Постанова № 42746865, 12.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" лютого 2015 р. Справа№ 910/22148/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Шагін О.В. - представник за довіреністю б/н від 13.01.2015;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ДП "Укрекоресурси")

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2014

у справі № 910/22148/14 (суддя - Отрош І.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг"

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ДП "Укрекоресурси")

про стягнення 196 334,61 грн.,

У судовому засіданні 12.02.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі - ТОВ "ОТП Лізинг", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (скорочена назва: ДП "Укрекоресурси", далі - відповідач) про стягнення 196 334,61 грн., з яких: 169664 грн. 55 коп. - основного боргу, 15559 грн. 15 коп. пені, 1956 грн. 74 коп. - 3% річних та 8958 грн. 94 коп. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства та укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 674-FL від 24.12.2012 неналежним чином виконував свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів, внаслідок чого станом на 07.10.2014 у нього виникла вищезазначена заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача - основний борг в розмірі 69350,19 грн., пеню в розмірі 8317,67 грн., 3% річних в розмірі 1220,28 грн., інфляційні втрати в розмірі 5846,16 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1694,69 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняте нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що наслідком відмови позивача від договору, є відсутність у позивача обов'язку надавати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідачу і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014, апеляційну скаргу відповідача 1 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.01.2015.

У судовому засіданні 29.01.2015 було оголошено перерву до 12.02.2015, в порядку ст. 77 ГПК України.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2015, у зв'язку з перебуванням судді Майданевича А.Г. у відпустці, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В., яка спочатку розглянула апеляційну скаргу та ухвалила дану постанову.

Представник позивача у судовому засіданні 12.02.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових поясненнях від 04.02.2015. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 12.02.2015 не з'явився про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що, зокрема, свідчить наявна в матеріалах справи розписка представника позивача від 29.01.2015 про обізнаність щодо дати наступного засідання.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.12.2012 між ТОВ "ОТП Лізинг" (лізингодавець) та ДП "Укрекоресурси" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 674-FL (далі - договір), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене у специфікації (додаток №1 до договору), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою, встановленою лізингодавцем.

Згідно з п. 1.3 договору, в разі дострокового розірвання (припинення) договору у зв'язку з порушенням зобов'язань лізингоодержувачем за договором, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу лізингодавцю, а лізингодавець зобов'язаний прийняти предмет лізингу у лізингоодержувача на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 1.7 договору, загальна вартість предмета лізингу на момент укладення договору зазначається в специфікації (додаток 1 до договору).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України.

Сторони відповідно до п. 3.3 договору узгодили, що з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі предмета лізингу до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом лізингу.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що розділом 6 договору сторони визначили порядок, умови та розмір здійснення лізингових платежів. Зокрема, відповідно до п. 6.1 договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що в подальшому між сторонами було укладено 5 додаткових угод до договору фінансового лізингу № 674-FL від 24.12.2012.

Так, додаткової угодою №1 від 24.07.2013, додатковою угодою № 2 від 20.08.2013, додатковою угодою № 3 від 14.10.2013, додатковою угодою №4 від 31.03.2014 та додатковою угодою №5 від 30.04.2014 сторони вносили зміни до додатку №2 до договору (графік сплати лізингових платежів).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що укладений між позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до норм статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Нормами частини 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору ТОВ "ОТП Лізинг" передало ДП "Укрекоресурси" предмет лізингу, а саме: виробничу лінію по виготовлення поліетиленових пакетів та мішків з можливістю нанесення флексографічного зображення яка складається з: екструдеру для виробництва поліетиленової плівки Queen's, флексографічної машини для нанесення зображення на поліетиленову плівку Jandi's industrial co ltd, комплексу для виробництва пакетів Queen's; рік випуску - 2012, країна виробник - Тайвань; компанія виробник - Queen's, Jandi's industrial co ltd., загальною вартістю 3155568 грн. 00 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі до договору фінансового лізингу № 674-FL від 14.01.2013.

Згідно з п. 6.2 договору, лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу.

Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є невід'ємною його частиною (п. 6.3 договору).

