Постанова № 42747743, 03.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2015 рокусправа № 804/5811/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Тітов М.І. дов від 05.01.2015

відповідача: - Васюченко М.Е. дов від 22.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року

у справі № 804/5811/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Волгоградський металургійний завод «Красний Октябрь» - Україна»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Волгоградський металургійний завод «Красний Октябрь» - Україна» звернулося до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0005522205, від 21.11.2013 № 0005532205 та скасувати їх. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.05.2014 № 0002012205 та від 28.05.2014 № 0002362205.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків акту перевірки № 1208/2203/38200042 від 25.10.2013, Рішення про результати розгляду скарги Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.02.2014 про порушення підприємством норм податкового законодавства, оскільки податковим органом неправомірно порівнюється ціна придбаної сировини з включенням до неї податку на додану вартість із вартістю реалізації продукції на експорт по вантажно-митній декларації, в зв'язку чим безпідставно вважає продаж позивачем металопродукції за ціною нижчою від його придбання.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 адміністративний позов задоволено. Постанова мотивована тим, що податковим органом взято окремі закупівлі давальницької сировини та одна операція з експорту товару за кордон і зроблений висновок, що витрати на придбання сировини та послуги з її переробки перевищують вартість, отриману при експортній операції, внаслідок чого розрахунок собівартості податковим органом зроблено без урахування фактичних операцій та він є необґрунтованим. Судом встановлена правильність та правомірність відображення позивачем в податковому обліку операцій з придбання та продажу експортної продукції. Податковим органом не доведено, що застосовані позивачем ціни не відповідають рівню звичайних цін. Крім того, податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0005522205 є чинним з огляду на те, що позивачу від Лівобережної ОДПІ не надходило листа про відкликання цього податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що придбання позивачем товару, реалізованого в подальшому за ціною, нижчою від ціни придбання, не зумовлені характером виробничої або іншої господарської діяльності позивача, оскільки не має на меті отримання доходу від цих операцій; зі змісту угод платника податку вбачається, що дана операція є операцією з продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, за рахунок чого платником навмисно збільшено податковий кредит, та, як слідство, занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а це свідчить про те, що операція не відповідає меті підприємницької діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів важаєщо апеляційні скарга підлягає задоволенню частково, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, Лівобережною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ТД ВМЗ «Красний Октябрь» - Україна» з питання правильності відображення у податковому обліку проведених експортних операцій за період травень, червень 2013 року, за результатами якої складений акт № 1208/2203/38200042 від 25.10.2013.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.14.1.179, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України з урахуванням норм пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у травні, червні 2013 року у розмірі 950635 грн.

Суть порушення полягає в тому, що за результатами дослідження операцій купівлі та продажу продукції на експорт, податковим органом виявлено, що витрати на придбання сировини та послуги з її переробки перевищують вартість, отриману при експортній операції.

Так, при порівнянні фактурної вартості (ціни) реалізованого на експорт товару (металопродукції) із сукупною сумою ціни, сплаченої за дану продукцію, фінансовий результат від проведених експортних операцій має від'ємне значення, тобто збиток в загальній сумі 2255783,79 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 21.11.2013 № 0005522205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 811974 грн. - основний платіж, та 405987 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 21.11.2013 № 0005532205, яким зменшено зменшення розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 226328 грн.

Товариство, застосувавши процедуру адміністративного оскарження, передбачену ст.56 ПК України, подало скарги до Лівобережної ОДПІ, а після залишення скарги без задоволення - до контролюючого органу вищого рівня - Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та до Міністерства доходів і зборів України (т.1, а. с.75-77; т.2, а. с.72-74).

Рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.02.2014 №617/10/04-36-10-08-09 скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної ОДПІ від 21.11.2013 №0005522205 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 33150 грн. (основний платіж - 22100 грн., штрафна (фінансова) санкція - 11050 грн.), а в іншій частині скаргу платника податків на зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без задоволення.

Збільшено розмір зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 200539 грн., а скаргу платника податків на податкове повідомлення-рішення від 21.112013 р. № 0005532205 залишено без задоволення.

