Ухвала суду № 4275030, 16.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                       К-12678/06 ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 квітня 2009 року                                                                                                   м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого –  Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 року по справі № 29/77 за позовом Адвокатського об’єднання «Національна колегія адвокатів» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва  про зобов’язання вчинити дії.

Заслухавши доповідь судді  Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.03.2005 року в задоволені позову Адвокатського об’єднання «Національна колегія адвокатів» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва  про зобов’язання вчинити дії – відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 року, рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове – про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з останнім судовим рішенням, відповідач 14.07.2005 року звернувся з касаційною скаргою з клопотанням про зупинення виконання оскаржуваної постанови до Вищого господарського суду України, який своєю ухвалою від 04.11.2005 року на підставі розділу VIIПрикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України направив її до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.06.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду – скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

На підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції було встановлено, що 02.11.2004 року позивачем на адресу податкового органу було надіслано заяву з проханням перевести Адвокатське об’єднання «Національна колегія адвокатів» на спрощену систему оподаткування з 01.01.2005р. та видати свідоцтво про право сплати єдиного податку в розмірі 10%.

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва своїм листом від 09.12.2004р. № 9276/10/15-3001 відмовила позивачу у видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, посилаючись на те, що на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності можуть перейти юридичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності і які зареєстровані виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або районі за місцезнаходженням юридичної особи.

Адвокатське об’єднання «Національна колегія адвокатів» не погоджуючись із зазначеним висновком звернулася до суду із позовом, в якому просив зобов’язати відповідача видати свідоцтво про сплату єдиного податку у розмірі 10% на 2005 рік.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилався на те, що відмова податкового органу у видачі свідоцтва про сплату єдиного податку є безпідставною та незаконною, оскільки статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб – підприємців" об’єднання громадян, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації в порядку встановленому цим законом, статтею 4 Закону України «Про адвокатуру».

З такими доводами позивача обґрунтовано не погодився суд першої інстанції.

Так, судом було встановлено, що Адвокатське об’єднання «Національна колегія адвокатів» 27 листопада 2003 року зареєстровано Міністерством юстиції України, про що отримано відповідне свідоцтво № 397.

09.12.2003 року позивач внесений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за ідентифікаційним номером 264738372. Згідно із Довідкою №14910/03 з ЄДРПОУ позивач за організаційно-правовою формою – є об’єднанням, юридичною особою, видами діяльності позивача є діяльність адвокатських об’єднань та індивідуальна адвокатська діяльність.

14.07.2004 року позивачем отримано свідоцтво № 37085620 про реєстрацію платника податку на додану вартість.

05.03.2005 року Міністерством юстиції зареєстровано зміни та доповнення до статуту позивача.

Статут адвокатського об’єднання «Національна колегія адвокатів» в установленому порядку легалізовано Міністерством юстиції України (нова редакція Статуту реєстраційний номер № 241 від 05.03.2005р., включено до ЄДРПОУ ідентифікаційний код 26438372, організаційна форма об’єднання).

Отже, уповноваженим державою органом перевірено на відповідність вимогам Закону України «Про об’єднання громадян» Статуту позивача, у т.ч. створення об’єднання не з метою отримання прибутку. Статут позивача не містить будь яких посилань на створення об’єднання з метою отримання прибутку.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 03.07.98 № 727 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема для юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Згідно положень зазначеного Указу суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

- 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкти підприємницької діяльності – юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного  казначейства України.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» передбачає застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності зі сплатою єдиного податку для юридичних осіб, які є суб’єктами підприємницької діяльності.

Підприємницька діяльність регулюється Законом України «Про підприємництво».

Згідно із визначенням, наведеним в ст.1 цього Закону підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Отже, необхідними ознаками юридичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність є здіснення нею діяльності, спрямованої на отримання прибутку та наявність свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.

Державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності передбачено ст.8 зазначеного Закону, відповідно до якої державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності, крім об’єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі – органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб’єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб’єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

 Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.

Отже, підтвердженням державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності є Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи встановленого зразка.

З 01.04.2004р. набув чинності Господарський Кодекс України, відповідно до положень якого підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, яка здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою (ст.ст.42, 45 Кодексу).

Некомерційне господарювання, згідно із визначенням, наведеним в цьому Кодексі (ст.ст.52, 53) – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Така діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрованої як суб’єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими регулюється підприємництво.

Відповідно до статті 62 Господарського Кодексу України підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб – підприємців регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

 Статтею 5 зазначеного Закону передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Згідно ст.14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування.

У разі реєстрації об’єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

Об’єднання громадян, відповідно до ст.21 зазначеного Закону може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Об’єднання громадян набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних   та   членських   внесків,   пожертвуване   громадянами,   підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Згідно ч.3 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об’єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об’єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.

Законом України «Про адвокатуру» в статті 1 визначено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.

Реєстрація адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об’єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об’єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов’язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об’єднання.

У відповідності з вимогами статті 4 Закону України «Про адвокатуру» Кабінет Міністрів України своєю постановою від 27 квітня 1993 р. за № 302 затвердив Положення про порядок реєстрації адвокатських об’єднань (далі по тексту – Положення).

Пунктом 1 зазначеного Положення встановлено, що реєстрація адвокатських колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань провадиться у Міністерстві юстиції України. За результатами розгляду заяви можуть бути прийняті такі рішення про: реєстрацію адвокатського об’єднання; відмову в реєстрації адвокатського об’єднання; залишення заяви без розгляду. У разі реєстрації адвокатського об’єднання йому видається свідоцтво про реєстрацію та присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об’єднань.

В пунктом 1.2 Статуту позивача передбачено, що він є добровільним професійним громадським об’єднанням та юридичною особою за законодавством України, має відокремлене майно, може від свого імені набувати права та нести обов’язки, укладати та здійснювати угоди, договори та інші юридичні акти, які відповідають меті та завданням Об’єднання, виступати позивачем та відповідачем у суді,  господарському та третейському  суді. 

Основною метою Об’єднання відповідно до п.2.1 Статуту позивача є організація і забезпечення спільної діяльності адвокатів по наданню комплексної правової допомоги юридичним та фізичним особам.

Згідно положень Статуту позивача джерелами формування коштів і майна Об’єднання є:

- надходження коштів за надану адвокатами Об’єднання правову допомогу;

- вступні та членські внески членів Об’єднання;

- майно, надане державою, або добровільні пожертвування громадян, підприємств установ та організацій, іноземних юридичних та фізичних осіб;

- надходження від створених Об’єднанням своїх структурних підрозділів адвокатських філій (представництв).

Кошти, отримані за надання правової допомоги, становлять заробіток адвокатів, за винятком 25% від усієї суми, які використовують на покриття поточних господарських витрат, інших витрат, у т.ч. на оплату правової допомоги, яка надається громадянину безкоштовно, інші витрати пов’язані із здійсненням адвокатської діяльності.

При цьому Статут позивача не містить положень, які б вказували на те, що діяльність позивача спрямована на одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів, або визначали мету створення Адвокатського об’єднання «Національна колегія адвокатів» саме отримання прибутку.

Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що сам факт реєстрації юридичної особи, не доводить здійснення зазначеною особою саме підприємницької діяльності, як і не доводить факт створення позивача саме з метою отримання прибутку позивачем.

Обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що Об’єднання позивача підпадає під ознаки неприбуткової організації, визначення якої закріплено в підпункті 7.11.1 пункту 7.11 статті 7 (абзац «б») Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно до якого неприбутковими організаціями і установами є благодійні фонди і благодійні організації, створені у порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створені з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки. Неприбутковими установами та організаціями можуть бути також інші, ніж визначені у абзаці «б» цього підпункту юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів (абзац «г» п.п.7.11.1 п.7.11 ст.7).

Згідно положень зазначеної норми Закону позивач може бути внесений до Реєстру неприбуткових організацій. Невикористання зазначеного права, не може бути доказом здійснення позивачем саме підприємницької діяльності.

З огляду на зазначене, суду першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача щодо видачі йому свідоцтва про сплату єдиного податку у розмірі 10% на 2005 рік не ґрунтується на вимогах законодавства, чинного на момент спірних правовідносин.

Таким чином, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційна інстанція помилково скасувала рішення суду першої інстанції, ухвалене відповідно до закону.

За таких обставин та відповідно до вимог ст. 226 КАС України, постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 року підлягає скасуванню, а рішення Господарського суду м. Києва від 25.03.2005 року – залишенню в силі.

Керуючись ст.ст.210, 220, 222, ст. 226, 231 та ч.5 ст.254  КАС України, колегія –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2005 року скасувати, залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 25.03.2005 року.

Ухвала  набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.

Головуючий:/підпис/________Шипуліна Т.М.Судді:/підписи/________Бившева Л.І.________Голубєва Г.К.________Маринчак Н.Є.________Усенко Є.А.З оригіналом згідно.

Відповідальний секретар:                                           Е.А. Рустам’ян