Відповідно до п. 6.4 договору, до складу лізингових платежів входить перший лізинговий платіж, який складається з комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору та авансу вартості предмета лізингу, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та періодичні лізингові платежі.

Розрахунки за договором здійснюються на базі місяця, що складається з 30 днів, та року, що складається з 360 днів (п. 6.8 договору).

Пунктом 6.14 договору встановлено, що всі суми, одержані лізингодавцем від лізингоодержувача або третьої особи за лізингоодержувача, будуть зараховуватись в наступному порядку: погашення неустойки (пені, штрафів); сплата прострочених платежів за договором; погашення прострочених лізингових платежів (починаючи з суми найдавнішої несплати); сплата поточних лізингових платежів. Лізингодавець має право змінювати порядок погашення заборгованості, якщо останній вважає це за необхідне.

При цьому, згідно з п. 7.2 договору, у випадку виникнення будь - якої події невиконання зобов'язань, лізингодавець має право на свій власний розсуд: розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яким платежам за договором та повернення предмета лізингу; застосувати штрафні санкції, передбачені договором; вилучити предмет лізингу, у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України. При цьому, всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. У випадку, якщо зазначені платежі не покривають заподіяних лізингодавцеві збитків, він має право вимагати відшкодування таких збитків.

Правомірним є висновок місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків зі сплати періодичних лізингових платежів за договором, позивач звернувся до відповідача з повідомленням вих. № 1698/06 від 11.06.2014 (яке було одержано відповідачем 16.06.2014, що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною № 1857784, а.с. 114-115), в якому повідомив про розірвання договору, зазначивши, що датою розірвання є дата отримання даного повідомлення відповідачем. При цьому, позивач вимагав протягом 10 робочих днів з дня отримання даного повідомлення повернути предмет лізингу лізингодавцю.

Разом з цим, з матеріалів справи (зокрема, з доказів, наданих безпосередньо відповідачем) вбачається, що предмет лізингу був вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю в ході виконавчого провадження, а не переданий в добровільному порядку.

Так, сторонами не заперечується, що на дату розірвання договору (дострокового припинення в розумінні п.п. 11.2.-11.4. договору) договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів, які підлягали оплаті відповідно до передбачених графіком дат платежу за період з 25.03.2014 по 25.05.2014 на загальну суму 169664,55 грн., яка складається з: 69350,19 грн. нарахувань винагороди (з урахуванням часткової оплати 14.04.2014 в розмірі 32485 грн. 61 коп.) та 100314,36 грн. нарахувань за майно (частина вартості предмета лізингу). При цьому доказів повного або часткового погашення зазначеної заборгованості відповідачем в судах обох інстанцій надано не було.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стягненню підлягає, зокрема, частина основного боргу у розмірі 69350,19 грн., оскільки саме зазначена сума є частиною лізингового платежу, яка складає винагороду лізингодавцю за період з 25.03.2014 по 25.05.2014.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Так, відповідно до п. 11.2 договору, цей договір може бути достроково розірваний лізингодавцвм в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного письмового повідомлення лізингоодержувачу у випадку, коли лізингоодержувач, зокрема, не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в договорі.

У випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) цього договору, з причин, зазначених у цьому договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Лізингодавець надсилає рекомендований або цінний лист з повідомленням про розірвання договору. Договір вважається розірваним з дати, зазначеною в такому листі (повідомленні) лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити несплачені платежі за договором до дня розірвання договору (включно) або до дня фактичного вилучення або повернення предмета лізингу протягом 3 (трьох) робочих днів з дня такого розірвання договору або вилучення (повернення) предмета лізингу (п. 11.4. договору).

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що після розірвання договору, а також після фактичного вилучення предмета лізингу органам ДВС, нарахування будь-яких платежів за договором, в тому числі стягнення раніше нарахованої заборгованості, на думку відповідача, є неправомірним. Зазначену позицію сторона мотивує, посилаючись на положення ст. 653 ЦК України, а також на відповідні правові висновки Верховного Суду України в цій частині.

