тому мають право брати участь у її приватизації і отримання їхньої згоди на проведення приватизації є обов'язковим.

19.03.2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до Великоолександрівської сільської ради для використання свого права на безоплатну приватизацію квартири, на що 26.03.2013 року отримали відповідь про неможливість винесення рішення виконавчого комітету сільської ради про надання їм дозволу на приватизацію квартири, оскільки право власності на неї вже зареєстроване за ОСОБА_1 та ОСОБА_4, в рівних частках за кожною.

Оскільки відповідачем ОСОБА_1 при приватизації даної квартири на своє ім'я та ім'я дочки ОСОБА_4 було порушено їхні права на приватизацію займаного житла та не дотримано встановленого порядку приватизації, позивачі просили визнати недійсними свідоцтво № 589 про право власності на житло від 23 листопада 2007 року та розпорядження органу приватизації № 589 від 23 листопада 2007 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2013 року позов задоволено.

Визнано свідоцтво №589 про право власності на житло від 23.11.2007 року, видане КП Бориспільської районної ради «ЖКК» на ім"я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, недійсним.

Визнано розпорядження органу приватизації №589 від 23.11.2007 року, видане КП Бориспільської районної ради «Житлово-комунальний комбінат» на приватизацію квартири АДРЕСА_1, недійсним.

Стягнуто з ОСОБА_1 та Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа» на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 114 грн. 70 коп. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 1996 року позивачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 разом із іншими 3 (трьома) членами сім'ї було приватизовано квартиру №9, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 53,3 кв.м.

Рішенням Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району №559 від 20.12.2005 року ОСОБА_5 (матері позивачів) в додаток до займаної приватизованої квартири в АДРЕСА_2, було надано трикімнатну квартиру в АДРЕСА_1 та надано ордер виконавчим комітетом Великоолександрівської сільської ради 23.12.2005 року на сім'ю у складі 8 чоловік, зокрема на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3

23.11.2007 року на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частках було видано свідоцтво № 589 про право власності на житло на підставі розпорядження органу приватизації № 589 від 23.11.2007 року.

Також встановлено, що з 12.01.2006 року та на час здійснення приватизації спірної квартири за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності в судовому засіданні факту порушення порядку приватизації спірної квартири, що потягло за собою порушення прав позивачів, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 65-1 ЖК Української РСР наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до абз. 1 ст. 3 Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім»ї та додатково 10 квадратних метрів на сім»ю.

Відповідно до п.5 «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 р № 56 (чинного на час здійснення приватизації) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Оскільки позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час приватизації квартири постійно мешкали в ній, що підтверджується доказами та визнається сторонами, приватизація квартири за відсутності їхньої письмової згоди на це є безумовним порушенням встановленого законом порядку проведення приватизації, в зв"язку з чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про порушення прав позивачів та задоволення в зв"язку з цим їхнього позову.

Наведений висновок суду цілком співпадає із позицією Конституційного суду України, висловленій у абз. 3 п. 3.3 рішення по справі № 1-38/2010 від 10.06.2010 року за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про безоплатну приватизацію житла), відповідно до статті 5 Закону умовою безоплатної передачі наймачеві та членам його сім'ї квартири (будинку), що підлягає приватизації, є відповідність загальної площі квартири (будинку) нормі, передбаченій абзацом другим частини першої статті 3 Закону (частина перша пункту 1); якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра (пункт 2); якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності -грошима (пункт 3). Отже, безоплатна приватизація державного житлового фонду обумовлюється загальною площею квартири (будинку), в якій постійно проживає наймач та члени його сім»ї, і санітарною нормою загальної площі, що підлягає приватизації, та не обмежується кількістю квартир (будинків) державного житлового фонду, площа яких відповідає зазначеній санітарній нормі. Тому громадяни України мають право використати житлові чеки для приватизації державного житлового фонду у повному обсязі незалежно від того, вкладається в санітарну норму загальна площа однієї чи кількох квартир (будинків). Тому, якщо площа займаної квартири (будинку) менша санітарної норми, то громадянин України має право використати залишок житлового чека для приватизації іншої квартири (будинку) державного житлового фонду, наймачем якої він є, або частки майна державних підприємств, земельного фонду (стаття 4 Закону).

Доводи апеляційної скарги про пропуск позивачами строків звернення з позовом до суду законності та обґрунтованості висновків суду не спростовують, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачі про порушення своїх прав дізнались 26.03.2013 року, коли отримали відповідь Великоолександрівської сільської ради на своє звернення від 19.03.2013 року з приводу приватизації квартири, а до суду з позовом звернулись у вересні 2013 року, тобто встановлений законом строк позовної давності ними пропущений не був. Доказів на спростування вищенаведених обставин відповідач суду не надала.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, як підставу для скасування рішення суду, законності та обґрунтованості рішення суду не спростовують, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише, якщо ці порушення призвели до неправильного вирішення справи, натомість справа судом вирішена правильно, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга відповідача не містить.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :