Рішення № 4273978, 24.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.09 Справа№ 14/100

За позовом: Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні”, смт.Брюховичі Львівської області

до відповідача: СП ТзОВ фірма “Тиса”, м.Львів, смт.Брюховичі

про повернення попередньої оплати за природний газ за 2008 рік в сумі 17953,00 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

При секретарі Хороз І.Б.

Представники:

від позивача: Мойсеєнко Е.Б. –представник ( довіреність від 23.07.09 р)

від відповідача: не з”явився

присутні від відповідача : Табачак О.П.

Зміст ст.ст.20,22 ГПК України представнику позивача роз‘яснено. Заяви про відвід судді не надходили.

Суть позову:

Розглядається справа за позовом Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні”, смт. Брюховичі , до відповідача : СП ТзОВ фірма “Тиса”, м.Львів, про повернення попередньої оплати за природний газ за 2008 рік в сумі 17953,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 28.05.2009 р порушено провадження у справі, та призначено розгляд справи на 24.06.09 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. В тому числі, ухвалою від 08.07.2009 року розгляд справи відкладався на 24.07.2009 року.

23 липня 2009 року в канцелярію господарського суду поступила Заява вих.№1763 від 23.07.2009 року про затвердження Мирової угоди у справі №14/100 за позовною заявою Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” до Спільного українсько-узбецького Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Тиса”, підписана зі сторони позивача Головою Керівного комітету “Центру Свідків Єгови” п.Р.К. Юркевич та зі сторони відповідача –Президентом СП ТзОВ фірми “Тиса” п.О.П.Гмитрук. До зазначеної заяви долучено Мирову угоду від 23 липня 2009 року між сторонами по справі № 14/100.

23 липня 2009 року відповідачем подано в канцелярію господарського суду Клопотання ( б/н і б/дати) про долучення до матеріалів справи документів: відзиву на позовну заяву; листа №02/06 від 02.06.2009 року; переліку товарів, що пропонується для реалізації СП ТзОВ фірма “Тиса”; Статуту відповідача ( нова редакція) затвердженого 23.01.2004 року.

В судове засідання 24.07.2009 року позивач забезпечив явку повноважного представника. Від відповідача в засіданні присутня заступник директора по газу ТзОВ фірма “Тиса” п.Табачак Ольга Петрівна.

Розглянувши в судовому засіданні Заяву сторін про затвердження мирової угоди у справі, умови мирової угоди від 23 липня 2009 року, яку сторони просять суд затвердити, заслухавши доводи та пояснення представника позивача по обставинах, викладених у Заяві та Мировій угоді, суд прийшов до висновку , що Мирова угода від 23 липня 2009 року не підлягає затвердженню судом.

Представник позивача подав клопотання від 24.07.09 р, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 17953,00 грн, а також, враховуючи попередню домовленість з відповідачем, розстрочити стягненя заборгованості до 24.01.2010 року наступним чином : серпень , вересень, жовтень, листопад, грудень місяці 2009 року –по 3000,00 грн щомісячно ; січень 2010 року –2953 грн.

Відповідач у відзиві №22/07 від 22 липня 2009 року повідомив , що заборгованість виникла у зв”язку з рядом суб”єктивних та об”єктивних причин, які призвели до суттєвого погіршення фінансового стану товариства. Повідомив також, що з метою врегулювання спору товариство зверталось до позивача з листами, було проведено ряд зустрічей з представниками позивача, на яких розглянуті варіанти погашення заборгованості, і що станом на даний час сторони дійшли згоди про укладення мирової угоди.

Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України, за згодою представника позивача в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого по справі судового рішення.

Розглянувши матеріали справи,заслухавши представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

Відповідно до Статуту Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” ( нова редакція) позивач у справі є юридичною особою, користується правами і несе обов”язки відповідно до чинного законодавства і цього Статуту. Зміни та доповнення в новій редакції Статуту внесені рішенням Керівного комітету від 14 вересня 2006 року .

Позивач включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України як юридична особа, ідентифікаційний код 20819222, що підтверджується Довідкою за №4290 , виданою 27.10.2006 року Головним управлінням статистики у Львівській області, свідоцтвом Серія А01 №153255 про державну реєстрацію юридичної особи; випискою Серія ААА №381697 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, поданими позивачем до справи.

Відповідно до Статуту Спільного українсько-узбецького товариства з обмеженою відповідальністю фірма “Тиса” (нова редакція), затвердженого 23 січня 2004 року протоколом зборів учасників СП ТзОВ фірма “Тиса” , підприємство є юридичною особою та набуло цього статусу з моменту його державної реєстрації Виконавчим комітетом Львівської міської Ради 31.08.1992 року.

Включення відповідача до Єдиного державного реєстру підтверджується Витягом Серія АГ №673242 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців, поданим до справи позивачем.

Між Релігійною організацією “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” та СП ТзОВ фірмою “Тиса” 25 грудня 2007 року був укладений Договір №47-Л-08 на постачання природного газу на 2008 рік, відповідно до умов п.1.1 якого, відповідач зобов”язувався постачати позивачу природний газ, а позивач, відповідно, приймати газ і оплачувати його на умовах, погоджених в договорі.

Відповідно до умов п.3.1 зазначеного Договору ( в редакції Протоколу розбіжностей), Позивач повинен був здійснювати 100% попередню оплату за природний газ. На підставі Договору відповідач поставив позивачу газ лише в січні та лютому місяцях 2008 року, а починаючи з березня місяця 2008 року, постачання газу зі сторони відповідача припинилось. Як пояснює позивач, він змушений був шукати іншого постачальника газу.

Послуги по постачанню газу на користь позивача, відповідачем надавались і в 2007 році ( договір №64-Ло7 від 26.12.2006 р ), відтак, на початок 2008 року у відповідача був залишок коштів від позивача у сумі 3183,00 грн.

На підставі рахунку №0000000003 від 03 січня 2009 року, платіжним дорученням №52 від 14 січня 2008 року відповідачу було перераховано позивачем попередню оплату за газ за січень 2008 року у розмірі 27243,84 грн. Відповідно до виставленого відповідачем Рахунку-фактури-0001 від 31 січня 2008 року, позивач у січні 2008 року спожив газу на суму 29941,23 грн.

На підставі рахунку №0000000083 від 08 лютого 2008 року, платіжним дорученням №219 від 08 лютого 2008 року, на рахунок відповідача було перераховано 34600,00 грн –попередня оплата за природний газ за лютий місяць 2008 року у розмірі 31907,20 грн. Відповідно ж до виставленого відповідачем рахунку-фактури Г0104 від 29 лютого 2008 року, позивач у лютому місяці 2008 року спожив газу на суму 17132,61 грн. Відтак, із врахуванням зазначених обставин, станом на початок березня 2008 року залишок коштів позивача на рахунку відповідача становив 17953,00 грн, який складається із суми залишку коштів за 2007 рік в розмірі 3183,00 грн та залишку за лютий місяць 2008 року у сумі 14770,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач намагався у добровільному порядку повернути свої кошти від відповідача , а поскільки такі спроби не дали позитивного результату, звернувся із даним позовом до суду .

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

У відповідності до ст.509 ЦК України ( ст.173 ГК України) зобов”язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов”язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов”язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов”язки виникають, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов”язки.

Статтею 174 ЦК України визначено, що господарські зобов”язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов”язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст.175 ГК України майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускаються , якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.526 ЦК України ( ст.193 ГК України) –зобов”язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов”язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання ( неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов”язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов”язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов”язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим потрібним використанням, а покупець зобов”язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов”язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк,- відповідно до положень ст.530 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідач, що вбачається з матеріалів справи і не заперечується СП ТзОВ фірма “Тиса” своїх зобов”язань за договором по поставці природного газу, вартістю 17953 грн, тобто, на отриману від позивача суму попередньо сплачених грошових коштів,- не виконав, вимогу позивача про повернення попередньої оплати за природний газ у сумі 17953,00 грн. не задоволив.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов”язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов”язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення статті 1212 застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого , інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч.3 статті 1212 ЦК України, Положення глави 83 “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави”) застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов”язанні.

Враховуючи наведене, докази по справі, суд прийшов до висновку про під ставність та доведеність вимог позивача про повернення йому 17953,00 грн коштів (проведеної ним попередньої оплати за товар, що мав поставлятись), оскільки товару на цю суму коштів відповідач не поставив позивачу і зберіг у себе ці грошові кошти (майно) безпідставно.

Відповідно до ст.1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. В результаті розгляду справи суд дійшов висновку, що таке порушення зі сторони відповідача існує на момент подання до господарського суду позовної заяви.

У відповідності до п.4 ст.129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач заявлені позовні вимоги не заперечує, пояснює неналежне виконання зобов”язань по поставці за договором , неповернення коштів , тяжким фінансовим становищем СП ТзОВ фірми “Тиса”.

Сторони звернулись із заявою про затвердження мирової угоди по справі, в порядку ст.78 ГПК України.

Однак, розглянувши зазначену заяву, зміст мирової угоди від 23.07.09 р, яку сторони по справі просять затвердити, суд не вбачає підстав для задоволення заяви сторін про затвердження мирової угоди з наступних підстав.

Одним із засобів вирішення господарського суду є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов”язків сторін щодо предмета позову ( частина перша і третя статті 78 ГПК).

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права та обов”язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов”язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Як вбачається зі змісту мирової угоди, зокрема, п.п.1.1 п.1 цієї угоди, сторони по справі домовились, що “з моменту затвердження Мирової угоди, Відповідач, Спільне українсько-узбецьке Товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Тиса”, сплачує Позивачеві, Релігійній організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні”, суму боргу у розмірі 17953,00 грн ( сімнадцять тисяч дев”ятсот п”ятдесят три грн.00 коп) з урахуванням індексу інфляції за період з 01.03.2008 року по дату остаточного погашення заборгованості. На момент укладення Мирової угоди індекс інфляції становив 125,6 %. Проіндексована сума складає 22560,22 грн. Остаточна загальна сума заборгованості визначається з урахуванням індексу інфляції на момент погашення заборгованості”.

В п.п.1.2 п.1 сторони погодили, що враховуючи складне фінансове становище СП ТзОВ фірма “Тиса” сторони прийшли до згоди про розстрочення платежів до 24.01.2010 року. До цього часу СУУ ТОВ фірма “Тиса” повинна сплатити на користь Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” суму боргу 17953,00 грн з урахуванням індексу інфляції на момент погашення заборгованості.

Відповідно до умов в п.2 Мирової угоди , після виконання п.1.2 мирової угоди, сторони відмовляються від всіх своїх майнових і немайнових ( відшкодування моральної шкоди) претензій один до одного, а також від будь-яких інших претензій, пов”язаних з розглядом справи №14/100 в Господарському суді Львівської області.

Таким чином, зміст зазначених вище умов мирової угоди, свідчить, що дана мирова угода не стосується лише прав та обов”язків сторін щодо предмета позову ( вимоги про повернення коштів) , зазначена угода остаточно не вирішує спору і може призвести до виникнення нового спору. Окрім того, даною мировою угодою сторони намагаються вирішити питання про права та обов”язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому. Затвердження даної мирової угоди неможливе і з тих підстав, що відносини, що виникають з грошових зобов”язань ( в т.ч. відповідальність за порушення грошового зобов”язання і , відповідно, застосування норм ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов”язання і стягнення 3 % річних та інфляційні нарахування) чітко врегульовано чинним законодавством і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

В даній справі, спір стосується повернення грошових коштів, що унеможливлює застосування ст.625 ЦК України і нарахування інфляційних та 3 % річних.

В ході розгляду справи позивач звернувся до суду із клопотанням, датованим 24.07.09 року, про розстрочку заборгованості.

У п.5 ст.83 ГПК України передбачено право суду, постановляючи рішення, відстрочити або розстрочити його виконання. Суд, враховуючи матеріали справи, клопотання представника позивача від 24.07.09 р, не вбачає підстав для відхилення зазначеного клопотання. Клопотання судом задоволено, виконання рішення в частині задоволеної до стягнення суми заборгованості 17953,00 грн підлягає розстроченню у спосіб, визначений представником позивача у клопотанні від 24.07.09 р.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються, зокрема, з державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст.47-1 ГПК розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Вищого господарського суду України.

14 квітня 2009 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.2009 року №361 “Про внесення змін до розмірів витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов”язаних з розглядом цивільних та господарськи справ”, яка набула чинності з моменту опублікування.

Відповідно до зазначеної Постанови, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов”язаних з розглядом господарських справ у 2009 році , зокрема з дати набуття чинності постановою і по 30 червня 2009 року, становить 312 грн.50 коп.

Позовна заява позивача за вих. № 392 від 13 квітня 2009 року поступила до господарського суду 27.05.09 р і зареєстрована за вхідним номером 3705 в канцелярії суду, відповідно до положень Інструкції з діловодства в господарських судах України.

По платіжному дорученню №1752 від 07 квітня 2009 року Релігійною організацією “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” за подання зазначеної позовної заяви до суду сплачено 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, тобто в розмірі, що був встановлений до набрання чинності Постановою КМ України від 14.04.09 р №361.

Так як зазначена обставина виявлена судом після прийняття позовної заяви до розгляду, справа підлягала розгляду по суті. Однак, не сплачена у встановленому розмірі сума витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 194,50 грн ( 312,50 грн –118,00 грн) підлягає достягненню з позивача в доход державного бюджету України за результатами розгляду справи.

Оскільки спір виник в результаті неправомірних дій відповідача, то відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі : 179,53 грн. державного мита та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 1,2,22,32,33,34,36,43,44,47-1,49,75,78,83,84,85 ГПК України, суд,-

в и р і ш и в :

1. Позов задоволити повністю.

2. Достягнути в доход державного бюджету України з Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” смт.Брюховичі, м.Львів, вул.Львівська,64, код ЄДРПОУ 20819222) 194,50 грн. недоплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Стягнути із Спільного українсько-узбецького товариства з обмеженою відповідальністю –фірма “Тиса” ( юр.адреса: м.Львів, вул.Харківська, будинок 14, квартира 2; поштова адреса : м.Львів, вул.Володимира Великого,18; код ЄДРПОУ 19164135) на користь Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” (смт.Брюховичі,м.Львів, вул.Львівська,64, код ЄДРПОУ 20819222) :

а) 17953,00 грн. боргу;

б) 179,53 грн держмита та 312,50 грн грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;.

3. Розстрочити сплату Спільним українсько-узбецьким товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Тиса” на користь Релігійної організації “Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні” 17953,00 грн боргу до 24.01.2010 року шляхом сплати:

- серпень місяць 2009 року – 3000,00 грн;

- вересень місяць 2009 року –3000,00 грн;

- жовтень місяць 2009 року – 3000,00 грн;

- листопад місяць 2009 року –3000,00 грн;

-грудень місяць 2009 року- 3000,00 грн;

-січень місяць 2009 року –2953,00 грн.

4.Накази видати відповідно до ст.116 ГПК України

Суддя Кітаєва С.Б.