З приводу зазначених доводів апелянт колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із частиною 4 статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було вищезазначено, у пункті 11.2. договору сторони встановили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та право утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що станом на момент розірвання договору основний борг відповідача за період з 25.03.2014 по 25.05.2014 складав 169664,55 грн., а саме: 69350,19 грн. нарахувань винагороди (з урахуванням часткової оплати 14.04.2014 в розмірі 32485 грн. 61 коп.) та 100314,36 грн. нарахувань за майно (частина вартості предмета лізингу).

З урахуванням зазначених приписів законодавства, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати (зміст наведених норм також було проаналізовано у Постановах Верховного Суду України від 29.10.2013 по справі № 3-31гс13, а також від 01.10.2013 по справі № 3-28гс13, правовий висновок у яких є обов'язковим для суду апеляційної інстанції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України).

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів апелянта в частині того, що суд першої інстанції не врахував зазначені положення законодавства та правові висновки ВСУ, оскільки з матеріалів справи вбачається, що місцевий господарський суд (керуючись саме приписами ст. 653 ЦК України) правомірно відмовив в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 100314,36 грн. за період з березня 2014 року по вересень 2014 року, оскільки зазначена сума є відшкодуванням (компенсацією) частини вартості предмету лізингу.

Разом з цим, апелянтом не були враховані положення п. 7.4. договору, якими, зокрема, встановлено, що несплачені лізингові платежі, та інші платежі згідно з договором, підлягають сплаті лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня вилучення предмета лізингу. Вилучення предмета лізингу не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення предмета лізингу, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми комісій, штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача частину основного боргу у розмірі 69350,19 грн., оскільки зазначена сума не є складовою вартості предмету лізингу (яка не повертається у випадку розірвання договору), а складається виключно з нарахування винагороди лізингодавцю за період з 25.03.2014 по 25.05.2014, обов'язок по сплаті якої не припиняється розірванням договору, враховуючи умови договору в цій частині, а також приписи законодавства (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

Крім того, згідно з п. 7.4. договору обов'язок відповідача щодо виплати штрафних санкцій і відшкодування заподіяної шкоди також не припиняється з розірванням договору та вилученням предмету лізингу. Таким чином, посилання апелянта на положення ст. 653 ЦК України також є безпідставними в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів за договором пеню в розмірі 15559 грн. 15 коп. за період з 15.04.2014 по 07.10.2014 в межах встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячного періоду.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Пунктом 9.2.1 договору сторони встановили, що за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вказаний розрахунок є частково необґрунтованим, оскільки, як було встановлено у даній постанові, з 16.06.2014 укладений між сторонами договір є розірваним, відтак у відповідача відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу, а тому з 17.06.2014 по 07.10.2014 позивач має право нараховувати пеню лише на частину лізингового платежу (суму винагороди) у загальному розмірі 69350 грн. 19 коп.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 8317 грн. 67 коп. за період з 15.04.2014 по 07.10.2014, в межах шестимісячного періоду нарахування (по кожному простроченому платежу окремо).

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1956 грн. 74 коп. за період з 26.03.2014 по 07.10.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність висновку суду першої інстанції, який встановив, що оскільки з 16.06.2014 укладений між сторонами договір є розірваним та у відповідача відсутній обов'язок сплачувати позивачу вартість предмета лізингу, тому з 17.06.2014 по 07.10.2014 позивач має право нараховувати 3% та інфляційні втрати лише на частину лізингового платежу (суму винагороди) у загальному розмірі 69350 грн. 19 коп.

Перевіривши розрахунок ціни позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивач про стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме: інфляційні втрати в розмірі 5846 грн. 16 коп. та 3% річних в розмірі 1220 грн. 28 коп. за заявлені позивачем періоди. Саме зазначені суми були стягнуті з відповідача на користь позивача судом першої інстанції.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оспорюваного рішення, а відтак про правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи з частковим задоволенням позову.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (ДП "Укрекоресурси") на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 у справі № 910/22148/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 у справі № 910/22148/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/22148/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 16.02.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім