Ухвала суду № 4274899, 22.04.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“22” квітня 2009р. №К-8023/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р.

у справі №5/3202-23/311

за позовом Дочірнього підприємства «Робюр» Закритого акціонерного товариства «Карпаткурортбуд»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Робюр» Закритого акціонерного товариства «Карпаткурортбуд» (далі по тексту позивач, ДП «Робюр») звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі по тексту відповідач, ДПІ у Залізничному районі) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 02.04.2004 р. №0001522320/0/7560/23-2.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р. у справі №5/3202-23/311 (суддя Поліщук В.Ю.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. (головуючий суддя Галушко Н.А., судді Процик Т.С., Юрченко Я.О.), позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 02.04.2004 р. №0001522320/0/7560/23-2 в частині визначення податкового зобовязання в розмірі 31899,67 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 15949,33 грн.

ДПІ у Залізничному районі, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. у справі №5/3202-23/311, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити матеріали справи на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Залізничному районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.04.2004 р. ДПІ у Залізничному районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0001522320/0/7560/23-2, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 48 649 грн., в т.ч. 32 433 грн. основного платежу та 16 216 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Залізничному районі м. Львова на підставі акту «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП ТВП «Робюр» ЗАТ «ККБ» за період з 01.01.2001р. по 01.01.2004р.»від 26.03.2004р. №245/23-213/13835539 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, оформленим з порушенням встановленого порядку.

Стосовно зазначеного у висновках Акту перевірки порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме не зазначення в податкових накладних на загальну суму 31899,67 грн. окремих реквізитів, передбачених цією нормою Закону, суд касаційної інстанції звертає увагу на наступне.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

Згідно із п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачено лише два випадки не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку: відсутність податкової накладної або складання податкової накладної особою, яка у встановленому порядку не зареєстрована як платник податку на додану вартість. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено відсутність недоліків у заповненні позивачем податкових накладних, достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій, а отже суд касаційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками місцевого та апеляційного господарських судів стосовно правомірного віднесення позивачем сум податку у розмірі 31889,67 грн. до податкового кредиту за спірними накладними.

Стосовно включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковій накладній на загальну суму 533,33 грн., яка, на думку податкового органу, оформлена продавцем не належним чином, Вищий адміністративний суд звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, посилався на те, що вказана податкова накладна виписана з порушенням вимог, передбачених п. п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема, в ній не вказано одиницю виміру товару та його кількість, що обумовлює неправомірність включення підприємством до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такою накладною.

Поряд з цим, на думку судової колегії, недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, зокрема, відсутність одиниці виміру товару та його кількості, не робили накладні недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні могли бути підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент прийняття судових рішень, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне зазначити, що недотримання позивачем порядку, встановленого п. п. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції, так як згідно з абз. 2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, саме на момент перевірки платника податку.

Поряд з цим, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, факт достовірності здійснення господарської операції з контрагентом позивача, за наслідками якої виписано спірну податкову накладну, сплати податку на додану вартість та його сум, фактично не досліджувався.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимогпідлягають скасуванню, а справа в цій частині направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р. у справі №5/3202-23/311 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р. у справі №5/3202-23/311 в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2005 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р. у справі №5/3202-23/311 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.А. СергейчукСудді(підпис)М.І. Костенко(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)А.О. Рибченко(підпис)О.І. СтепашкоЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретароригіналом згідно

Відповідальний секретар Меньшикова О.Я.