На підставі рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.02.2014 №617/10/04-36-10-08-09 Лівобережною ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 13.05.2014 № 0002012205, яким товариству збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 789874 грн. - за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 394937 грн. (т.2, а. с.78);

- від 28.05.2014 № 0002362205, яким товариству визначено суму зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість - 220539 грн. (т.2, а. с.76).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач здійснює діяльність з закупівлі та переробки металопродукції, зокрема, виробництва пруткової литої титанової заготовки.

При цьому за поясненнями позивача, при виробництві пруткової литої титанової заготовки в якості сировини використовуються титан губчатий, титан А2 та лігатура - алюміній А5.

В періоді, що перевірявся позивачем придбано сировину:

у ТОВ «Сінтез Ресурс» за договором купівлі-продажу № 21/01-КрОкт від 21.01.2013 та додаткової угоди до цього договору №1 від 01.02.2013 - титан губчатий в кількості 60125 кг на загальну суму 5050500 грн., що підтверджується копіями первинних документів, що містяться в матеріалах справи (т.1, а. с.168-180);

У ТОВ «Дієг-Авіастар» за договором купівлі-продажу № 01/05 від 30.05.2012, додатку №4 до цого договору від 01.06.2013 - титан 2 в кількості 5 000 кг на загальну суму 88 000 грн., та крім того, готову литу титанову заготовку на суму 290 796,24 грн., що підтверджується копіями первинних документів, що містяться в матеріалах справи (т.1, а. с.201-211);

У ТОВ «Вірс» за договорами № 26/02 від 05.02.2013, № 40/02 від 15.03.2013 - лігатура - алюміній А5 та ванадій- алюміній в кількості 2173 кг. на загальну суму 82 097 грн., що підтверджується копіями первинних документів, що містяться в матеріалах справи (т.1, а. с.182-186, 188-197).

Вказана давальницька сировина згідно договору № 01/03/13 від 01.02.2013 передана на ДП «НВЦ «Титан» ім. Є.О. Патона НАНУ» для переробки (т.1, а. с.137-162).

Протягом березня, травня, червня 2013 року з переробки отримано готову продукцію, яка 17.05.2013 та 06.06.2013 відвантажена на експорт в межах контракту № 100712-01/12 від 10.07.2012, укладеного позивачем з ТОВ «ТД МЗ «Красний Октябрь» та додаткових угод до цього контракту № 1 від 26.11.2012, № 2 від 01.07.2013.

Судом першої інстанції зроблено висновок про безпідставність розрахунків податкового органу, наведених в акті перевірки, з огляду на наступне.

Відповідно до балансу метала на виробництво готової продукції було витрачено титану губчатого 37 261 кг на суму 3129924 грн.; титану А2 4 564 кг на суму 80326,40 грн.; алюмінію А5 1 707 кг на суму 48393,45 грн.

З урахуванням витрат на оплату послуг з переробки в розмірі 1 499 125 грн. собівартість вищевказаної продукції склала 4 757 768,85 грн. При цьому було вироблено 40 202 кг. готової продукції.

Лита титанова заготовка трьома партіями вагою 13 809 кг, 14 796 кг та 15 096 кг (загалом 42 701 кг.) була реалізована на експорт: 17.05.2013 дві партії на суму 3 420 365,97 грн. та 06.06.13 на суму 1 773 136,93 грн., всього на загальну суму 5 193 502,90 грн.

Відповідач вважає використаною для виробництва готової продукції всю давальницьку сировину, яка передавалась ДП «НВЦ «Титан», не враховуючи, що титану губчатого з 60 125 кг було використано 37 261 кг, титану А2 з 5000 кг використано 4 564 кг. та алюмінію А5 з 2173 кг використано 1 707 кг.

Також відповідач не враховує, що при експортних операціях, які були предметом перевірки, було реалізовано готової литої пруткової титанової заготовки вагою 42 701 кг, при тому, що всього з переробки було отримано 40 202 кг. Решту відвантаженої продукції товариство закупило у ТОВ «Дієг-Авіастар», а саме: за видатковою накладною № 11 від 03.06.2013 придбано 2 506 кг готової продукції на загальну суму 290 796,24 грн.

Відповідачем встановлена судом першої інстанції необґрунтованість розрахунків не спростовується, що, враховуючи дослідження колегією суддів вказаних обставин, свідчить про підтвердження висновку суду першої інстанції щодо здійснення податковим органом розрахунку собівартості продукції без урахування фактичних операцій.

