Ухвала суду № 4275012, 29.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“29” квітня 2009р. №К-8584/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Рибченка А.О.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Паньковський С.І.;

відповідача: Циганкова В.О.;

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м. Києва від 06.04.2005 р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р.

у справі №25/47-33/609

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БВІ-Прінт»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БВІ-Прінт» (далі по тексту позивач, ТОВ«БВІ-Прінт») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі по тексту відповідач, ДПІ у Подільському районі м. Києва) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 26.12.2003 р. №874/26-7/30215203/10026 та №875/26-7/30215203/10026.

Постановою Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р. у справі №25/47-33/609 (головуючий суддя Лосєв А.М.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. (головуючий суддя Муравйов О.В., судді Кот О.В., Сотникова С.В.), позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 26.12.2003 р. №874/26-7/30215203/10026 та №875/26-7/30215203/10026.

ДПІ у Подільському районі м. Києва, не погоджуючись з постановою Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р. та ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. у справі №25/47-33/609, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити матеріали справи на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Подільському районі м. Києва не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.12.2003 р. ДПІ у Подільському районі м. Києва прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №874/26-7/30215203/10026, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 13 050 грн., в тому числі: 8 700 грн. основного платежу та 4 350 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №№875/26-7/30215203/10026, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 8 695 грн., в тому числі: 5 797 грн. основного платежу та 2 898 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до ДПІ у Подільському районі м. Києва, зазначені податкові повідомлення рішення залишено без змін.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Подільському районі м. Києва на підставі акту «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ«БВІ-Прінт» при взаємовідносинах з ПП «Ренторг-Сервіс» за період з 01.04.2002 р. по 01.07.2002 р.» від 24.12.2003р. №154/26-10/30215203 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2002 р. у розмірі 8695, 20 грн. Крім того, в порушення вимог п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту позивачем віднесено суму податку на додану вартість не підтверджену податковими накладними, що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2002 р. у сумі 5796,80 грн.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що 01.04.2002 р. та 10.04.2002 р. між позивачем та ПП «Ренторг-Сервіс» було укладено договори підряду на виготовлення поліграфічної продукції №42 та №69 відповідно. За умовами вказаних договорів ПП «Ренторг-Сервіс» зобовязувалось виготовити, а позивач прийняти та оплатити поліграфічну продукцію, а саме: бланки формату А2 та А4. Виконання умов зазначених договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийомки виконаних робіт, видатковими, податковими накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що факт проведення позивачем господарських операцій з ПП «Ренторг-Сервіс» підтверджується документально, а саме накладними та податковими накладними. Також оскаржувані судові рішення містять висновки про те, що оскільки сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні Товару, підтверджується документально, а саме податковими накладними, отриманими від постачальника товару, то сума податку на додану вартість правомірно включена до сформованого позивачем податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій також зазначено, що названі податкові накладні відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи, ґрунтуються здебільшоголише на факті наявності у позивача податкових накладних, виданих його контрагентами.

За змістом пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

На думку суду касаційної інстанції, наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, але не вичерпною.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12.06.2003 р. визнано недійсними Наказ № 1 від 15.06.2001 р. про призначення гр. ОСОБА_1 на посаду директора ПП «Ренторг-Сервіс» та всі первинні документи ПП «Ренторг-Сервіс» за підписом ОСОБА_1, як директора ПП «Ренторг-Сервіс», з моменту їх складання, в тому числі й податкові накладні №293 від 10.04.2002 р. та №307 від 17.04.2002 р., виписані позивачу ПП «Ренторг-Сервіс».

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Згідно п.п. 7.2.4 цього пункту право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Таким чином, обовязковою умовою складення податкової накладної є складення її особою, яка зареєстрована податковим органом як платник податку та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій повинні були витребувати від податкового органу докази того, що податкові накладні, видані позивачу його контрагентом, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вирокам про визнання осіб, які видали податкові накладні, винними в скоєнні відповідних злочинів. Докази не відповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства податкових накладних судам не надавались.

Судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка угодам, укладеним позивачем з його контрагентами.

Першою та апеляційною інстанціями не було зясовано та встановлено, чи мали операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався Товар (чиїм транспортом, за чий рахунок), можливість здійснення господарських операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного.

При підтвердженні висновків про безтоварність операцій, визначення податкового кредиту було б безпідставним та податок з бюджету не підлягав би відшкодуванню, не дивлячись на наявність у платника податку позивача у справі податкових накладних, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства, та доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Поряд з цим, це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті, оскільки за змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. А у відповідності з частиною 1 статті 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача, не визнання судами в інших справах недійсними угод, укладених позивачем, не може бути перешкодою для відмови в позові про відшкодування з бюджету суми ПДВ.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій. Також суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон повязує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Вимога щодо всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, за правилами якого здійснювався розгляд даної справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Проте, судами всупереч приписам вказаної норми не встановлено предмет доказування у справі, не зобовязано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. у справі №25/47-33/609 задовольнити.

Постанову Господарського суду міста Києва від 06.04.2005 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 р. у справі №25/47-33/609 скасувати.

Справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)М.І. Костенко(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)А.О. Рибченко(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар А.О. Сватко