Стосовно правомірності відображення позивачем відповідних господарських операцій в податковому обліку апеляційний суд виходить в наступного.

За визначенням, наведеним у п. п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено вище, придбання позивачем сировини у контрагентів здійснювалось, зокрема, на підставі належним чином оформлених первинних документів, податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, які були отримані позивачем від постачальників сировини, доказів невідповідності яких вимогам Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, відповідачем не надано.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, приписи п.198.3 ст.198 ПК України вимагають необхідність наявності у платника податків «мети» подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За позицією відповідача, оскільки позивачем при придбанні сировини, матеріалів та послуг було сплачено коштів більше, ніж отримано від реалізації виробленої продукції, позивачем в ціну товару включено лише частину витрат, а тому останній втрачає право на формування податкового кредиту, тобто, як зазначає податковий орган, собівартість товару в будь-якому випадку не повинна перевищувати суму реалізації товару, в протилежному випадку реалізація товару призводить до збитків, що свідчить про не здійснення підприємством господарської діяльності.

Проте, за визначенням, наведеним у статті 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду виключно з сумами матеріальних витрат, які приймали участь в оподатковуваних операціях, лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Положення Податкового кодексу України дають право відображати в декларації з ПДВ податковий кредит з ПДВ в разі, якщо операції пов'язані з господарською діяльністю та підтверджуються відповідними документами.

Товариство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємством відносяться відповідні суми до складу валового доходу та на валові витрати, а також формують податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість в податковому обліку.

Судом встановлено, не спростовано відповідачем, що не вся придбана сировина, по якій позивачем сформовано податковий кредит, увійшла до собівартості реалізованої продукції, оскільки частина її залишилася для використання позивачем в господарській діяльності у майбутніх періодах.

Апеляційний суд вважає, що фінансові результати господарської діяльності платника податків в окремих періодах не впливають на питання правильності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість в попередніх періодах, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит з ПДВ в залежність від фінансового результату продажу продукції в окремому періоді.

Крім того, слід враховувати, що за правилами абз.1, 2 п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

З приводу порядку застосування звичайної ціни судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, виходячи з того, що згідно з п.1 розділу ХІХ Податкового кодексу України стаття 39 цього Кодексу (Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни) набирає чинності з 1 січня 2013 року.

В пункті 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України вказано, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як встановлено вище, при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів позивач виходив з договірних цін, які встановлені стороною контракту. Податковим органом не доведено в установленому порядку, що договірні ціни в даному випадку не відповідають рівню звичайних цін.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність порушення позивачем п.п.14.1.179, п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України.

Разом з тим, апеляційний суд, вирішуючи питання наявності підстав для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень звертає увагу на наступне.

Пункт 56.1 статті 56 ПК України передбачає можливість оскарження рішень, прийнятих контролюючим органом, в адміністративному або судовому порядку.

Так, згідно п.56.2 ст.56 ПК України у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Згідно п.56.8 ст.56 ПК України Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

У відповідності до п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

При цьому, згідно п.60.4 ст.60 ПК України у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Згідно п.60.6 ст.60 ПК України якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Отже, враховуючи те, що на підставі рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 03.02.2014 № 617/10/04-36-10-08-09 Лівобережною ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 13.05.2014 № 0002012205, яким фактично товариству було зменшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначені у податковому повідомленні-рішенні від 21.11.2013 № 0005522205, колегія суддів вважає, що вказане податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013 № 0005522205 є відкликаним в силу приписів п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України в додаткового підтвердження з боку податкового органу не потребує.

Висновки суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 21.11.2013р. № 0005522205 є чинним через відсутність отримання позивачем від Лівобережної ОДПІ листа про відкликання цього податкового повідомлення-рішення в даному випадку на ґрунтуються на законі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги товариства в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Лівобережної ОДПІ від 21.11.2013 № 0005532205, від 13.05.2014 № 0002012205, від 28.05.2014 № 0002362205. В частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2013 №0005522205 у задоволенні позовних вимог товариства слід відмовити.

Відповідно до положень ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 у справі № 804/5811/14 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.11.2013 №0005522205, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині позовних вимог постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2014 у справі № 804/5811/14 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко